80. Основні напрями бібліотечної діяльності іфла.

Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій та установ (англ. TheInternationalFederationofLibraryAssociationsandInstitutions, IFLA) — міжнародна організація, яка представляє інтереси бібліотечних та інформаційних працівників. Довгострокова політика ІФЛА спрямована на зміцнення ролі і місії Федерації: просувати лідируючу роль її членів на благо суспільства і створювати ідеальну структуру розвитку бібліотечної професії.

Її основними цілями є:

• заохочення високих стандартів бібліотечних послуг та інформації;

• поширення передового розуміння цінності бібліотеки та інформаційних служб;

• представленняінтересів членів по всьому світу;

• роль бібліотек та їх розвиток у контексті культурного та соціокультурного вимірів суспільства;

• боротьба проти неписьменності;

• захист прав особи на доступ до необхідної інформації;

• заповнення розриву між багатими і бідними інформацією;

• інтелектуальна свобода і захист від цензури;

• інформаційний ринок і інформація як товар;

• статус професії;

• вплив нової інформаційної технології.

Членом IFLA можуть бути організації, об'єднання, установи (наприклад, бібліотеки) або індивідуальні бібліотекарі чи студенти. Двома основними типами членів, які мають право голосу, є асоціації та інститути.

Проблеми, спільні для бібліотек з усього світу є предметом основної діяльності IFLA. До них відносяться:

• ALP (поліпшення бібліотечної програми) — розвиток професії бібліотекарів у розвинених країнах,

• FAIFE (вільний доступ до інформації та свободу вираження поглядів) — свобода доступу до інформації та свобода вираження думок,

• CLM (комітет авторського права та інших юридичних питань) — присвячена авторському праву та іншим правовим питанням,

• PAC (збереження та охорона навколишнього середовища) — основна увага приділяється ініціативам, пов'язаних зі збереженням та підтриманням бібліотечних матеріалів.

• Програма UNIMARC.

• Бібліотеки для сліпих.

81. Міжнародні бібліотечно-бібліографічні програми: ЮНІСІСТ, УБУ, НАТІС, ЮАП.

ЮНІСІСТ не ставить перед собою завдання організувати єдиний світовий інформаційний центр, а передбачає створення необхідних умов для координації та кооперації діяльності національних центрів ЮНІСІСТ з метою організації передачі інформації в міжнародних масштабах. Здійснення програми ЮНІСІСТ, однак, наштовхнулося на певні труднощі. Виявилося, що дуже недосконалі були внутрішньодержавні інформаційні системи. У 1974 р. з ініціативи ЮНЕСКО відбулася міжурядова конференція з планування національних інфраструктур документації , бібліотек і архівів , на якій були сформульовані рекомендації щодо створення національних інформаційних систем ( НАТІС ). Міжнародні програми НАТІС (національна система інформації) та ЮАП (загальна доступність видань) передбачають створення таких інформаційних систем, які дозволяли б кожному бажаючому одержати необхідні вітчизняні та зарубіжні видання.

У документах ЮНЕСКО концепція НАТІС в загальних рисах сформульована таким чином: " Конкретна форма і характер національної інформаційної системи ( НАТІС ) , що складається з ряду підсистем , в різних країнах можуть бути різними , але кінцевою метою повинна залишатися координація всіх її елементів. Елементами, які складають структуру НАТІС, є служби, які беруть участь в інформаційному забезпеченні всіх секторів суспільства і всіх категорій споживачів. Завдання НАТІС полягає в тому, щоб всі особи, зайняті політичної, економічної, наукової, просвітницької, соціальною і культурною діяльністю, отримали необхідну їм інформацію, що підвищить громадську віддачу їх роботи ". Прийняття програм НАТІС і ЮНІСІСТ вимагало прийняття нової програми діяльності ЮНЕСКО, яка була затверджена на Генеральній конференції в 1976 р. - Загальна інформаційна програма.

