2.1. Образ міста і людей у романі «Щоденник з варшавського повстання»

Головного героя - Мирона ми пізнаємо в день 1 серпня 1944року, в мокрий, несонячний і нетеплий вівторок. 1 серпня це в пам'яті Мирона свято соняшників - виходить зі свого дому на Хлодну вулицю 40, по хліб до кузини на вулицю Сташіца. День рухливий, видно переповнені трамваї, серед населення панує якесь дивне збудження. Немає ще години "В" - Сташек і Мирон ідуть до Ірени - подруги з таємного університету, на якому вивчав полоністику розповідач «Щоденника...». Після входу до житла Ірени, на Холодній 24, чути гармати і крик – «Hurraaa... Powstanie - od razu powiedzieliśmy sobie, tak jak i wszyscy w Warszawie»[6.7]. Перша повстанську ніч Бялошевський провів на Волі, де відразу почали з'являтися біженці. Наступного дня повертається додому, щоб разом з сім'єю переселитися на Оґродову. Кожен день повстання це день повний доблесті, але і страждання, відчаю. Молоді солдати б'ються, штатські стараються допомагати, будують барикади, вириваючи платівки з тротуарів, мостові з вулиці, варять їду, але їм щоразу стає важче. Бракує води і їжі. День до дня подібний . І щораз нова інформація – радісні «wacha zdobyta <...> Chłodna była wolna. Cała we flagach <...> wyległy tłumy do robienia barykad»,але і сумне «Ukraińcy idą od Woli i rżną. I palą na stosach! Pańska zbombardowana, Prosta zbombardowana!»[6.12] . Щоденно видно пожежі, трупи, місто, яке потрапляє в руїну, людей, які в паніці тікають перед наступною облавою, розстрілом десь на сквері, під стіною будівлі чи дворі заводу. Коли Воля падає Мирон перебирається на Старе Місто, тут знаходить притулок в свого приятеля Свена, який разом з сім'єю кочує в підвалі. Як звітує- «Wpadliśmy po pachnących betonem, cegłami i niewykończeniem schodach do głębokich piwnic z grubymi murami. Cisza. I zapach zaduszonej pralni. <...> szara otchłań ze świecami na ołtarzyku z Matką Boską <...>»[6.32].  Розпочинається наступне існування в притулку, наступні довгі дні і недоспані ночі, в очікуванні на життя або смерть. Дні наповнені звичайною діяльністю. Панував відносний спокій. Люди виходили з підвалу по їду до сестер, в околичні костели, щоб там шукати підкріплення, інші шукали інформації про своїх близьких.

Близько 13 серпня - як пише Мирон –«Spadły bomby. Na stare Miasto. <...> Trafiły w jakiś ogromny zbiornik z benzyną. Był potworny wybuch. Iluś ludzi zginęło. I znów strach, zwątpienie, a jednocześnie radość, że to nie ja - ja żyję. Pytanie krążące w głowie, dlaczego ocalałem, ja spośród tysięcy»[6.67]. Видавали повстанську пресу - було багато друкарень - Армії Крайової, Аловської, Паловскьої. Зв'язковими були перш за все дівчата, або малі хлопці, які переміщувалися стічними каналами, безпечно до часу, поки німці не здогадались про повстанський спосіб зв'язку - тоді гітлерівці відкривали лази і кидали додолу гранати або - засновували весь виліт колючим дротом, а на цих дротах завішували гранати. У підвали, що творять всю систему коридорів, поміщань перенеслося життя кварталу. Юрмилися в них тисячі людей ,котрі намагались знайти їжу, що дискутують, таких, що моляться. Свен вів молитви біля вівтаря, створеного в підвалі, з цієї обставини Мирон і Свен написали актуальну літанію.

Після бомбардувань двадцятого дня повстання, герої розшукують нового схову. З підвалу на Старим Мєшчє евакуювалося біля трьохсот п'ятидесяти людей. Свен з матір'ю, яку розповідач дарує великою повагою, як свою рідну матір, Мирон йдуть вулицями Старувки у пошуках місця для існування. Оскільки костел Сакраментек був вже повний, затримуються в підвалі Ремісничої Ізьби на вулицю Медову 14. З дощок, цеглин роблять тимчасову кухню, основні устаткування з трудом добувають, закінчується їжа та вода, а емігранти весь час прибувають. І знов очікування, наповнене грою в бридж, літературним конкурсом. Місто щораз більш стає зруйнованим, прибувають поранені і померші. Людей окидають сумніви, бо втрачають близьких і самі живуть в панічному страху, що будуть присипані обвалами.

Наступні повстанські дні цього разу в Шрудмєшчю, тут доходить інформація про «догоряюче» повстання – «Powiśle zbombardowane! Powiśle się kończy! Niemcy na Powiślu!»[6.167]. Знову страх, паніка, метушня, паніка. Знов мандри на Новоградзьку і Вілчу у пошуках схову. Дні в притулку тягнулися немилосердно, панувала глуха тиша, що переривалась звуками підлітаючих літаків, обвалів.

