64.Вступ у до Ради Європи орг.-прав аспекти

Процес вступу України до Ради Європи

Оcновною статутною умовою для вступу країн до Ради Європи (РЄ) є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов''язання забезпечити права та основнi свободи людини всiм особам, якi знаходяться пiд її юрисдикцiєю, та ефективно спiвпрацювати з iншими державами з метою досягнення цiлей РЄ. Вступ країни до РЄ свiдчить про її демократичний вибiр, послiдовнiсть у проведеннi реформ, спрямованих на захист прав людини та змiцнення демократичних iнститутiв. Саме тому 14 липня 1992 р. Україна заявила про своє бажання приєднатися до РЄ.

16 вересня 1992 р. Верховнiй Радi України було надано статус "спецiально запрошеного гостя" в Парламентськiй асамблеї (ПА) РЄ. Резолюцiєю (92) 29 вiд 23 вересня 1992 р. Комiтет мiнiстрiв РЄ доручив ПА РЄ пiдготувати висновок стосовно ступеня готовностi України до вступу до РЄ вiдповiдно до положень Статутної Резолюцiї (51) 30 А.

З моменту проголошення Україною намiру набути членство в РЄ спiвробiтництво мiж нашою державою та цiєю мiжнародною органiзацiєю на урядовому та парламентському рiвнях значно активiзувалося. Депутати Верховної Ради України брали активну участь в роботi ПА РЄ. Основною формою спiвпрацi на урядовому рiвнi стала участь представникiв України в робочих органах Комiтету мiнiстрiв РЄ. Експерти України залучалися до розробки Рамкової конвенцiї про захист нацiональних меншин та Європейської хартiї регiональних мов або мов меншин.

До набуття членства в РЄ Україна стала стороною декiлькох конвенцiй цiєї органiзацiї, зокрема Європейської культурної конвенцiї, Європейської рамкової конвенцiї про транскордонне спiвробiтництво мiж територiальними общинами або властями, Європейської конвенцiї про iнформацiю щодо iноземного законодавства. У вереснi 1995 р. Україна приєдналась до шести Конвенцiй РЄ у галузi боротьби зi злочиннiстю. 15 вересня 1995 р. Україною була пiдписана Рамкова конвенцiя про захист нацiональних меншин.

В цей перiод РЄ, зокрема Європейською комiсiєю "За демократiю через право" (Венецiанською комiсiєю), було проведено правову експертизу проектiв окремих статтей нової Конституцiї України, проектiв Сiмейного та Адмiнiстративного кодексiв України, проекту Закону України про мiсцевi ради народних депутатiв.

15 вересня 1995 р. у Києвi було вiдкрито Центр iнформацiї та документацiї РЄ на базi Української Правничої Фундацiї. З нагоди офiцiйного вiдкриття Центру в Українi перебував Генеральний секретар РЄ Д.Таршис. Дiяльнiсть Центру iнформацiї та документацiї РЄ сприяє розповсюдженню серед населення нашої країни основних цiнностей Ради Європи.

26 вересня 1995 р. пiд час своєї вересневої частини сесiї 1995 р. ПА РЄ ухвалила позитивний висновок щодо заявки України на вступ до Ради Європи (Висновок ПА РЄ N 190 (1995). Одним з головних факторiв, що вплинув на ухвалення цього висновку, була пiдготовка вiдповiдей органiв державної влади України на запитальник Комiтету ПА РЄ з полiтичних питань, якi були надiсланi до Страсбурга спiльно Президентом України, Головою Верховної Ради України та Прем''єр-мiнiстром України. Вiдповiдi надавали вичерпну iнформацiю про стан та перспективи розвитку конституцiйно-правових перетворень в нашiй державi. Зазначений висновок ПА РЄ мiстить в собi низку зобов''язань нашої країни щодо впровадження в нацiональне законодавство норм та стандартiв РЄ. В Асамблеї нашiй країнi надано 12 мiсць. В роботi згаданої частини сесiї ПА РЄ взяла участь делегацiя Верховної Ради України на чолi з Головою Верховної Ради України.

Визначною подiєю з точки зору завершення складної i тривалої (понад три роки) процедури вступу України до РЄ стало засiдання Комiтету мiнiстрiв РЄ, яке вiдбулося 19 жовтня 1995 р. На пiдставi винесеного 26 вересня 1995 р. ПА РЄ висновку Комiтет мiнiстрiв РЄ одностайно ухвалив резолюцiю про запрошення України стати 37-м членом органiзацiї i приєднатися до її Статуту.

31 жовтня 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України про приєднання до Статуту Ради Європи.

9 листопада 1995 р. вiдбулась урочиста церемонiя вступу України до РЄ, в якiй взяла участь делегацiя України на чолi з Прем"єр-мiнiстром України.