У плані реалізації програми ЮНІСІСТ в 1972 р. була створена Міжнародна система даних про періодичні видання (International serial date system - ISDS), мета якої - формування світового банку даних про періодичних і триваючих виданнях. На його базі повинен здійснюватися випуск регістра періодичних видань і бюлетеня нових , перейменованих і припинених видань. Міжнародний обмін бібліографічною інформацією є однією з актуальних проблем бібліографічної діяльності . Необхідність впорядкування обміну інформацією стала основою для розробки програми Універсального бібліографічного обліку ( УБУ), що припускає організувати гнучку систему обміну бібліографічною інформацією про всі виданнях , випущених у всіх країнах світу. Завдяки використанню ЕОМ з'явилася можливість створення національних і міжнародних автоматизованих інформаційних систем . Розроблений ЮНЕСКО в 1967 р. проект світової системи наукової інформації отримав назву Всесвітня система наукової інформації - ЮНІСІСТ (Universal System for information in science and technology - UNISIST), яка спрямована на впорядкування інформації в галузі точних, природничих і технічних наук. Основний принцип ЮНІСІСТ полягає в децентралізації інформаційних служб за умови їх координації та кооперації.

Сфера діяльності програми НАТІС - національні інформаційні системи (National information system - NATIS), концепція якої також запропонована ЮНЕСКО, значно ширше. Ця система має сприяти прискоренню загальнонаціонального розвитку в усіх областях. У зв'язку з цим був визначений наступний основний принцип функціонування НАТІС: взаємодія всіх служб документації, бібліографії та архівів, координовані центральним органом. Бібліографічна комісія ІФЛА постійну увагу приділяє вивченню стану, проблем і тенденцій розвитку бібліографії, визначення місця бібліографії в системі науково-технічної інформації, перспективам механізації та автоматизації бібліографічних процесів. Підвищення рівня, зростання міжнародного бібліографічного співробітництва, розробка концепцій ЮНІСІСТ, НАТІС дозволили повернутися до програми УБУ. Вперше про проект Універсального бібліографічного обліку говорилося на 36-й сесії Ради ІФЛА (1970), в 1974 році на конференції ІФЛА з НАТІС була схвалена концепція і програма УБУ. Її мета - зробити швидко доступними для всіх в загальноприйнятій формі головні бібліографічні дані по всіх виданнях, опублікованих у всіх країнах. Концепція УБУ передбачає створення на міжнародному рівні загальної системи , складеної з національних компонентів. Програма УБУ містить два основні тези: кожна країна сама найкращим чином може описати видання своїх авторів ; міжнародні стандарти бібліографічного опису мають бути визнані всіма країнами. Ці тези визначають і основні напрямки реалізації програми УБУ: розвиток НБ - національної бібліографії (її проблем був присвячений Міжнародний конгрес 1977 р.) і розробка міжнародних бібліографічних стандартів. Програма УБУ не була б розроблена, якби не виникла гостра необхідність у поліпшенні методів бібліографічного обліку. Поява нових наук потребувало не тільки в інформації з широкого кола питань, а й у пошуку документів, переважно іноземного походження. Програма Убу, означавшая одноразове бібліографічне оформлення документів і подальше багаторазове використання каталожних записів, дозволяла вирішити проблеми забезпечення споживачів необхідними джерелами інформації. Продовження і розвиток програми УБУ - Програма загальної доступності видань (Universal availability of publication - UAP), спрямована на вдосконалення комплектування фондів бібліотек, підвищення ефективності діяльності міжбібліотечного асортименту.

82. Бібліотечна справа в країнах Азії, Сходу, Африки та Латинської Америки (1945 – кінець XX ст.).

