4. Історичне значення бібліотеки Ярослава Мудрого

Бібліотека Ярослава Мудрого в історії культури світу відіграла роль джерела не тільки нової культури, а й нових знань, джерела, в яке сягають корінням духовні та культурні традиції не лише українського народу, а й усього слов’янства; вона виконала функцію осередку давньоруського православ’я та координуючого органу великокнязівської влади. Софійська бібліотека перебирала на себе виховну і інформаційну функцію, функцію, що передавала знання; підґрунтя, на якому розвинувся наступний бібліотечний і книжний процес. Ми підтримуємо визначення системи-бібліотеки як сукупності елементів, і це зумовлює необхідність її описання, причому «маючи загальні властивості писемного джерела (елемент, підсистема бібліотеки, системи, рукописна книга – Н.С.) є <…> багатофункціональною культурологічною системою (за ієрархією частиною поліфункціональної системи – бібліотеки – Н.С.), яка вивчається спеціалістами різних галузей знань та містить величезну за обсягом і специфічну для неї як для джерела інформацію (є складовою, елементом вищого за обсягом інформації джерела – бібліотеки. – Н.С.), що існує у згорнутому вигляді (бібліотека – відкрита система. – Н.С.)». Складовими ДРБ як системи є рукописні книги, а також архівні документи (архівний фонд). Давньоруська бібліотека є особливою інформаційною та культурологічною системою, підсистемою якої є, за визначенням Л.А.Дубровіної, «своєрідна інформаційна система – рукописна книга».

Аналізуючи джерела, які опинялися в колі діяльності давньоруських книжників і читалися, перекладалися, переписувалися, відбиралися для поширення, можна дійти висновку про інтелектуальний розвиток києво-руського суспільства.

Вивчаючи фонд Бібліотеки Ярослава Мудрого, рукописні книги, зокрема, Остромирове Євангеліє, ми досліджуємо коріння і витоки української мови. О.Х.Востоков наголошував, що сьогоднішнє українське ї, так зване десятирічне, вживається в пам’ятці досить часто;; в Остромировому Євангелії ї, як правило, вживається в імені, що передає абсолютно точно подібний же напис грецьких рукописів, і в деяких інших іноземних словах, а також у кінці рядка, де не буває місця для и, зрідка в інших випадках – після попередньої голосної букви». На українізми в Остромировому Євангелії вказує і вживання нарощування складів, які сучасній російській мові не притаманні. Наприклад: синові, Богові тощо, а також вживання специфічних форм

дієслів, прислівників та ін.

Софійська бібліотека як історичний факт, історико-культурологічне явище; джерело бібліотечно-книжного процесу, базис, на якому постала надбудова (наступний бібліотечний процес і наука про нього) дає можливість реконструювати імовірний сукупний фонд ДРБ [15]; здійснити аналіз книжної культури, історію києво-руських бібліотек, а через цю призму, що є новим підходом, й історію та культуру Київської Русі.

5. Бібліотеки України XI-XIII ст.: державні, монастирські, навчальних закладів, особисті.

Монастирі в усі часи були причетні до творення культурного та інтелектуального духу історичних епох. Стародруки, що зберігаються у фондах сучасних бібліотек, є цінним джерелом для багатогалузевих наукових досліджень, у тому числі з історії культури. Монастирі мали істотний вплив як на громадське і соціально-політичне, так і національно-культурне життя в Україні, ведучи літописи і переписуючи книги.

У ХІ ст. монастирі відіграють важливу роль у розповсюдженні грамоти й освіти. Статут монастирів передбачав посаду книгозберігача і зобов’язував монахів читати книги. До татаро-монгольської навали в Київській Русі існувало майже 70 монастирів із бібліотеками, фонди яких нараховували лише богослужбової літератури понад 90 тисяч назв. Збираючи і розповсюджуючи в першу чергу релігійну літературу, монастирські бібліотеки одночасно були і центрами світської літератури. В їх фондах зберігалися твори діячів церкви, псалтирі, служебники, молитовники, література з вітчизняної історії – староруські літописи, історичні пісні та сказання, повісті про великих князів, історію міст і монастирів. Книжкові фонди монастирських бібліотек поповнювалися за рахунок обміну книгами з бібліотеками інших монастирів, внесків князів, бояр, духовенства. Іноді книги для монастирських бібліотек переписувалися або привозилися з-за кордону.