Вступ України до РЄ засвiдчив визнання з боку європейської спiльноти прогресивних полiтичних та економiчних реформ, здiйснених нашою державою за порiвняно короткий строк.

Членство України в Радi Європи

Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов"язань у сферi реформування чинного законодавства на основi норм та стандартiв РЄ, зокрема прийняти вiдповiднi закони та приєднатися до ряду конвенцiй. При цьому РЄ висловила готовнiсть надавати всебiчну експертну допомогу.

Так, 9 листопада 1995 р. Генеральний секретар РЄ Д.Таршис та член Європейської Комiсiї Х.ван дер Брук пiдписали Спiльну програму Комiсiї європейських спiвтовариств та Ради Європи щодо реформування правової системи, мiсцевого самоврядування та удосконалення системи правозастосування в Українi. Лише у перiод з 1996 по 1997 рр. загальний обсяг фiнансування цього проекту з боку ЄС та РЄ становив близько 3 млн. дол. США. З метою проведення детального аналiзу стану виконання цiєї Спiльної програми та обговорення нових спiльних заходiв в її рамках в березнi 1996 р. i лютому 1997 р. в Києвi, червнi 1998 р. та квiтнi 1999 р. у Страсбурзi вiдбулися засiдання Керiвного комiтету з нагляду за виконанням згаданої Програми, до складу якого входять представники РЄ, ЄС та органiв виконавчої влади України. З огляду на ефективнiсть допомоги, що надається Українi в рамках зазначеної Спiльної програми у процесi приведення нацiонального законодавства у вiдповiднiсть до загальноєвропейських норм та стандартiв, Європейською Комiсiєю та РЄ було прийнято рiшення про її продовження до 31 жовтня 2000 р. На даному етапi вирiшується питання щодо продовження цiєї Програми ще на 2002 р.

РЄ проводить роботу щодо вивчення проблем, з якими зiткнулася Україна на шляху демократичних перетворень, розробки вiдповiдних рекомендацiй, а також намагається залучити європейськi країни до їх вирiшення. Так, 26 сiчня 1996 р. ПА РЄ прийняла Резолюцiю 1078 (1996) про економiчну ситуацiю в Бiлорусi, Росiї та Українi, в якiй мiститься звернення до держав Європи активiзувати торговельно-економiчнi вiдносини з цими країнами, уникати протекцiонiзму та адаптувати до нових реалiй програми надання їм допомоги. Резолюцiї ПА РЄ 1087 (1996) вiд 26 квiтня 1996 р. та 1127 (1997) вiд 24 червня 1997 р. були присвяченi проблемам лiквiдацiї наслiдкiв аварiї на ЧАЕС та уникненню подiбної трагедiї в майбутньому. Резолюцiя 1180 (1999) вiд 28 сiчня 1999 р. про економiчну ситуацiю в Росiї та Українi стосується наслiдкiв економiчної кризи в цих країнах в 1998 р. Рекомендацiя 1455 (2000) вiд 5 квiтня 2000 р. про репатрiацiю та iнтеграцiю кримських татар була присвячена вирiшенню питань повернення та облаштування в Українi кримськотатарського населення.

На сесiї ПА РЄ, яка проходила 23-27 вересня 1996 р., на посаду суддi вiд України до Європейського суду з прав людини було обрано В.Г.Буткевича. У вереснi 1998 р. його було переобрано до нового Європейського суду з прав людини.

На запрошення Голови ПА РЄ Л.Фiшер Президент України Л.Д.Кучма з 22 по 23 квiтня 1996 р. перебував у Страсбурзi з офiцiйним вiзитом, в ходi якого провiв зустрiчi з керiвниками Органiзацiї та виступив на сесiї ПА РЄ. Пiд час виступу Л.Д.Кучма ознайомив європейських парламентарiв з демократичними перетвореннями, соцiально-економiчним становищем в нашiй державi та баченням Україною подальших шляхiв розвитку спiвробiтництва з РЄ.

За останнi роки в цьому напрямi намiтився суттєвий прогрес. Верховною Радою України прийнято Закон України "Про столицю України - мiсто-герой Київ", який вiдповiдає нормам та стандартам РЄ. В контекстi забезпечення iмплементацiї цього закону 30 травня 1999 р. проведено вибори мера Києва, якi визнанi демократичними та чесними. На розглядi у Верховнiй Радi України знаходиться цiла низка законопроектiв у сферi мiсцевого самоврядування, спрямованi на приведення законодавства України у вiдповiднiсть до положень Європейської хартiї мiсцевого самоврядування, стороною якої з 1998 р. є Україна.