Після поразки Японії у Другій світовій війні до окупованої країни прибула комісія від Бібліотеки Конгресу США та Асоціації бібліотек США, які зайнялися створенням парламентської бібліотеки за американським зразком. Передбачалося, що нова Національна парламентська бібліотека Японії стане бібліотекою для не лише японських депутатів, а й простих громадян. Вона мусила збирати, опрацьовувати й зберігати усі наявні в Японії книги і періодичні видання, а її директор прирівнювався за статусом до державного міністра. На базі положень, випрацюваних американською комісією, 9 лютого 1948 року був прийнятий закон про Національну парламентську бібліотека Японії. Вона відкрилася 5 червня того ж року. Згідно з японським законодавством японські видавці зобов'язані надсилати до Національної парламентської бібліотеки усю продукцію, яку вони публікують. Ця умова дозволяє їй постійно мати найкращі фонди з японістики у світі. Державні видавництва мусять надавати 30 примірників свого друкованого продукту, а не-державні — один, за який бібліотека сплачує 50% ринкової ціни. Усі книги і періодика упорядковується бібліографічному збірнику «Японська бібліографія», який видається щорічно колективом бібліотеки. Остання також здійснює обмін державними виданнями з центральними бібліотеками США та Великої Британії. Для упорядкування бібліографії використовуються магнітні плівки, а з 1971 року — комп'ютерні технології. Пошук в фондах бібліотеки здійснюється за допомогою швидкісної системи JAPAN/MARC. Національна парламентська бібліотека Японії складається з 1 центрального і 27 дочірніх спеціалізованих відділів, що включають у себе рідкісні Бібліотеку Тойо та Міжнародну дитячу бібліотеки . Центральний відділ включає в себе Службу перевірки законопроектів, в якій працюють спеціалісти в галузях юриспруденції, політики й економіки, та служби збору, опрацювання, обслуговування друкованих видань. Бібліотека відкрита для широкого кола громадян, розрахована на 1100 сидячих місць, надає бібліографічні консультації, а також здійснює обмін матеріалами з громадськими, міськими, університетськими бібліотеками Японії. Вона є членом Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ і бере участь у міжнародних дослідженнях з бібліотечної справи.

Почти все страны Юго-Восточной Азии обрели независимость только после 1945 г. До 1970 г. упоминание о Юго-Восточной Азии ассоциировалось с регионом, в котором "высокие темпы рождаемости, аграрная и зависимая экономика, низкие доходы, большая безработица, войны, волнения и революции". Поэтому предполагалось, что в этом регионе библиотечная и библиографическая деятельность еще не получили достаточного развития. Однако в течение последних двадцати лет экономическое развитие некоторых стран региона изменили старые представления. Знакомство других стран с этим регионом привело к повышенному интересу к Юго-Восточной Азии, что, в свою очередь, привело к усилению исследовательской работы и другой практической деятельности. Многие международные и региональные организации открыли здесь свои представительства, как, например, региональное отделение ЮНЕСКО по образованию в Азии (the Regional office for Education in Asia) - в Бангкоке (Таиланд), международный исследовательский институт рисоводства (IRRI - International Rice Research Institute) - на Филиппинах и т.д. В сфере библиотечной и библиографической деятельности были созданы некоторые региональные организации: • Региональное отделение международного архивного совета в Юго-Восточной Азии (SARBICA - Southeast Asian Region Branch of the International Council of Archives), создано в 1968 г., • Союз библиотечных работников Юго-Восточной Азии (CONSAL - Congress of Southeast Asian Librarians), создан в 1970 г., • Международная система данных о сериальных изданиях Юго-Восточной Азии (ISDS-SEA - International Serials Data System - South East Asia), создана 1976 г., • Ассоциация национальных библиотек и центров документации Юго-Восточной Азии (NLDC-SEA Consortium - National Libraries and Documentation Centres - South East Asia Consortium), создана в 1978 г.

В странах Африки существует проблема общедоступности библиотек, и это при том, что существует должное понимание проблемы в целом. Необходимо подчеркнуть, что причиной этого является не только слаборазвитая библиотечная сеть. Примером тому может служить Танзания. Весьма осторожный подход к всеобщей доступности библиотек здесь объясняется тем, что библиотекари опасаются резкого увеличения спроса на книги, который было бы невозможно удовлетворить с помощью существующего книжного фонда, особенно это касается изданий на местных языках. Известно, что большинство книг в африканских странах печатается на английском языке, что вполне объяснимо, поскольку наиболее образованные слои населения владеют этим языком. Кроме того, книги на английском могут найти спрос в других англоязычных странах Африки. Книги же на местных языках не пользуются таким спросом, поскольку платежная способность местных жителей невелика, и выпускать их невыгодно. В Латинской Америке наблюдается стремление осуществить региональную кооперацию в виде проектов KATAZEN, MARCAL и LILIBU, которые осуществляются при поддержке США и фактически являются одним из способов проникновения США не только в библиотечное дело и библиографию, но и в сферу научно-технической информации в странах Латинской Америки. Особенно это касается проекта MARCAL регионального варианта MARC Библиотеки Конгресса.