Монголо-татарська навала і князівські міжусобиці призвели до руйнації бібліотечних зібрань, унаслідок чого залишилися лічені екземпляри Софійської бібліотеки. Книги, що виходили з майстерень Софійського собору, стали основою інших бібліотек, зокрема бібліотеки Печерського монастиря, яка з кінця ХІ ст. стала найбільшим центром культурного життя Київської Русі. Від заснування Антонієм і Феодосієм монастир стає відомий як місце переписування і виготовлення богослужбових книг. Бібліотека Києво-Печерського монастиря здебільшого складалася з творів іноземних авторів, перекладених на давньоруську мову. Але з часом, дедалі більшої ваги набувають твори оригінальні. Під час великої пожежі 1718 р. він майже увесь згорів. Для відновлення бібліотеки докладено багато зусиль та все ж велика кількість давніх документів була втрачена.

Мав бібліотеку і Києво-Михайлівський монастир. Його рукописний каталог містить відомості про 70 стародруків.

У Західній Україні зі створенням Галицько-Волинського князівства також починається активне поширення книжкової культури. При дворі князя Володимира Васильковича, що проявив себе як блискучий дипломат, виважений державний діяч, мислячий стратег і покровитель вітчизняної книжності, створено потужний осередок давньоукраїнської книжності. До його складу входили скрипторій і бібліотека. Проте, нині наукові праці містять лише побіжні згадки про бібліотеку Володимира Васильовича. Галицько-Волинський літопис подає опис книг, подарованих князем храмам та монастирям та надає інформацію про книги, що були у його бібліотеці. Визначну роль в історії української культури, зокрема писемної, відіграв Почаївський монастир, бібліотекою якого налагоджене переписування книг. Славився монастир і своїм друкарством.

На Лівобережній Україні, крім духівництва, власні книгозбірні мали козацька старшина, заможні міщани, вищі державні й військові службовці. Звичайно, спосіб життя козацької старшини не налаштовував на книгозбирання. Та козацькі книгозбірні – факт незаперечний, підтверджений документами. Особливо виділяються праці, присвячені вивченню фондів бібліотек козацької старшини І.Дзири, П.Зленка, А.Лазаревського, Г.Папакіна, В.Соколова. Із розвитком друкарства в Україні книга стала одним із найважливіших засобів піднесення рівня освіти, науки, культури та зміни світогляду людей. Тематичний діапазон книгозбірень козацької еліти охоплював різні сфери духовного життя та соціальної практики. Це і релігійна література, і світська. У кожній бібліотеці була Біблія, іноді різними мовами, наукові книги з природничих, гуманітарних наук. Козацька старшина віддавала перевагу науковим працям із природознавства, зокрема з географії, медицини; картам і атласам. Користувалась популярністю й філософська, історична, художня та література з мовознавства. Окрім друкованих видань, вони збирали давні рукописи, хроніки, обмінювались книгами з іншими книголюбами. Великі за кількістю книгозбірні упорядковувались за галузевими відділами, що відображалось у рукописних каталогах.

Власні книгозбірні мали гетьмани України І.Мазепа, К.Розумовський, П.Орлик; представники козацької старшини Я.Маркович, М.Ханенко, Іновицький та ін.