По черзі падають квартали Варшави – «Powązki - tu wiem mało (stracone chyba 4 sierpnia), Wola - wiadomo, co z Ochota, Mokotów. Czerniaków - wiadomo. Po kapitulacji Żoliborza - 30 września była pogoda - upał. Zostało tylko Śródmieście». Вмирають люди і вмирає Варшава. Місто після повстання це море обвалів. Люди виходять на вулиці зі всіх закутків. Герой іде зі Свеном Ясною вулицею, навколо порожнеча, обвали, люди проходять крадькома. Уночі чути ще постріли. Вранці 2 жовтня 1944 року. «Kapitulacja. Koniec powstania. Ogłoszone. <...> Do 9 października ma być pusto. Całe miasto. Powstańcy składają broń. Ludzie zdolni do pracy będą rozwożeni na roboty do Rzeszy. Niezdolni i jedyni opiekunowie dzieci rozwożeni będą po Guberni»[6.233]. Німці вивозять жителів Варшави на роботи. 11 листопада розповідач з батьком після місяця праці як підручні каменяря тікають до Ченстохови. Першою особою з повстання, яку розповідач побачив в Ченстохові, була мама Свена, побачив також його самого. У Варшаву повернувся в лютому 1945 року.

Звертаючи увагу на представлення Бялошевським героїв «Щоденника з варшавського повстання», автор зображає також збірних героїв - німців, євреїв - представлених в спогадах з часів гетто, повстанців, що б'ються, і, населення столиці. Серед цих збірних героїв на перший план висовуються цивільні жителі столиці, які згруповуються перш за все на виживанні повстанського кошмару. Розуміють потребу боротьби, але болісно відчувають усілякі браки і загрозу життя. Деякі «загинаються», особливо жінки очікують, що повстанці піддадуться, щоб перервати смугу нещасть. У разі потреби стараються заангажуватись для допомоги тим,що б'ються за здобуття для них поживи, перев'язують поранених, будують барикади. Їх життям є щоденні порції страху за власне життя і близьких, побутові проблеми, а також чекання на завершення жаху.

Образ головного героя(розповідача) зображується тим,що автор веде розповідь від першої особи(тобто,автор і є головним героєм даного твору,котрий є студентом таємного університету). Немає опису його зовнішнього вигляду. Наратор веде розповідь про події,які відбувались впродовж всього повстання,посилаючись на власну пам’ять.

Повстанці- це група людей заангажованих безпосередньо у воєнні дії. Повстанці були найбільш наражені на смерть, але - всупереч втраті наступних кварталів і людей - прагнули до них нові бажаючі. Видно їх мелькаючими, пригнувшись під барикадами, кличуть штатських до різних завдань, організовуння переходів каналами,опіка госпіталів і працю зв'язкових.

Німці були представлені як нещадні, добре готові до боротьби, що реалізували свої задуми до кінця, діяли згідно з прийнятими засадами, позбавлені відчуття і совісті. Вермахтовці - усміхнені солдати, котрі дають полькам вирвану на ближніх полях зелень, - представлені автором з елементом дружелюбності і симпатії.

Доля євреїв тут представлена головним чином в спогадах з жахливого часу ліквідації варшавського гетто. Автор присвячує їм увагу в узагальнених подіях, стражданнях, масовій загибелі, необхідності ховатись. На прикладі долі Стефи видно, скільки треба було зробити, щоб врятувати власне життя у світі, де євреї засуджені були на загибель –«<…> Babu Stefa była naszą sublokatorką do wiosny 44 roku. Półrodzina. <...> dostaliśmy mieszkanie na Chłodnej, po Żydach, bo przedtem tam było getto, mur getta stał w poprzek Chłodnej między Wronią a Towarową, getto trochę zmniejszyli, bo getto ciągle zmniejszali.» [6.14-15]. Стефа знала добре німецьку, отримала документи на ім’я Зосі Романовської. ЇЇ доля була сприятливою - врятована з Геншувки, після падіння повстання потрапила до Глодова, звідки завдяки заробленим грошам емігрувала в Швецію, а звідти -в Америку ,де залишилась вже до кінця своїх днів.

Образ дітей - діти граються в танки і в війну,що не є дивним,адже,все,що вони бачили в своєму житті це війна,обвали та смерть.

Образ Варшави представлено предметно-просторовою складовою. Текст роману наснажений топографічними деталями: назвами вулиць,на котрих проходили події,де мешкали головні герої(і не тільки), кварталів ,а також мости,костьоли,барикади,мури.

Образ поповстанської Варшави був жахливий, ніщо не вціліло в місті, може всього лише його дух нескореного міста. Варшава, підійнята з обвалів руками народу, жила повним життям, не забуваючи про кров її синів, пролиту у боротьбі з окупантом.

Образ Варшавського повстання – це спогади про події,що відбувались від серпня до жовтня 1944 року,згадки про життя,а скоріш за все виживання в той період.