83. Бібліотечна справа світу у кінці 19 – початку 20 століття.

Новий історичний етап розвитку суспільства в 80-90-х роках ХХ ст. докорінно впливає на розвиток бібліотечної справи, вимагає не лише відповідних змін у науково-практичній діяльності сучасних наукових бібліотек, а й вдосконалення та розвитку окремих положень бібліотекознавства, узгодження бібліотечної теорії та практики з основними сучасними вимогами до бібліотечного та науково-інформаційного обслуговування науки та суспільства. Одним із факторів, що на сьогодні впливають на бібліотечну теорію та практику, є глобальна інформатизація суспільства, в умовах котрої у бібліотеках, зокрема наукових, починається розширення сфери об'єктів комплектування (передусім на електронних носіях) і відбувається трансформація традиційних технологій на всіх етапах та процесах бібліотечної діяльності. Виникає принципово новий аспект розвитку системи документальних комунікацій, а також нові форми організації документів, серед котрих набувають поширення електронні бібліотеки (ЕБ). Формування документальних ресурсів історико-культурної спадщини, можливість створення електронних колекцій джерел і цілісних тематичних бібліотек у цій галузі, інтенсифікація їх використання є одночасно важливим завданням історичної науки, спрямованим на розробку критеріїв формування таких ресурсів, організацію інтелектуального доступу до них та створення страхового фонду електронних копій історичних документів. Процес розширення функцій бібліотек і розвиток новітніх технологій зумовили появу в БФ поряд з документами на традиційних носіях інформації і електронних інформаційних ресурсів (ІР). Це поєднання має значною мірою синкретичний характер, не відпрацьована інструктивно-нормативна база організації комплектування, опрацювання, зберігання та використання електронних документів (ЕД), відсутня взаємоузгодженість цих технологій з традиційно бібліотечними. Глобальна інформатизація суспільства стали причиною трансформації традиційних інформаційних технологій та ресурсів, Інтернет та інша цифрова інформація стали вагомою невід‘ємною частиною світової спільноти. Суспільний прогрес став визначатися процесом накопичення знань. І один з логічних наслідків цього - початок процесу створення цифрових бібліотек, основним завданням яких стала інтеграція інформаційних ресурсів та ефективна навігація в них. Перші кроки зі створення цифрових бібліотек було зроблено у США на початку 1980-х років, у Великобританії – на початку 1990-х рр. У 1992 році на конференції Національного наукового фонду США введено в обіг поняття “цифрова бібліотека” (ЦБ) у сучасному контексті. На початку 1990-х років у США та країнах Європи почали активно розроблюватися програми розвитку ЦБ, а в 1995 році Європейська комісія включила створення цифрових бібліотек до числа пріоритетних завдань. Створення цифрових (електронних) бібліотек є на сьогодні одним з магістральних напрямів розвитку світової інформаційної сфери та однією з найважливіших складових інформаційного суспільства. Цифрові бібліотеки є об‘єктом пильної уваги ЮНЕСКО, Європейського Союзу, Всесвітнього саміту з інформаційного суспільства та інших авторитетних міжнародних організацій. Як правило, уряди зарубіжних країн, відповідні міністерства та організації надають підтримку, в т.ч. фінансову, сприяють розробці та реалізації спеціальних програм зі створення цифрових бібліотек, фондів електронних видань. Таким чином, постає нове коло наукових завдань у галузі розвитку бібліотечної справи та нові об'єкти бібліотекознавчого дослідження. Передусім – щодо питання застосування нових підходів до розв'язання проблем створення сховищ ІР, їх організації, методів і засобів доступу до них. В узагальненому вигляді такі підходи сьогодні концентруються довкола питань побудови та функціонування ЕБ. Водночас, і саме поняття ЕБ не має узгодженого і сталого змісту, хоча термін активно застосовується у колі фахівців різного профілю. Бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій змінив філософію бібліотечної справи в усьому світі. На перший план діяльності бібліотек всіх типів і видів виходить забезпечення необмеженого, вільного доступу до міжнародних та національних інформаційних ресурсів. Ці ресурси в умовах сьогодення набувають для кожної держави стратегічного характеру й визначають рівень соціально-економічного розвитку країни.