Братства - релігійно-національні товариства, що їх створювали при церковних парафіях члени ремісничих та цехових організацій по містах України в 15-17 ст., продовжуючи традицію середньовічних релігійних братств Західної та Східної Європи. З кінця 16 ст. братства розгорнули культурно-освітню працю, відкриваючи школи, бібліотеки і друкарні. Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі. У 80-х роках 16 ст. широку діяльність розгорнуло Львівське Успенське Ставропігійне братство. Воно придбало друкарню, створило власну бібліотеку. Наприкінці 16 – на початку 17 ст. Б. виникли в Рогатині, Красноставі, Городку, Галичі, Перемишлі, Любачеві, Дрогобичі та інших містах. Близько 1615 р. було засновано Київське братство, до якого вступило багато міщан, православних шляхтичів, а також запорізьке військо на чолі з гетьманом П.Сагайдачним. У 1617 р. було створено Луцьке братство. В 2-й пол. 17 – 18 ст. братства діяли в більшості міст і в деяких селах Галичини, Волині, в багатьох містах Наддніпрянщини. Вони створювалися навколо парафіяльних церков, використовуючи організаційні форми, властиві цехам та іншим міським корпораціям, як світським, так і релігійним. Братства дбали про свої патрональні церкви, справляли спільні культові відправи, подавали матеріальну допомогу своїм членам, брали участь у похоронах братчиків, утримували шпиталі, захищали соціальні інтереси ремісничо-торгового населення, боролися проти національного гноблення. З кінця 16 – початку 17 ст. братства брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. В числі провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та ін. Намагаючись перетворити православну церкву на знаряддя зміцнення своїх суспільно-політичних позицій, братства виступали як проти необмеженої влади церковних феодалів – православних єпископів, так і проти польсько-шляхетського та католицького наступу. Одночасно братства розгортали велику культосвітню діяльність. Вони створювали власні бібліотеки навколо яких збиралися культурні сили. Література з цих бібліотек, ознайомлювала учнів братських шкіл з українською мовою, історією, пропагувала християнську віру, відкривала учням твори грецьких, латинських, західноєвропейських майстрів писаного слова. Це заохочувало майбутню інтелігенцію боротися проти національного гноблення і насильницького окатоличення православного населення, боротися за право ставропігії, тобто за незалежність від місцевого духовного начальства. Найважливішою стороною діяльності братських бібліотек стала протидія єзуїтської пропаганди, поширення католицизму та уніатства, боротьба за національно-культурну самостійність України. Навколо братських бібліотек концентрувалися культурно-просвітницькі сили східно-слов'янського православ'я.

В XVI столітті Острог став одним з основних культурно-освітніх та ідеологічних центрів України.Історія бібліотеки починається із заснуванням першого у східній Європі вищого навчального закладу – Острозької слов`яно-греко-латинської академії - другої половини XVI століття. Відсутні конкретні свідчення сучасників про бібліотеку, не збереглися її інвентарі, списки. При школі, відомій серед сучасників під назвою "Академія", була і велика бібліотека. Про острозьку бібліотеку на початку створення можна судити лише на основі посередніх даних. Князь В-К. Острозький був першим фундатором бібліотеки. У