На своїй черговiй сесiї у травнi 1999 р. Конгрес мiсцевих та регiональних влад Європи визнав цi заходи як значний прогрес у виконаннi Україною рекомендацiй Конгресу у сферi мiсцевого самоврядування.

Подальшi iнспекцiйнi поїздки в Україну депутатiв та експертiв КМРВЄ (останнiй у груднi 2000 р.) пiдтвердили, що розвиток мiсцевого самоврядування в Українi вiдбувається демократичним шляхом та вiдповiдно до норм та стандартiв РЄ.

Перспективи спiвробiтництва з РЄ

Найбiльш перспективними є такi напрями спiвробiтництва України з РЄ:

• ·        подальша участь України в реалiзацiї програм спiвробiтництва РЄ з державами Центральної та Схiдної Європи. Широке використання потенцiалу РЄ шляхом iмплементацiї цих програм має сприяти процесу реформування правової системи України;

• ·        продовження роботи органiв державної влади України, спрямованої на вивчення доцiльностi участi України в мiжнародно-правових договорах РЄ, не передбачених Висновком ПА РЄ N 190 (1995);

• ·        залучення українських фахiвцiв та науковцiв в якостi експертiв РЄ до розробки та реалiзацiї заходiв, що проводяться в рамках згаданих програм спiвробiтництва РЄ;

значна активiзацiя участi представникiв України в робочих органах Комiтету мiнiстрiв РЄ, дiяльнiсть яких пов''язана з розробкою нових мiжнародно-правових документiв та спiльних програм спiвробiтництва, механiзмiв їх iмплементацiї, системи монiторингу за виконанням державами положень конвенцiй РЄ, виробленням рекомендацiй країнам-членам РЄ з рiзного кола питань тощо. Участь представникiв України в робочих органах Комiтету мiнiстрiв РЄ розглядається як суттєвий елемент належного забезпечення iнтересiв нашої держави в цiй органiзацiї.

Рада Європи була заснована 5 травня 1949 р. Відповідно до ст. 1 Статуту «метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її Членами в ім’я захисту та здійснення ідеалів і принципів, що є їхнім спільним надбанням, і сприяння їхньому економічному та соціальному прогресу». Питання, що стосуються національної оборони, не входять до компе­тенції Ради Європи. На сьогодні членами Організації є 45 держав.

7 травня 1999 р. Комітет Міністрів РЄ прийняв «Буда­пештську Декларацію для Великої Європи без кордонів, що розділяють», у якій уточнив сучасні цілі цієї організації. Зокрема, у Декларації вказується, що Рада Європи повин­на продовжувати зміцнювати стабільність європейського континенту, ґрунтовану на демократичних інститутах; роз­ширювати допомогу державам-членам у розвитку демокра­тичних інститутів, політичному розвитку та правових ре­формах із метою досягнення єдиних стандартів демократич­ного розвитку на всьому континенті; продовжувати боротьбу проти тероризму, агресивного націоналізму та заг­роз територіальній цілісності держав; розширювати спільний правовий простір, що охоплює територію держав – членів Ради Європи і який вже включає 173 конвенції та більше тисячі рекомендацій урядам; боротися з чинника­ми, що розділяють, якими є расизм і ксенофобія, нетер­пимість — у сфері політики, культури або релігії — та дис­кримінація меншин.Відповідно до ст. 10 Статуту органами Ради Європи є Комітет міністрів і Парламентська (консультативна) асам­блея. Їхню роботу забезпечує Секретаріат, очолюваний Ге­неральним секретарем. У 1994 р. Комітетом міністрів був заснований як консультативний орган Конгрес місцевої та регіональної влади Європи. Найважливішу роль у реалі­зації цілей Ради Європи відіграє Європейський суд з прав людини.

Комітет міністрів формується відповідно до принципу суверенної рівності держав і складається із представників держав — членів організації. Згідно зі ст. 13 «Комітет міністрів є органом, що діє від імені Ради Європи». На дум­ку більшості експертів, саме Комітет міністрів є вищим ор­ганом РЄ, що у Статуті цієї організації чітко не вказано. На рівні міністрів закордонних справ Комітет збирається заз­вичай два рази на рік.

У зв’язку з тим, що в Раді Європи відсутній виконавчий орган, при Комітеті міністрів діє Комітет представників міністрів закордонних справ. Він є постійно діючим орга­ном і наділений правом приймати постанови від імені Ком­ітету міністрів практично з усіх питань, які входять до ком­петенції Ради Європи, що нетипово для допоміжних органів міжнародних організацій.