84. Перспективні напрямки розвитку бібліотечної справи світу.

Поширення світової тенденції особливого ставлення до інформації та знань спричиняє зростання рівня оцінювання установ, які вміють їх створювати, зберігати, передавати та забезпечувати до них доступ. На сучасному етапі світова цивілізація набирає чіткості постіндустріального, інформаційного суспільства. Широкомасштабні інформаційні програми в різних країнах підтримуються державою та громадськістю. Про це свідчать закони щодо бібліотечного обслуговування і будівництва. Це і "Пам'ять Америки" - програма розроблена Бібліотекою конгресу, і програма розвитку Національної бібліотеки Франції, нової бібліотеки в Олександрії (Єгипет). Існують і місцеві програми, спрямовані на вирішення соціальних проблем за допомогою бібліотек. Створення бібліотечних та інформаційних систем національного та світового рівня, реалізація бібліотечних програм, розвиток бібліотекознавства, розповсюдження професійних знань, бібліотечна освіта, преса - усе це є сформованими частинами БСІ. Широке розповсюдження в світовій практиці одержав варіант, коли різні системи бібліотек й інформаційних органів, архівів внаслідок нерозривності їх зв'язків і взаємодії поетапно, організаційно і функціонально зближуються до повного злиття в єдину систему доступної інформації. Головною бібліотекою кожної країни є національна бібліотека (НБ), яка посідає ведуче місце серед наукових бібліотек. Їх чисельність зросла, вони стали різноманітними за видами носіїв інформації, за мовним складом фондів. У багатьох випадках функції національних продовжують виконувати академічні, музейні, університетські і навіть масові бібліотеки. З 50-х рр. роль національних виконують не окремі бібліотеки, а групи бібліотек. Це можуть бути власні національні бібліотеки, територіальні та спеціальні. В останні десятиріччя Нац. Б перетворились у науково-інформаційні центри з широким використанням новітньої техніки, створеними галузевими і багатогалузевими інформаційними центрами, що значно підвищує якість інформаційного обслуговування держави і суспільства в цілому. НБ - це головна, універсальна чи спеціалізована бібліотека держави, що забезпечує її потреби в національних і світових документах, здійснюючи: - формування фонду іноземних документів; - формування фонду вітчизняних документів на основі принципу вичерпної повноти комплектування; - створення джерел бібліографічної інформації на основі принципу загальнодержавного за територією й універсального за тематикою охоплення відомостей, що включаються; - обслуговування документами і бібліографічною інформацією, що ґрунтується на поєднанні принципів загальнодоступності та пріоритетності задоволення запитів, пов'язаних з вирішенням завдань державного значення; - міжнародне бібліотечне співробітництво шляхом виконавчого й організаційного забезпечення участі країни у всесвітніх бібліотечних программах. На сучасному етапі розвитку бібліотечної діяльності серед наукових бібліотек великого значення набули в усіх країнах бібліотеки університетів - найбільші після національних і найкраще розвинені. Загальні завдання УБ - забезпечення навчального процесу і науково-дослідної роботи університету. УБ функціонують згідно з бібліотечними законами країни чи регіону, законодавствами про вищу освіту статутом університетів... У деяких університетах створена єдина система бібліотек, що складається з центральної і бібліотек факультетів, інститутів та інших підрозділів. Така практика характерна для УБ України і країн Східної Європи. У ряді капіталістичних країн, що розвиваються, функціонує децентралізована система, при якій факультетські бібліотеки мають адміністративну і бюджетну самостійність. У більшості УБ фонд поповнюється за рахунок купівлі літератури і дарів, завдяки міжнародному книгообміну. Фонд відділів, що обслуговують студентів, складається з підручників, навчальних посібників, додаткової літератури за навчальними програмами, довідників періодичних видань та іншої навчально-методичної літератури. В УБ використовують систематичне, форматне і нумераційне розміщення, Ці бібліотеки мають розвинені системи каталогів - алфавітних, систематичних... У ряді УБ розробляються програми автоматизації бібліотечних процесів. У деяких країнах (США, Швейцарія, Швеція) рівень автоматизації досить високий, але інформаційні послуги часто утруднюються, оскільки вони платні. Сьогодні в усіх розвинутих країнах прийняті закони про публічні бібліотеки як освітні центри. Закони координують роботу публічних і шкільних, публічних і наукових бібліотек. Приділяється увага формуванню єдиних систем бібліотечного обслуговування, які створюються шляхом централізації мережі бібліотек.  Серед спеціальних бібліотек окремо виділяються бібліотеки промислових підприємств, мета яких - своєчасна інформація про новітні досягнення науки і техніки. Тому головною роботою цих бібліотек є придбання нової літератури, періодичних видань. Сучасний стан, організація і діяльність спеціальних бібліотек свідчить про те, що характерною рисою їх розвитку сьогодні є координація діяльності у державному та регіональному масштабах. Зараз спостерігається зближення спеціальних бібліотек з іншими бібліотеками - універсальними науковими і масовими інформаційними службами.