її комплектуванні брали участь викладачі академії та працівники друкарні. Фонд бібліотеки налічував понад 3 тисячі книжкових одиниць. Серед них твори авторів античного світу, середньовіччя та відродження, праці з філософії, теології, медицини, астрономії, математики, історії, природознавства, мистецтва, словесності, риторики, граматики. Велику частину бібліотеки складали рукописні матеріали: курси лекцій, твори викладачів, студентів, матеріали з історії церкви,літописи, хроніки, полемічні твори, книги богослужбового змісту, твори отців церкви. У книгозбірні академії збереглася низка польських видань. Так, з передмови до "Біблії" 1581 року довідуємося про концентрацію в Острозі великої кількості літератури. Зокрема, від царя Івана IV при посередництві дипломата М.Галабурди було отримано список так званої Генадіївської "Біблії", перекладеної в Новгороді наприкінці XV століття інший біблейський список привіз з Риму до Острога Діонісій Галлі. Судячи з опублікованих в Острозі творів, крім традиційної богословської літератури, в бібліотеці були букварі, граматика старослов'янської мови, полемічні твори ("Послання Максима Грека", "О ісхождєнії Духа святого Василя, священника Никольського з Дольней Русі" 1511 р.). Багато було і західноєвропейських видань. З них до наших днів збереглося "Космографія" Себастьяна Монстера (Базель, 1550), подарована князю якимось Матвієм в 1580 р., "Греко-латиський словник" Каленіна (Базель, 1562), трагедії. Еврипіда (Базель,1551р.), видані в Базелі промови Цицерона, груцька граматика Кленарда. Були в бібліотеці і католицькі та протестантські видання. Тісний взаємозв’язок існував між бібліотекою академії та друкарями Волині, Києва, Львова, Москви, Білорусії, Литви, Венеції, Праги, Польщі. У фондах бібліотеки збереглися книги друкарні Вуковичів(Венеція), Мамоничів (Вільно), Друкарні Івана Федорова (Львів), друкарні Франциска Скорини (Прага) та ін. За припущенням дослідників, до Острога перейшла бібліотека Миляновецького літературно-перекладницького гуртка після смерті його засновника Андрія Курбського. Зрозуміло, що перераховані книжки - лише незначна частка тієї великої бібліотеки, яку було зібрано в Острозі. Це підтверджується різноманітністю і високим науковим рівнем випущених там видань українським першодрукарем І. Федоровим, запрошеним для видання книг для потреб школи. Бібліотека Острозької академії вже в кінці XVI століття дивувала своїми скарбами не тільки вихованців, але й освідчених мужів. Так польський поет того часу Симон Пекалід в поемі "Острозька війна" дає дуже високу оцінку Острозькій академії, друкані та бібліотеці, розглядаючи їх як вогнище освіти і науки, зазначаючи при цьому, що "...розуму до мистецтв яснішого ніколи не було."Після смерті князя К.К. Острозького (1608р.), його син Януш не приділяв належної уваги Острозькій Академії і вона стала занепадати.У 1620р. власницею Острога стала внучка князя Костянтина Ганна-Алоїза Ходкевич, яка під впливом єзуїтів стала фанатичною католичкою. У 1624 р. на противагу Академії по її повелінню створюється єзуїтський колегіум. Пізніше саму Академію було закрито, а її учбове приладдя та бібліотека перейшли у власність колегіуму. Острозький колегіум не відігравав помітної ролі ні в історії міста, ні в розвитку культури та освіти на території краю хоч би вже в силу свого короткого існування.

