2.4 Право концесійного землекористування

Концесія як форма підприємницької діяльності властива використанню природних об'єктів та освоєнню їх ресурсів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про концесії" концесія визнача­ється як надання з метою задоволення громадських потреб упов­новаженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкту концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику. [16, c.46]

У цьому законодавчому визначенні концесії містяться деякі юридичні складові оренди, але не усі вони збігаються з аналогічними ознаками оренди землі.

У наведених визначеннях Закону України "Про концесії" зафіксовано декілька важливих особливостей концесійного використання земельних ресурсів.

По-перше, концесієдавцем може бути уповноважений орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, а, отже, земельна ділянка як об'єкт концесії належить на праві державної або комунальної власності.

По-друге, концесіонером може бути тільки вітчизняний або інозем­ний суб'єкт підприємницької діяльності. Тому, і земельна ділянка надається тільки для такої діяльності.

По-третє, на відміну від всіх інших видів підприємницької діяльності, яка здійснюється з метою одержання прибутку, метою концесійної діяльності є

задоволення громадських потреб.

Такі складові концесії, як договірні засади її виникнення, платне і строкове володіння і користування (експлуатація) об'єк­том концесії, наближають її до орендних відносин. Проте навіть у них можна знайти ознаки, що відмежовують концесію від оренди, не говорячи вже про інші розходження між ними. Так, згідно зі ст. 1 розглядуваного Закону договір концесії або конце­сійний договір, відповідно до якого орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній і строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створювати (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та здійснювати управління ним відповідно до закону з метою задоволення громадських потреб.

Окрім того, своє відображення в Законі "Про концесії", знайшли і інші особливості, зокрема у вимогах до концесієдавця і концесіонера. Концесієдавцем може бути орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповно­важений відповідно Кабінетом Міністрів України чи органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору. Концесіонером є суб'єкт підприємницької діяльності, який від­повідно до закону на підставі договору отримав концесію.

Певні особливості вбачаються і в об'єктах, які можуть нада­ватися у концесію.

Об'єктами права державної чи комунальної власності, які надаються у концесію, є:

1. майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують комплексне надання послуг у сферах діяльності;

2. об'єкти незавершеного будівництва та за­консервовані об'єкти, які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг по задоволенню громадських потреб у певних сферах діяльності;

3. спеціально збудовані об'єкти відповідно до умов концесійного договору для задоволення гро­мадських потреб у відповідних сферах діяльності, визначених законом.

Концесія може надаватися на окремі види підприєм­ницької діяльності у сферах визначених законом видів господар­ської діяльності. Якщо для здійснення концесійної діяльності необхідні земельні ділянки, вони надаються у користування концесіонеру на умовах оренди на строк дії концесійного до­говору.

Об'єкти права державної чи комунальної власності, надані у концесію, не підлягають приватизації протягом дії концесій­ного договору.

Для здійснення певних видів концесійної діяльності Ка­бінетом Міністрів України можуть затверджуватися типові кон­цесійні договори.

Якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка, до концесійного договору додається договір оренди земельної ділянки. Якщо концесіонер здійснює під­приємницьку діяльність, яка згідно з законодавством України підлягає ліцензуванню, обов'язковість одержання концесіоне­ром в установленому порядку відповідної ліцензії включається в істотні умови концесійного договору.

Усе викладене дозволяє зробити висновок про те, що конце­сійне землекористування є самостійним видом строкового та платного володіння і користування земельною ділянкою держав­ної або комунальної власності на підставі договору концесії.

ВИСНОВКИ

На підставі вище викладеного можна прийти до таких висновків. Право користування землею у складі прав на землю посідає важливе місце.

Таким чином, правом землекористування є правомочність фізичної або юридичної особи щодо користування земельною ділянкою, що вини­кає в процесі використання земельних ресурсів.

Користування землею у відповідності до ст. 7 Земельного кодексу України може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим – до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років.

Використання землі на Україні є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості та місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель.

Об'єктом права постійного землекористування є певна індивідуально визначена і юридично відокремлена земельна ділянка (або її частина), яка перебуває у державній або комунальній власності, що закріплена за конкретним державним або комунальним підприємством, установою чи організацією для використання згідно з її цільовим призначенням. Суб’єктами права землекористування виступають юридичні та фізичні особи, які наділяються земельною правоздатностю при здійсненні землекористування.

Право землекористування характеризується видовою різноманітністю. Вирізняють окремі титули землекористування, якими є право постійного землекористування, право орендного землекористування та право концесійного землекористування.

Право постійного користування земельними ділянками є речовим правом виключного, постійного, первинного, оплатного характеру.

Специфічним різновидом права землекористування і однією з важливих правових форм використання землі в сучасних умовах є оренда. Оренда землі — це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Також виділяють право концесійного землекористування. Для концесійної діяльності земельні ділянки надаються в оренду. Проте концесія не тотожна звичайній оренді землі, і тому концесійне використання земельних ресурсів відрізняється від орендного землекористування.

Отже, право землекористування відіграє важливу роль як передбачений законом спосіб вилучення та використання корисних властивостей землі.

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВРУ. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001р. // ВВРУ. – 2001. – № 2768-III. – Ст. 27. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994р. // ВВРУ. – 2001. – № 3852-XII. – Ст. 99. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.//ВВРУ. – 2003. – № 435-IV. – Ст. 356. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // ВВРУ. — 2004. — № 1618-IV. — Ст. 492. 

3. Закон України "Про благоустрій населених пунктів" від 06 вересня 2005 р. // ВВРУ. – 2005. – № 2807-IV. – Ст. 517.

4. Закон України "Про Державний земельний кадастр" від 07 липня 2011р. // ВВРУ. – 2011. – № 3613-VI. – Ст. 61.

5. Закон України "Про концесії" від 16 липня 1999р. // ВВРУ. – 1999. – № 997-XIV. – Ст. 372.

6. Закон України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998р. // ВВРУ. – 1998. – № 161-XIV. – Ст. 280.

7. Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) " від 5 червня 2003р. // ВВРУ. – 2003. – № 899-IV. – Ст. 314.

8. Закон України "Про угоди про розподіл продукції" від 14 вересня 1999р. // ВВРУ. – 1999. – № 1039-XIV. – Ст. 391.

1. Земельне право України [Текст] : академічний курс: підручник / за ред. В. І. Семчика, П. Ф. Кулинича. – К. : Ін Юре, 2001. – 424с.

2. Земельне право України [Текст] : навч.пос.: практикум / В. І. Курило, І. М. Миронець, Д. В. Ковальський, А. В. Харламович ; за заг.ред. В.І.Курила. – К. : Магістр-ХХІ сторіччя, 2006. – 144с. – с.112-139.

3. Корнєєв, Ю. В. Земельне право [Текст] : навч. пос. / Ю. В. Корнєєв. – 2-ге вид., перероб та доп. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 248с.

4. Мачуська, І. Б. Земельне право [Текст] : навч.- метод.пос. для сам. вивч. дисц. / І. Б. Мачуська. – К. : КНЕУ, 2005. – 129с.

5. Мірошниченко, А. М. Земельне право України [Текст] : підручник / А. М. Мірошниченко. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К. : Алерта, 2011. – 678с.