85. Головні проблеми бібліотечного будівництва європейських країн на сучасному етапі.

Первоначально информация о деятельности каждой библиотеки считалась конфиденциальной и обсуждалась только на ежегодных сессиях. На заседании CENL в сентябре 1996 г. в Лиссабоне члены CENL приняли решение о внедрении проекта, обеспечивающего внешнюю связь с НБ Европы и подключение к их интерактивным службам. Так, была заложена основа для создания объединенного информационного сервера, он-лайнового путеводителя по фондам и коллекциям НБ Европы: стартовал проект Gabriel (Gateway and Bridge to Europes National Libraries ) , на сервере которого начали ежегодно размещаться тексты отчетов национальных библиотек. Первоначальная цель проекта предусматривала весь спектр обслуживания на трех языках - английском, французском и немецком; в настоящее время превалирующим стал английский. На сегодняшний день Gabriel - это масштабный международный канал распространения новых сведений о европейских НБ и их он-лайновых службах, а также одно из средств поддержки их взаимодействия и сотрудничества. С 2004 г. все большее значение начинает приобретать проект TEL (The European Library - Европейская библиотека) — ведущий проект по созданию распределенной цифровой библиотеки Европы. Проект призван предоставить многоязычный интерактивный доступ к избранным частям коллекций национальных библиотек таким образом, чтобы пользователи в любой стране могли отслеживать ресурсы не только своей библиотеки, но и ряда других, находя материалы по интересующей теме. В конце ХХ в. национальные библиотеки многих стран мира – Великобритании, Дании, Китая, России, Франции, Эстонии и ряда других переехали в новые здания. Некоторые расширили свои площади или освоили новые – в том числе и подземные. Это связано с расширением масштабов и форм обслуживания, с возникновением и развитием новых функций.  Во Франции с начала 80-х гг. вообще отказались от понятия «библиотека» по отношению к публичным библиотекам. Он заменен термином «медиатека». Согласно этой концепции, публичная библиотека не перестала существовать, но она модернизирована, сориентирована на использование электронной техники и работу с электронными и другими нетрадиционными документами. Она предлагает населению новые услуги, контролируя таким образом необратимые процессы, связанные с информатизацией, с падением интереса к книге в ее традиционной форме и к чтению как таковому. Для медиатек строятся современные здания по индивидуальным проектам. Оперативное предоставление точной информации становится все более важной функцией библиотеки. Например, на Западе прогресс в библиотечном деле и направления его развития во многом определяют библиотеки банков, поскольку именно банковским служащим такая информация нужна в наибольшей степени.  В последнее время библиотеки сталкиваются с новыми правовыми проблемами, связанными с развитием электронных информационных ресурсов и Интернет. С одной стороны, речь идет о защите интеллектуальной собственности и авторского права, с другой – о доступности информации. По мере продвижения к информационному обществу эти проблемы будут нарастать. Отвечая на вопрос о возможностях конкуренции традиционных библиотек с электронными, владелец самой знаменитой электронной библиотеки Максим Мошков утверждает: «Несмотря на быстрый рост, в России к сети подключено 2% населения – через несколько лет будет 5%. Стало быть, говорить о том, что книги в Сети отбивают читателей у книг на бумаге, пока не приходится. Вообще не ходят в Интернет 95% читателей. Из имеющих доступ, на мой взгляд, примерно столько же предпочтут читать бумажную книжку – я и сам читаю их только на бумаге». «Есть масса случаев, – замечает он, – когда книги нет нигде (весь тираж распродан, библиотека сгорела или брошена при переезде), а прочитать книгу хочется либо цитата нужна – для таких случаев электронная библиотека идеальна. Иными словами, это очень удобное средство для хранения – и не самое удобное для чтения».