Бібліотека львівського колегіуму. Бібліотека була заснована як навчальна книгозбірня школи при єзуїтському колегіумі. Принципи її організації були обумовлені у навчальному статуті “Ratio Studiorum” – головному документі школи, а з 1661 р. – Академії. Окрім окреслення програмних цілей та завдань навчального закладу, зорієнтованого на виховання політичної та інтелектуальної еліти, статут містив приписи та рекомендації для їх досягнення, серед яких найголовнішою була відповідна книгозбірня. Провінціал ордену був зобов’язаний дбати про відповідне матеріальне забезпечення шкільної бібліотеки – з прибутків колегіуму на її утримання та комплектування виділялися кошти, які не могли бути використанні з іншою метою. Бібліотеку очолював префект, якого обирали з-поміж магістрів (хоча зрідка траплялися випадки обрання студента філософії або теології). Бібліотекарі мали старанно стежити за розвитком навчального процесу та потребами навчальних курсів і допомагати префектові формувати замовлення для книгозбірні: студенти не повинні були відчувати “ні браку потрібних книжок, ні надміру – непотрібних”. З цією метою до початку навчального року бібліотекарі мали упорядкувати та актуалізувати каталог, а ректор мав бути поінформований про стан забезпечення студентів та викладачів книгами. Щоправда, на той час окрім різноманіття та інтелектуальних потреб студентської молоді до уваги брався і їх духовний розвиток, особистісне формування – не можна було поповнювати бібліотеку та рекомендувати студентам книжки, які могли б виявитися “шкідливими” – не відповідали навчальним цілям чи церковному віровченню. Саме тому університетським бібліотекарям рекомендувалося сприяти тому, щоб студенти читали “не будь-які книжки, а тільки певні, з відома ректора і за порадою наставників”. Так, наприклад, завжди бажаними для студентів-теологів були твори св. Томи Аквінського, а для філософів – Арістотеля. З часом, упродовж XVIII ст., критерії комплектування бібліотеки змінювалися, відповідаючи стану розвитку наукових знань, зокрема у сфері природничих наук, та суспільним запитам – адже серед студентів, як часто виявлялося пізніше, було багато представників різних конфесій та переконань. Тому університетські викладачі та бібліотекарі сумлінно стежили за всіма книжковими новинками, особливо місцевих видавців, та поповнювали ними власну збірку. Так, наприклад 1691 р. в рукописній “Історії Львівської колегії”, оригінал якої зберігається у Національній бібліотеці у Відні, віднотовано появу нової книги відомого українського православного богослова ігумена Йоаникія (Галятовського), на яку, слід звернути увагу. Одним із важливих засобів заохочення студентів до користування бібліотекою, яка на кінець XVII ст. налічувала бл. 10000 книг, були “приватні нагороди” чи “переможні відзнаки”, які призначав ректор за рекомендацією викладачів за вивчену напам’ять книжку, або за блискуче володіння літературою під час диспутів.Ефективність організації навчання та бібліотечної справи у Львівському Університеті засвідчили й імена численних його вихованців. Адже серед читачів цієї бібліотеки були і майбутній гетьман України Богдан Хмельницький, і, можливо, за припущеннями деяких дослідників, майбутній митрополит Київський і Галицький св. Петро (Могила), звідси вирушав у багатолітні мандри 1724 р. Василь Григорович-Барський. Читачами і вихованцями Університетської Бібліотеки були Тома Ельжановський (1590-1656) – філософ, професор Львівської школи, автор трактатів з етики; Міхал Боїм (1612-1659) – відомий медик, місіонер і ботанік, автор першої монографії, присвяченої флорі Китаю; Каспер Нєсєцький (1682-1744) – відомий історик, геральдист, генеалог, упорядник виданого у Львові гербівника, який і сьогодні користується популярністю дослідників; Ян Ковальський (1711-1782) – філософ, професор Університету, автор низки трактатів про перипатетику та один із найактивніших критиків картезіанства та багато інших. Окрім головної книгозбірні у давньому Львівському Університеті XVII-XVIII ст. існували також “спеціалізовані” бібліотеки, орієнтовані на потреби певних груп викладачів чи студентів, наприклад, бібліотека новіціату, бібліотека професорів риторики, бібліотека професорів філософії і т. п. Окрему книгозбірню мала також аптека колегіуму – Університет на той час не мав права на організацію окремого медичного факультету, тому ця спеціалізована книгозбірня сприяла згуртуванню не тільки єзуїтських, але й інших міських медиків та аптекарів, забезпечувала потреби природознавчих навчальних курсів. Свідченням історії поповнення бібліотеки є екслібриси та провенієнційні записи, які й сьогодні нагадують читачам про минуле книгозбірні та її підрозділів: “Pro usu apothecae”, “Ex apotheca”, “Inscriptus catalogo librorum”, “Pro cubiculo professoris” і т. п.Користувалася університетська бібліотека і підтримкою численних фундаторів-меценатів. Серед них львівські архієпископи Ян Димітр Соліковський, Станіслав Гроховський (1610), Ян Анджей Прухніцький (1625), представники знаних міщанських і шляхетських родин – Сенявських (1613), Кроснерів (1624), Павловських (1639) та ін. Окрім коштів на закупівлю та збереження книгозбірні, вчені-бібліофіли часто дарували школі свої власні бібліотеки. Такий дар для бібліотеки був передбачений, наприклад, у заповіті Замойського декана Миколая Кісліцького, облятованому у книзі Львівського магістрату в грудні 1633 р. Незважаючи на пограбування шведами 1704 р. і нищівну пожежу 1734 р. академічна бібліотека швидко відродилася і 1784 р. стала основою книгозбірні оновленого Університету. На той час, як зазначав у своєму дослідженні історії Університету Л. Фінкель, “цензурованої” єзуїтської книгозбірні було уже недостатньо для забезпечення потреб державного університету, тому бібліотек отримала усталену річну фінансову дотацію (400 фл.) на утримання та комплектування, а фонди були поповнені унікальною збіркою Й.-П. Гареллі, перевезеною з Віденської Терезіанської Академії, книгами та рукописами численних монастирів Галичини та Буковини, закритих Австрійським урядом. Бібліотека поповнювалася також з приватних дарів – графа Ю. Куропатніцького, родини Третерів та ін.