Парламентська асамблея є дорадчим органом Ради Євро­пи. Вона вправі обговорювати та давати рекомендації з будь-якого питання, що відноситься до компетенції Ради Євро­пи. Вона організує конференції, колоквіуми та відкриті пар­ламентські слухання, обирає Генерального Секретаря та його заступника, керівника апарату Асамблеї та суддів Європейського суду із прав людини.

За юридичною природою Парламентська асамблея є ор­ганом парламентського типу, оскільки в основу її форму­вання закладений принцип пропорційного представницт­ва. Кількість представників від кожної держави (від 2 до 18) залежить від чисельності її населення. Від України — 12 представників.

65 ООН – це універсальна міжнародна організація, створе­на для підтримання міжнародного миру, загальної безпеки та для сприяння розвитку всебічного співробітництва між державами. Статут ООН був підписаний 26 червня 1945 р. на Конференції в Сан-Франциско та набув чинності 24 жов­тня 1945 р.

Цілі, принципи і структура ООН. Цілі ООН викладені у ст. 1 Статуту: 1) підтримувати міжнародний мир і безпеку та з цією метою вживати ефективні колективні заходи для запобігання або усунення загрози миру, а також придушен­ня актів агресії чи інших порушень миру, здійснювати мирними засобами, у згоді з принципами справедливості й міжнародного права, владнання або вирішення міжнарод­них спорів або ситуацій, що можуть привести до порушен­ня миру; 2) розвивати дружні стосунки між націями на ос­нові поваги принципу рівноправності й самовизначення народів, а також вживати інші відповідні заходи для зміцнення загального миру; 3) здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем еконо­мічного, соціального, культурного та гуманітарного харак­теру та в заохоченні й розвитку поваги до прав людини й основних свобод, незважаючи на раси, статі, мови і релігії; 4) бути центром для узгодження націй у досягненні цих за­гальних цілей.

Згідно зі ст. 2 Статуту для досягнення зазначених цілей Організація та її члени діють відповідно до таких прин­ципів: 1) суверенна рівність усіх членів Організації; 2) сумлінне виконання узятих на себе зобов’язань; 3) вирішення міжнародних спорів мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку; 4) утри­мання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим способом, не сумісним з цілями ООН; 5) надання ООН її членами всілякої допомоги в усіх діях, що здійснюються нею відповідно до Статуту; 6) забезпечення того, щоб дер­жави, що не є членами ООН, діяли відповідно до принципів Статуту; 7) невтручання ООН у справи, що входять до внут­рішньої компетенції будь-якої держави.

Головними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР), Рада з Опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат. На сьогодні члена­ми ООН є 191 держава.

Генеральна Асамблея ООН складається з усіх членів Організації. Кожна держава представлена на її сесіях деле­гацію та має один голос.

Компетенції Генеральної Асамблеї підлягають будь-які питання або справи в межах Статуту (ст. 10). Вона може розглядати загальні принципи співробітництва у справі підтримання міжнародного миру та безпеки, у тому числі питання роззброєння, обговорювати питання співробітниц­тва в політичній, економічній, соціальній, культурній сфе­рах, питання сприяння здійсненню прав людини й основ­них свобод, питання прогресивного розвитку та кодифікації міжнародного права, давати рекомендації членам Органі­зації та (або) Раді Безпеки з будь-яких таких питань або справ.

Будь-яке питання, з якого необхідно здійснити дію, пе­редається Асамблеєю Раді Безпеки до або після обговорен­ня. При цьому, коли Рада Безпеки виконує покладені на неї Статутом функції стосовно будь-якої суперечки або ситуації, Генеральна Асамблея не може робити якісь коментарі, що стосуються цієї суперечки або ситуації, якщо про це не по­просить Рада Безпеки.

Рішення Генеральної Асамблеї з важливих питань прий­маються більшістю — двома третинами присутніх членів Асамблеї, що беруть участь у голосуванні, голоси тих, хто утримався, не враховуються. Рішення з інших питань прий­маються простою більшістю присутніх, що беруть участь у голосуванні.

Рада Безпеки ООН є постійно діючим органом і скла­дається з 5 постійних (Росія, США, Великобританія, Фран­ція та Китай) і 10 непостійних держав-членів. Непостійні члени обираються Генеральною Асамблеєю на дворічний термін із врахуванням ступеню участі членів Організації в підтримці міжнародного миру та безпеки, а також принци­пу справедливого географічного розподілу (від Африки й Азії – 5 членів, від Східної Європи – 1, від Латинської Аме­рики – 2, від Західної Європи й інших держав (Канади, Ав­стралії та Нової Зеландії) – 2). Кожний член Ради має один голос.