86)

Українська бібліотечна асоціація, прагнучи до розбудови міжнародних стосунків з професійними громадськими організаціями інших країн, активно розвиває програми партнерства та співпраці. За останні роки активізувалася робота УБА у форматах та проектах, що їх пропонує ІФЛА, УБА стала членом Європейської бібліотечної асоціації (EBLIDA), підписано низку угод про партнерство та співпрацю з провідними бібліотечними установами та бібліотечними асоціаціями різних країн – Польщі, Угорщини, Республіки Білорусі, Латвії. Ще одним кроком на цьому шляху стало підписання Українською бібліотечною асоціацією спільно з асоціаціями ще 8 країн Меморандуму про співробітництво бібліотечних асоціацій заради їхнього посиленого розвитку. Меморандум підписали також Асоціація розвитку бібліотечної справи Азербайджану, Вірменська та Білоруська, Російська, Таджицька бібліотечні асоціації, а також Бібліотечні асоціації Республік Казахстан, Киргизстан і Молдова. Підписання Меморандуму відбулося 27 вересня під час Форуму бібліотекарів, що проходив у Астані (республіка Казахстан) за участі представників від УБА – Велигжаніної Т.І., Генерального директора НПБУ, віце-президента УБА та  Шевченко І.О., президента УБА.

У Меморандумі зазначено, що громадські бібліотечні об’єднання є силою, що здатна впливати на вирішення проблем вільного доступу до громадян до знань, інформації, історико-культурній спадщині, а також здійснювати соціальний захист бібліотекарів. Визнано, що в бібліотечних асоціаціях існують проблеми розвитку мережі регіональних та відомчих мереж, об’єднань за професійними інтересами, існує необхідність підсилення асоціацій авторитетними особистостями, лідерами, діячами культури, науки і мистецтва, визнаними громадською думкою особами. З метою розвитку асоціацій, збереження статусу бібліотекарів як провідників знань і хранителів хроні часу, наукової та творчої спадщини бібліотечні асоціації, що підписали Меморандум, засвідчили, що вони приймають як керівництво до дії ідеї програми ІФЛА BSLA «Розбудова потужних бібліотечних асоціацій». Українська бібліотечна асоціація, як учасник цієї програми ІФЛА, де вже відбулися тренінги за програмою BSLA «Розбудова потужних бібліотечних асоціацій», презентувала нове видання навчальних матеріалів  (http://www.ula.org.ua/fileadmin/uba_documents/doc_for_vudanna/verstka_full.pdf) та запропонувала ідеї для співпраці.