Достовірно не відома дата створення Могилянської книгозбірні. Вірогідно, вона почала функціонувати ще за часів Київської братської школи, приблизно з 1615 року. Вагомий внесок у формування бібліотеки пізніше зробив Петро Могила, який виявляв особливу турботу, збагачуючи бібліотечний фонд. За кілька днів до своєї смерті він заповів Академії власну книжкову колекцію, що складалась із 2 130 унікальних видань – вітчизняних та зарубіжних. Так зародилась традиція дарування приватних книг видатними діячами України. Але жахлива пожежа 1658 р., зруйнування колегіуму польськими завойовниками 1665 р. майже повністю знищили бібліотеку. Частина книжок згоріла, частину розікрали загарбники і міщани. До XVIІI ст. фонд бібліотеки нараховував вже 3 500 книжок різними мовами, передусім латиною. Крім друкованих видань, тут зберігалась велика кількість рукописів, хронік, літописів, лекцій професорів, конспекти студентів та їх наукові праці, а також рідкісні видання XVI-XVIІ ст. Фонд також продовжував збагачуватись коштом пожертвувань меценатів. Для придбання книг за кордоном Академія підтримувала постійні зв’язки з окремими книговидавцями з Шльонська, Варшави, Братислави, Бреславля та інших міст Західної Європи. 1768 року з ініціативи М. Бантиш-Каменського, який у минулому був вихованцем академії, була заснована окрема бурсацька бібліотека для незаможних студентів, що не мали змоги купувати книжки. Як перший внесок бібліотеці бурси М. Бантиш-Каменський подарував 145 книжок, передусім по декілька примірників різних підручників, що були особливо необхідними для навчання. Так він здійснив благодійний почин для інших «доброхотів» − колишніх вихованців, викладачів, єпископів, митрополитів, просто священиків, службовців, військових, купців, міщан. На початку XVIІI ст. бібліотека поповнювалась тільки коштом подарованих книг, втім, вже в другій половині століття фонд почав зростати ще й завдяки закупівлі, і швидко зріс майже до 7 000 примірників. Пожежі 1775 і 1780 рр. на київському Подолі знову завдали величезної шкоди бібліотеці. Зокрема, 1780 р. згоріло близько 9 000 книжок з академічної бібліотеки, пощастило зберегти лише 1670 томів. Після всіх лихоліть бібліотеку бурси об’єднали із навчальною академічною, де разом нараховувалось близько 12 000 книжок: словників, цінних вітчизняних і зарубіжних видань з літератури, богослов’я, історії, географії, філософії, граматики, медицини, математики, астрономії, публіцистики тощо. В останнє десятиліття XVIІI ст. було здійснено спробу укласти більш-менш повний каталог книжок бібліотеки Академії. Разом із богословськими, церковнослов’янськими та іноземними книгами тут були різноманітні лексикони-довідники, літописи, хронічки та історичні твори, не кажучи вже про десятки примірників навчальної літератури, яка формувала світогляд києвомогилянців. Каталог книжок бібліотеки був досить промовистим і займав 150 сторінок друку. На кінець ХІХ ст. бібліотека Києво-Могилянської академії, що перейшла до Духовної академії, нараховувала 150 000 різноманітних видань – від елементарних підручників до творів стародавніх і сучасних класиків науки і культури. Колекція КМА-КДА, що збереглась, нині знаходиться в Національній бібліотеці України ім. Вернадського.