Відповідно до ст. 24 (п. 1) Статуту для забезпечення швид­ких і ефективних дій ООН її члени покладають на Раду Без­пеки головну відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки та погоджуються в тому, що при виконанні обов’язків, які випливають із цієї відповідальності, Рада Безпеки діє від їхнього імені. Рада Безпеки уповнова­жується розслідувати будь-який спір або будь-яку ситуа­цію, що може привести до міжнародних непорозумінь або викликати спір, для визначення того, чи не може продов­ження цього спору або ситуації загрожувати підтримці міжнародного миру та безпеки. Рада Безпеки визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру або акта агресії та дає рекомендації або вирішує, які заходи слід вжити для підтримання або відновлення міжнародного миру та безпеки.

Рішення Ради Безпеки із процедурних питань вважають­ся прийнятими, коли за них подані голоси дев’ятьох членів Ради. Рішення Ради з непроцедурних питань вважаються прийнятими, коли за них подані голоси дев’ятьох членів, включаючи голоси всіх постійних членів Ради. Якщо хоча б один із постійних членів Ради голосує проти, рішення не приймається.

Згідно зі ст. 62 Статуту ООН Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР) уповноважена «здійснювати дослідження та складати доповіді з міжнародних питань в області еко­номіки, соціуму, культури, освіти, охорони здоров’я та по­дібних питань або спонукати до цього інших, а також дава­ти з будь-якого з цих питань рекомендації Генеральній Асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізо­ваним установам». До її складу входять 54 держави, що оби­раються Генеральною Асамблеєю ООН на три роки та що­року оновлюються на одну третину. Штаб-квартира знахо­диться в Нью-Йорку (США).

Вищим органом ЕКОСОР є організаційна сесія, що прий­має рішення простою більшістю голосів. При ЕКОСОР діють п’ять регіональних економічних комісій ООН: Економічна і Соціальна комісія ООН для Азії та Тихого океану, Еконо­мічна комісія ООН для Європи, Економічна комісія ООН для Африки, Економічна комісія ООН для Західної Азії, Еко­номічна комісія ООН для Латинської Америки та Карибсь­кого басейну.

Міжнародний Суд ООН — головний судовий орган ООН, що діє відповідно до глави 14 Статуту ООН і Статуту Міжна­родного Суду. Усі члени Організації ipso facto є учасника­ми цього Статуту. Учасниками Статуту Міжнародного Суду можуть бути і держави — не члени ООН на умовах, визна­чених Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Без­пеки. Основна функція Суду — вирішення спорів між дер­жавами. Суд складається з 15 суддів, яких обирають на 9 років із числа осіб із високими моральними якостями, що задовольняють вимогам, запропонованим для призначення на вищі судові посади, або є юристами з визнаним автори­тетом в області міжнародного права.

Секретаріат і Генеральний Секретар ООН. Головне зав­дання Секретаріату полягає в забезпеченні нормального функціонування всього механізму Організації. Секретарі­ат складається з Генерального Секретаря та персоналу, що може знадобитися для Організації (ст. 97 Статуту). Співро­бітники Секретаріату визнаються міжнародними посадови­ми особами.

Відповідно до Статуту Генеральний Секретар є «голов­ною адміністративною посадовою особою Організації». Ге­нерального Секретаря обирають на 5 років. Його повноваження є переважно виконавчо-розпорядницькими та пов’я­зані з реалізацією рішень Генеральної Асамблеї, Ради Без­пеки й інших органів ООН, а також з обслуговуванням їхньої діяльності. Йому надане право доводити до відома Ради Безпеки будь-які питання, що, на його думку, можуть загрожувати підтримці міжнародного миру та безпеки.

66Міжнародний Суд ООН — головний судовий орган ООН, що діє відповідно до глави 14 Статуту ООН і Статуту Міжна­родного Суду. Усі члени Організації ipso facto є учасника­ми цього Статуту. Учасниками Статуту Міжнародного Суду можуть бути і держави — не члени ООН на умовах, визна­чених Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Без­пеки. Основна функція Суду — вирішення спорів між дер­жавами. Суд складається з 15 суддів, яких обирають на 9 років із числа осіб із високими моральними якостями, що задовольняють вимогам, запропонованим для призначення на вищі судові посади, або є юристами з визнаним автори­тетом в області міжнародного права.