Міжнародне співробітництво на прикладі бібліотеки НБуВ

НБУВ є членом багатьох міжнародних та вітчизняних бібліотечних об'єднань: Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ, Конфедерації європейських національних бібіліотек, Бібліотечної асамблеї Євразії, Міжнародної асоціації музичних бібліотек, архівів і документних центрів.На базі книгозбірні бібліотеки імені Вернадського діють професійні об'єднання: Асоціація бібліотек України, Рада директорів наукових бібліотек та інформаційних центрів академій наук — членів МААН та Українське біографічне товариство.Бібліотека здійснює книгообмінні зв'язки з 1105 науковими установами в 66 країнах світу, щорічно проводить міжнародні конференції, симпозіуми, наради з актуальних питань розвитку діяльності бібліотек в сучасному світі, інформаційної діяльності наукових бібліотек та інформаційних центрів

87)

Сучасний рівень світової бібліотечної діяльності: етап інституалізації. Системна організація діяльності бібліотек На сучасному етапі світова цивілізація набирає чіткості постіндустріального, інформаційного суспільства. Широкомасштабні інформаційні програми в різних країнах підтримуються державою та громадськістю. Про це свідчать закони щодо бібліотечного обслуговування і будівництва. Це і "Пам'ять Америки" - програма розроблена Бібліотекою конгресу, і програма розвитку Національної бібліотеки Франції, нової бібліотеки в Олександрії (Єгипет). Існують і місцеві програми, спрямовані на вирішення соціальних проблем за допомогою бібліотек. Міжнародні програми НАТІС (національна система інформації) та ЮАП (загальна доступність видань) передбачають створення таких інформаційних систем, які дозволяли б кожному бажаючому одержати необхідні вітчизняні та зарубіжні видання.Створення бібліотечних та інформаційних систем національного та світового рівня, реалізація бібліотечних програм, розвиток бібліотекознавства, розповсюдження професійних знань, бібліотечна освіта, преса - усе це є сформованими частинами БСІ.

Широке розповсюдження в світовій практиці одержав варіант, коли різні системи бібліотек й інформаційних органів, архівів внаслідок нерозривності їх зв'язків і взаємодії поетапно, організаційно і функціонально зближуються до повного злиття в єдину систему доступної інформації. Очолюють цю систему національні бібліотеки країни. Наприклад, у США - Бібліотека конгресу, в Великобританії - Британська бібліотека, в Росії - Державна бібліотека Росії, в Україні - Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського.

88)

Вивчення історії бібліотечної справи, ґрунтується на історичних джерелах, дослідженням яких займається спеціальна наукова дисципліна —джерелознавство. Під історичними джерелами розуміються всі пам'ятки минулого, які свідчать про історію людського суспільства. Історичні джерела слід відрізняти від історичного дослідження, написаного на основі аналізу джерел. У науці розрізняють п'ять основних типів історичних джерел: 1) речові — пам'ятки матеріальної культури — археологічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо), архітектурні пам'ятники; 2) етнографічні — пам'ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу; 3) лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мови; 4) усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.; 5) писемні джерела, які є основою історичних знань. Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи: 1) актові матеріали — джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.; 2) оповідні пам'ятки—літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори. Найважливіші джерела з історії БС україни періоду Київської держави — це зокрема «Повість временних літ», «Руська Правда», договори Русі з греками, найдавніші грамоти на пергаменті і бересті (Новгород, Смоленськ, Вітебськ), князівські і церковні устави, а також літературні твори XI — XIII ст. — «Слово о полку Ігоровім», «Моління Даниїла Заточника», «Повчання Володимира Мономаха», «Слово про загибель Руської землі» (у зв'язку з поразкою на Калці в 1223 р.), «Києво-Печерський патерик» та ін.

89) Бібліотечна справа- галузь, унформаційної культури, овсвіти, діяльності суспільства, спрямована на створення і розвиток мережі біблотекю формування, опрацювання упорядкування та збрігання бібліотечних фондів, .

90) Предмет курсу – ІБС є бібліотека в її соціокультурному історичному та економічному вимірах.

Мета кусу ІБС – засвоєння фактичного матеріалу і встановлення причинонаслідкових звязківісторичних явищ та подій озвитку бібліотек і БС , виявлення сутності діяльності бібліотек, вміння характеризувати її в контексті соціокультурного простору.

Завдання – ознайомлення із розвитком світової та вітчизняної історії бібліотек від найдавніих часів до сьогодення , вивчення їх національної спеціфики.