Наукова бібліотека НаУКМА — навчально-допоміжний, інформаційний, науковий, культурно-освітній структурний підрозділ Національного університету "Києво-Могилянська академія".Директор бібліотеки-Ярошенко Тетяна Олександрівна Загальний фонд бібліотеки складає майже мільйон томів, включно з 330 тис. назв електронних ресурсів: (електронних журналів та книг, баз даних тощо). Щодня до бібліотеки звертаються понад 2000 користувачів. Науковий архів бібліотеки нараховує 97 особових фондів, розміщених на першому поверсі Староакадемічного корпусу. Бібліотечна колекція повністю представлена в електронному каталозі. У фондах бібліотеки зберігаються 52 приватні колекції відомих учених, культурних та громадських діячів, серед яких Омелян Пріцак, Олег Зуєвський, Петро Одарченко, Курт Зонтгаймер, В'ячеслав Брюховецький, Володимир Панченко, Михайло Брик, Сергій Квіт, Дмитро Павличко, Віра Вовк, Сергій Іванюк та інші. Бібліотека підтримує проект відкритого електронного архіву публікацій учених університету — інституційного репозитарію EKMAIR. Бібліотека — член Української Бібліотечної Асоціації та Асоціації Дослідницьких бібліотек Європи LIBER, ініціатор багатьох проектів в царині новітніх інформаційних технологій в Україні.Бібліотека об'єднує 10 підбібліотек: Бакалаврську бібліотеку ім. Антоновичів, Дослідницьку, Філологічну, Мистецьку, американську бібліотеки, а також бібліотеки Школи охорони здоров'я, Центру довузівської підготовки та бібліотеку-архів-музей Омеляна Пріцака та Меморіальну Бібліотеку Джеймса Мейса. До складу бібліотеки входять також фонд рідкісної книги та науковий архів. Загальний бібліотечний фонд (станом на 1 січня 2012) становив 995 890 прим. / 664 775 назв, включно з 307 836 назв електронних видань.Бібліотечна колекція повністю представлена в Електронному каталозі: Бази даних (A-Z), Е-журнали (A-Z), Патенти тощо. Фонд Наукової бібліотеки НаУКМА почав формуватися практично від нуля з лютого 1992 року. Зараз 70 % фонду складають книжки та періодичні видання, подаровані понад 5 тисячами фізичних осіб, установ та організацій з різних країн світу. Лише половину Колекції складають видання українською мовою (51 %), англійською — 23 %, решта — іншими мовами світу (99 мов). Щорічне поповнення фонду становить 25-30 тис. примірників.Велику історичну й наукову цінність бібліотеки НаУКМА становить Фонд колекцій — 54 (станом на 1.01.2012 р.): приватні книгозбірні українських вчених та діячів української діаспори зі США, Канади, Бразилії, Німеччини, Польщі та ін. Дві колекції склали основу для самостійних підрозділів Бібліотеки: Кабінет Омеляна Пріцака та Бібліотека-Архів Джеймса Мейса. Фонд рідкісних та цінних видань нараховує понад 4000 томів. Науковий архів бібліотеки містить матеріали викладачів та науковців НаУКМА, діячів культури, освіти та науки України та діаспори. Науковий архів було створено 2001 року з метою впорядкування та зберігання колекцій документів приватних осіб, що виявили бажання передати разом з книжковими колекціями творчі, наукові, особисті та інші документи на постійне зберігання до Наукової бібліотеки НаУКМА. Разом з тим метою архіву стало створення документального комплексу, що відображатиме історію університету та української науки в цілому. У бібліотеці зберігається понад 10 000 назв рідкісних і особливо цінних видань. Більшість цих видань знаходиться у персональних колекціях видатних українських вчених та діячів української діаспори США, Канади, Бразилії, Німеччини, Польщі тощо, зокрема таких як Вячеслав Брюховецький, Володимир Старицький, Омелян Пріцак, Олег Зуєвський та ін.У загальному Фонді рідкісних та цінних видань нараховується понад 4 000 назв видань. 80 відсотків фонду складають видання кінця XIX-початку ХХ століття. Фонд був започаткований з виданнями про історію Києво-Могилянської академії В. Аскоченського, Хведора Вовка, Степана Голубєва, а також «Систематичний каталог книг бібліотеки Київської Духовної Академії. 1890–1905» А. С. Криловського. Серед особливо цінних видань початку ХХ ст. — прижиттєві видання видатних діячів політичного та наукового життя України Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Дмитра Чижевського, Сергія Єфремова, Михайла Туган-Барановського, В'ячеслава Липинського, Степана Сірополка та інших. Велику кількість видань фонду становлять малотиражні публікації української діаспори до 1947 року, а також рідкісні видання, що вирізняються за зовнішнім виглядом: (формат, папір, ілюстрації, оправа, розміщення тексту та ілюстрації тощо). Важливим внеском до загального Фонду рідкісних та цінних видань був дар доктора Юрія Мулика-Луцика (1913–1991), який Києво-Могилянській Академії передала його дружина, пані Валентина Мулик-Луцик (Бонітенко) 2 листопада 1997 року.Найдавнішою друкованою книжкою загального Фонду рідкісних книг є видання 1676 року, надруковане в Єні (Німеччина). Це коментар та тлумачення до відомої книги Гуго Гроція «Про право війни і миру» (De Jure Belli ac Pacis), написані ректором Єнського університету Валентином Фельтаймом.Найбільша частина рідкісних та цінних книжок належать колекції Омеляна Пріцака (створена в 2007 р.) — особова колекція ученого світового рівня: історика-сходознавця, філософа, філолога-лінгвіста, джерелознавця, професора Гарвардського університету (США), засновника і першого директора Інституту українських студій Гарвардського університету на основі приватної колекції ученого, що складається з бібліотеки, архіву, музейних експонатів, творів мистецтва, подарованої НаУКМА його вдовою, пані Ларисою Пріцак. Найстарша книга бібліотеки знаходиться в колекції Омеляна Пріцака. Це одна з перших друкованих арабських книг знаменитого арабського географа, картографа та мандрівника аль-Ідрісі.Провадиться робота по створенню повнотекстової електронної колекції цінних та рідкісних видань, що зберігаються в бібліотеці. Тимчасове розміщення — в інституційному репозитарії.