67 МІЖНАРОДНИЙ ФОНД СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ - (International Fund for Agricultural Development), МФСР (IFAD) — міжнар. міжурядова організація, спеціаліз. установа ООН. Утв. за пропозицією Всесв. продовольчої конференції 1974. Діє з ЗО.ХІ 1977. Членами МФСР є три групи держав: розвинені держави-донори — 22 країни, які входять до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР); держави-донори, що розвиваються, — 12 країн, які є членами Організації країн — експортерів нафти (ОПЕК); ін. д-ви, що розвиваються, — одержувачі допомоги. Всього в діяльності установи бере участь бл. 190 країн. Мета фонду — мобілізація ресурсів і надання їх д-вам третьої групи на пільг, умовах для розвитку с. г. Кредитна політика МФСР і критерії надання допомоги державам-членам передбачають, що кошти фонду мають використовуватися для здійснення проектів і програм, спрямованих на збільшення в-ва продовольства, зайнятості і дод. надходжень для допомоги найбіднішим верствам сільс. населення, а також поліпшення системи харчування і розподілу продовольства. 55 % первісного капіталу МФСР становлять внески розвинених країн — членів ОЕСР; 42 % — внески країн — членів ОПЕК; 2,5 % — внески країн, що розвиваються. Вищим органом МФСР є рада керуючих, що складається з представників усіх держав-членів, причому кожна група країн має рівну кількість голосів. Рада розробляє програми і проекти фонду. Викон. рада установи (у складі 18 членів — по 6 від кожної з трьох груп держав), яка здійснює поточні заходи фонду, обирається строком на З роки. Рада керуючих призначає президента фонду на 4 роки. Він водночас є і головою викон. ради. Місцеперебування — м. Рим (Італія).

68.СОТ

З 1 січня 1995 р. почала свою діяльність Світова органі­зація торгівлі (СОТ), заснована на підставі Марракешської угоди про створення Світової організації торгівлі від 15 квіт­ня 1994 р. Марракешська угода є закономірним результатом розвитку відносин держав з реалізації Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (ГАТТ) 1947 р.

Метою створення СОТ є подальше сприяння лібералізації зовнішньої торгівлі. В основі діяльності СОТ лежить забез­печення надання режимів найбільшого сприяння та недискримінації. Відповідно до ст. 3 Марракешської угоди до функцій СОТ належить: сприяння виконанню, адмініструванню та реалізації положень Угоди про СОТ та багатос­торонніх торговельних угод; забезпечення проведення пе­реговорів між членами СОТ щодо реалізації Угоди; засто­сування нової процедури вирішення спорів (Додаток 2 до Угоди); управління Механізмом перегляду торгової політи­ки (Додаток 3 до Угоди); взаємодія з Міжнародним валют­ним фондом, Міжнародним банком реконструкції та розвит­ку та їхніми агентствами.

Вищим органом СОТ є Конференція міністрів держав-членів. Конференція збирається один раз на два роки та уповноважена здійснювати всі необхідні дії для виконання функцій Організації. Конференція має право приймати рішення з будь-якого питання діяльності СОТ. У перервах між Конференціями міністрів функціонує Генеральна рада. Генеральна рада здійснює управління Радою з торгівлі то­варами, Радою з торгівлі послугами та Радою з аспектів інтелектуальної власності, пов’язаних з торгівлею. У рам­ках СОТ діють декілька комітетів: Комітет з торгівлі та роз­витку, Комітет з обмежень, пов’язаних з платіжним балан­сом, та Комітет з бюджету, фінансів і управління.

Марракешська угода має декілька додатків: 1А, 1В, 1С, 2, 3 і 4. Додаток 1А містить у собі багатосторонні угоди з торгівлі товарами, що складають так зване ГАТТ 1994, і деякі інші договори; Додаток 1В — Угоду з торгівлі послу­гами (ГАТС); Додаток 1С — Угоду про аспекти інтелекту­альної власності, пов’язані з торгівлею; Додаток 2 — Угоду про правила та процедури врегулювання спорів; Додаток 3 — механізм перегляду торгової політики; Додаток 4 — чотири багатосторонні угоди (з торгівлі цивільними повітряними судами; про урядові закупівлі; щодо молока).

5.02.2008 р. Генеральна рада СОТ схвалила вступ України до світової організації торгівлі.

Міжнародна торгівля є одним із важливих напрямів міжнародного економічного співробітництва. Виходячи з цього міжнародні структури, які відають її питаннями, відіграють у світі вагому роль.

До таких організацій належить і Світова організація торгівлі (далі — СОТ), створена 15 квітня 1994 р. у м.Маракеші (Марокко) на основі Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ). Ця організація стала правонаступницею ГАТТ. Як відомо, ГАТТ — це багатостороння міжнародна угода про режим торгівлі і торговельної політики, підписана в жовтні 1947 р. 23 країнами. На початок 1994 р. вона нараховувала 128 країн-членів. За час свого функціонування ця міжнародна структура багато зробила для лібералізації зовнішньої торгівлі, застосування режиму найбільшого сприяння в торгівлі, знищення митних тарифів, усунення дискримінації у сфері торгівлі тощо.

Метою ж створення СОТ є здійснення міжнародних торговельних зв’язків через розроблення системи правових норм міжнародної торгівлі, контроль за їх дотриманням, а також забезпечення умов проведення багатосторонніх переговорів, спрямованих на глобальну лібералізацію торгівлі. СОТ діє в напрямі забезпечення тривалого і стабільного функціонування системи міжнарод­них торговельних зв’язків, лібералізації міжнародної торгівлі, досягнення рівноправності в торгівлі для всіх держав (із застосуванням норм про режим найбільшого сприяння, національний режим, заборону будь-яких форм дискримінації), поступового скасування митних і торговельних обмежень та вирішення інших завдань. На відміну від ГАТТ членство в СОТ, як правило, передбачає обов’язкову участь держави у багатосторонніх угодах. Крім того, якщо ГАТТ була системою багатосторонніх угод, то СОТ є постійно діючою організацією. Якщо правила ГАТТ поширювалися лише на торгівлю товарами, то СОТ займається поряд з організацією міжнародної торгівлі іншими пов’язаними з нею питаннями, зокрема питаннями інтелектуальної власності.

Важливі принципи діяльності СОТ — це торгівля без дискримінації, розширення доступу до ринків, сприяння справедливій конкуренції, розумне використання митних зборів, заохочення розвитку і здійснення економічних реформ.

Правовою базою СОТ є ряд багатосторонніх торговельних угод, яких було досягнуто під час так званого «Уругвайського раунду». Основні з них такі: Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1994 р., яка визначає єдині норми і принципи міжнародної торгівлі товарами; Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС), яка регулює відносини у торгівлі послугами; Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС); Угода про правила і процедури вирішення спорів; Угода про сільське господарство; Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів; Угода про технічні бар’єри в торгівлі; Угода про правила походження товарів; Угода про процедури імпорт­ного ліцензування; Угода про передвідвантажувальну інспекцію; Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи; Угода про субсидії та компенсаційні заходи; Угода про захисні заходи.

З метою реалізації угод «Уругвайського раунду» було підписано понад 50 документів — угод, рішень, декларацій, протоколи тощо.

СОТ здійснює міжнародну торговельну політику і міжнародну торгівлю на основі таких принципів:

• принцип найбільшого сприяння і недискримінації;

• принцип національного режиму;

• принцип захисту національної промисловості;

• принцип створення стійкої основи торгівлі;

• принцип сприяння справедливій конкуренції;

• принцип заборони кількісних обмежень імпорту;

• принцип можливих дій в умовах надзвичайних ситуацій;

• принцип регіональних торговельних домовленостей.

В Угоді про створення СОТ виписана її організаційна структура (ст. 4). Вищим органом цієї організації є Конференція міністрів, до складу якої входять представники всіх країн-членів. Вона збирається не рідше одного разу кожні два роки. Конференція міністрів, виконуючи функції СОТ, здійснює необхідні для цього дії. Вона має повноваження приймати рішення з усіх питань, що входять до сфери дії будь-якої із багатосторонніх торговельних угод. На першій Конференції міністрів, яка відбулася в Сінгапурі у грудні 1996 року, у Заключній декларації було підтверджено курс на лібералізацію торгівлі і здійснення контролю за торговельною політикою, а також наголошено на пріоритеті Багатосторонньої торговельної системи щодо регіональних торговельних угод. Друга Конференція міністрів, зібрана в Женеві в травні 1998 р., була присвячена 50-річчю ГАТТ/СОТ.

У перервах між засіданнями Конференції міністрів її функції здійснюються Генеральною радою, яка складається з представників усіх країн-членів і яка збирається у міру необхідності. Генеральна рада у відповідних випадках скликається для виконання функцій Органу розгляду спорів і Органу з огляду торговельної політики. Ці органи можуть мати свого голову і встановлювати такі правила процедури, які вони вважають необхідними для виконання своїх обов’язків.

Генеральній раді підконтрольні відповідні Комітети, які створюються Конференцією міністрів, а саме: Комітет з торгівлі і розвитку; Комітет з обмежень, пов’язаних з платіжним балансом; Комітет з бюджету, фінансів і адміністративних питань. У віданні Генеральної ради знаходяться і два спеціальні органи: з питань проведення періодичних оглядів торговельної політики і з питань розгляду спірних проблем.

Конференція міністрів призначає генерального директора секретаріату СОТ. Секретаріат відає питаннями забезпечення діяльності СОТ, надання допомоги країнам, що розвиваються, в отриманні інформації, довідкової і технічної документації, проведен­ня семінарів тощо.