У XIX ст. – на початку XX ст. суттєвий вплив на становлення та розвиток бібліотечної справи мали соціально-економічні та політичні процеси, які відбувалися в цей час на території України. Функціонування бібліотек, їх типи і види, фінансування значною мірою пояснювалися раціональними потребами держави, коли бібліотека стала необхідним підґрунтям розвитку діяльності міністерств та відомств, урядових комітетів, органів місцевого самоврядування, судово-адміністративних та воєнізованих установ тощо. Оскільки Україна не мала самостійного державного статусу, не було бібліотек при вищих органах влади, а існували бібліотеки губернські та намісницькі, окружних та повітових управлінь, місцевих органів влади. Бібліотеки цього типу створювалися за кошти установи або відомства, не мали публічного доступу (або цей доступ значно обмежувався) і були, як правило, платними.

У цей період за призначенням склалися три типи бібліотек: спеціальні, публічні та наукові. Стосовно наукових бібліотек необхідно відзначити, що в цей час поширюється їх спеціалізація за галузями знань та визначається профіль комплектування. Загальнодоступні бібліотеки були націлені, насамперед, на виконання функції обслуговування користувачів і зорієнтовані на широкі верстви населення без яких-небудь обмежень. Рух за створення загальнодоступних бібліотек був обумовлений, насамперед, розвитком місцевого самоврядування та виникненням відносин між інститутом місцевої влади й бібліотекою. Рівень впливу місцевих народних бібліотек на суспільство залежав як від ступеня впливу органів місцевого самоврядування на суспільство в цілому, так і від характеру ставлення держави до цих бібліотек. У 1833 р. Микола І видає указ про щорічний перегляд каталогів публічних бібліотек з метою вилучення заборонених книг. У зв’язку з цим публічні бібліотеки передаються із відання Міністерства внутрішніх справ у Міністерство народної освіти, яке відало цензурними комітетами. Україна була поділена на навчальні округи. Попечитель округу відав системою освіти і зобов’язаний був доглядати за всіма бібліотеками, які функціонували в системі вищої та народної освіти, за публічними, шкільними й народними бібліотеками. Право дозволу та нагляду за публічними бібліотеками губернського, повітового та сільського рівнів здійснював особисто губернатор.

Нагляд за публічними бібліотеками посилюється у 1865 р. у зв’язку з виданням нового закону про друк. Зокрема, ст. 175 вводила так званий «дозвільний порядок», який вимагав подачу прохання на ім’я міністра внутрішніх справ або губернатора у зв’язку з відкриттям публічних та громадських бібліотек. У 1888 р. уряд розпорядився допускати в народні бібліотеки тільки книги, схвалені вченим комітетом Міністерства народної освіти, обов’язком якого був перегляд каталогів народних бібліотек та читалень. У 1890 р. були видані «Правила про безкоштовні народні читальні та порядок нагляду за ними», які передбачали додатковий нагляд з боку чиновників та духовного відомства за 6 діяльністю публічних бібліотек та їх фондом. Міністерство народної освіти почало видавати каталоги книг, дозволених для народних читалень.