Генеральна рада здійснює керівництво трьома радами, а саме: Радою з торгівлі товарами (здійснює нагляд за дією багатосторонніх торговельних угод), Радою з торгівлі послугами (здійснює нагляд за дією Генеральної угоди з торгівлі послугами) і Радою з торговельних аспектів права інтелектуальної власності (здійснює нагляд за дією Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності). Ці ради виконують функції, що випливають із відповідних угод та з рішень Генеральної ради. Вони діють відповідно до своїх правил процедури, схвалених Генеральною радою. Зазначені ради у разі необхідності створюють допоміжні органи. Наприклад, такими органами є Комітети. Так, при Раді з торгівлі товарами створено 14 Комітетів, які відають контролем за дотриманням принципів СОТ і Угод ГАТТ-1994.

СОТ є досить авторитетною міжнародною організацією, адже до її складу входило на початок 2003 р. 142 країни світу. Через СОТ на цей період здійснювалося 92 % світової торгівлі. Причому понад 100 країн — членів СОТ є країнами, що розвиваються.

Важливу роль в організації міжнародної торгівлі відіграє Міжнародний торговельний центр, створений у 1964 р. ще за умов функціонування ГАТТ. З 1968 р. він здійснює свою діяльність як спільний орган ГАТТ і ООН, яка в даному випадку діє через свою структуру — Конференцію ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД).

На Міжнародний торговельний центр покладені функції щодо розвитку системи заохочення торгівлі і стимулювання експорту в державному і приватному секторах, забезпечення інформації про ринкові можливості для експортних товарів, удосконалення імпортних операцій з метою оптимального використання дефіцитних ресурсів іноземної валюти, а також навчання державних службовців, представників ділових кіл і викладачів технології експортно-імпортних операцій.

69 Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР — це міжнародна організація, що об'єднує тридцять країн світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим ІРЛП і розглядаються як розвинені. Договір про ОЕСР був підписаний 14 грудня 1960 в Парижі але вступив в дію 30 вересня 1961 на базі Європейської організації економічного співробітництва з метою координації економічної політики країн-членів ОЕСР і погодженням програми допомоги країнам, що розвиваються.Організація об'єднує 30 найбільш розвинених економік світу – більшість держав Європейського Союзу, США, Австралія, Корея, Японія та інші. Штаб-квартира розміщена у Парижі (Франція)Україна розпочала співпрацю з ОЕСР у 1997 р. У 2003 р. Урядом України створена міжвідомча Координаційна рада у зв'язках з ОЕСР, яку нині очолює Віце-прем’єр-міністр України Григорій Немиря.

Установа виникла у 1948 як Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) під керівництвом французького економітса Роберта Марджоліна для допомоги у керівництві здійсненням Плану Маршалла для економічної реконструкції Європи після Другої Світової Війни. Пізніше список членів союзу розширився неєвропейськими країнами, а у 1961 році він був перетворений на Організацію економічного співробітництва і розвитку. Починаючи з моменту свого створення, ОЕСР ставить за мету посилювати економіку країн-членів, просувати ринкову економіку та представницьку демократію, розвивати вільні ринки, сприяти зростанню як розвинутих країн, так і тих, що розвиваються..ОЕСР сьогодні об'єднує 30 країн-членів і надає урядам цих країн рекомендації по вивченню, розробці та покращанню соціально-економічної політики. Вони включають в себе позитивний досвід, намагаються знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та міжнародну політику, які, особливо в час мондіалізації економіки, мають формувати все більше і більше однорідний ансамбль. Дискусії в рамках ОЕСР можуть розгортатися навколо чисто формальних рішень, наприклад, введення суперечливих юридичних норм, які заважають вільному переміщенню капіталів та послуг, виробленню заходів по боротьбі з корупцією або забороні державних субсидій у суднобудівництві. Але більш часто такі дискусії дозволяють урядам бути більш поінформованими з тим, щоб потім в національних рамках приймати рішення по всіх аспектах державної політики та краще відчувати їх вплив на міжнародну спільноту. Вони дають можливість пізнавати і діяти з урахуванням думок інших країн.

ОЕСР - це товариство "багатих" країн, які поділяють спільні ідеї. Його країни-члени виробляють 2/3 світових матеріальних цінностей та послуг. Головною вимогою до членства є поділ принципів ринкової економіки та демократичного плюралізму.На відміну від Світового Банку та Міжнародного валютного фонду, ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, оскільки, починаючи зі збору та аналізу даних і до колективної дискусії щодо політики, яка проводиться. Взаємне вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найбільш ефективними засобами ОЕСР. Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР часто спонукає уряди приймати складні політичні рішення з тим, щоб підвищити ефективність їх економік.Дискусії, які іноді виникають в надрах самої ОЕСР, приводять до угод між урядами щодо застосування єдиних "правил гри" в питаннях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навколишнього середовища.