38. Головні напрями сучасних бібліотекознавчих

досліджень.

Особливої уваги, вимагає підготовка сучасних бібліотечних працівників, які тепер окрім своїх традиційних функцій (працювати з друкованими і електронними ресурсами, досконало їх знати, роботи їх відбір, їх якісну оцінку, допомагати читачеві зорієнтуватися у них) повинні вміти самостійно синтезувати інформаційні продукти, їх тематично групувати, обробляти, а також, крім усього іншого, мати ґрунтовні психологічні та педагогічні вміння та навички. Досвід найбільших світових національних бібліотек свідчить, що головним пріоритетом їх діяльності нині є пошук шляхів наповнення фондів найрізноманітнішим ресурсом і найважливіше – науковим, соціально значущим ресурсом. Надзвичайно гостро стоїть сьогодні проблема ефективності використання і забезпечення доступності до документів та інформації, що зберігаються у бібліотеках, архівах, музейних фондах. Цей інформаційний ресурс, що постійно змінюється, вимагає не тільки ретельного бібліотекознавчого осмислення, а й побудови нової структури його організації. Адже забезпечення вільного доступу до інформації є одним із пріоритетів розвитку інформаційного суспільства в Україні. Отже, на даний момент є три питання, які аактивно розглядаються у бібліотечному світі а) організація усіх різновидів інформаційного ресурсу; б) підготовка кадрів, наукове обґрунтування програми навчання бібліотекарів,вдосконалення системи підвищення їх кваліфікації, перепідготовки; в) вивчення сучасного користувача бібліотечних ресурсів. Всі ці проблеми органічно пов’язані, тому вони повинні розглядатися в комплексі, забезпечуючи подальший розвиток бібліотеки, посилюючи її роль у сучасному соціокультурному процесі.

39. Підсумки та наслідки централізації в бібліотечній справі України (70-90рр хх ст.)

У 1970-х рр. здійснюються спроби централізації бібліотечної мережі, створення єдиної системи бібліотек усіх типів та видів, відомчої належності. Починається невдалий експеримент із централізації мережі масових бібліотек [10].У 1970 – 1980 рр., як відзначає І. Фрумін, управління бібліотеками здійснювалося на базі принципів, загальних для всіх радянських закладів:політичний підхід до справи, демократичний централізм, правильний підбір і розстановка кадрів, єдиноначальність, контроль та перевірка знань [27]. У 1983 р. вводиться система стандартів у бібліотечну справу. Положення про бібліотечну справу в СРСР (1984 р.), перший союзний нормативний акт, який регулював діяльність бібліотек, фіксував роль бібліотек як ідеологічних, культурно-просвітницьких та науково-інформаційних установ, що забезпечують трудящих суспільним користуванням книгами та іншими видами бібліотечних фондів [21, с. 28]. Це положення законодавчо закріпило централізацію бібліотечної справи в СРСР, що майже повністю позбавило ініціативи у питаннях розбудови національної бібліотечної системи та бібліотечної справи у союзних республіках. Положенням про бібліотечну справу в СРСР визначалася така структура управління:– управління бібліотечною справою в СРСР здійснюють Ради народних депутатів, їх виконавчі та розпорядчі органи, а також інші державні та громадські органи, які мають у своєму підпорядкуванні бібліотеки; – Міністерство культури СРСР здійснює загальне методичне управління бібліотеками та координацію їх роботи, незалежно від підпорядкування,державний контроль за діяльністю бібліотек, що знаходяться у віданні міністерств, державних комітетів та відомств, а також вирішує інші питання у галузі бібліотечної справи відповідно до Положення про бібліотечну справу в СРСР та інших законодавчих актів СРСР; – міністерства, державні комітети, відомства, центральні органи громадських організацій здійснюють управління підвідомчими їм бібліотеками; – місцеві Ради народних депутатів та їх виконавчі комітети управляють 13 бібліотеками, що знаходяться в їх віданні, забезпечують розвиток мережі цих бібліотек, укріплення їх матеріально-технічної бази та добір кваліфікованих кадрів, координують та контролюють діяльність інших бібліотек, розміщених на території відповідної Ради, приймають заходи щодо раціонального розміщення бібліотек. Однак спроби централізації бібліотечної справи на всіх рівнях методологічно реалізувалися лише на першому етапі (у середині 1980-х рр.). Повної ж централізації та створення дійового механізму державного управління бібліотечною справою не відбулося. У більшості бібліотек були введені єдині правила користування, єдина класифікація книг, єдиний мінімум бібліотечної техніки, єдині правила опису книг у каталогах, бібліографічних посібниках і т. п. Усі бібліотеки країни обліковувалися державними органами народногосподарського обліку (ЦСУ СРСР) за єдиними формами.

40. роль міжнародних бібліотечних об'єднань та асоціацій у демократизації та інформатизації бібліотечної справи у зарубіжних країнах.

Основним напрямами міжнародного співробітництва в бібліотечній сфері є обмін науковою, технічною, економічною інформацією і документами, партнерство в створенні і застосуванні міжнародних інформаційних систем, творчий обмін співробітниками і студентами. Формою єдності та консолідації професійних кадрів є професійні асоціації в бібліотечно-інформаційній сфері. Асоціація (від латинського «associo» - з'єдную, зв'язую) - це об'єднання, спілка, угрупування, створене для досягнення спільної мети. Професійні об'єднання існують більше ста років. За станом на 1990 рік було зареєстровано : 76 міжнародних, 511 національних бібліотечних, інформаційних та архівних діючих асоціацій, їх діяльність має велике професійне і соціокультурне значення. Виконуючи, перш за все, завдання професіоналізації бібліотечно-інформаційних фахівців, вони вирішують багато питань, пов'язаних з науковими дослідженнями в галузях соціально-комунікативної сфери, забезпечують умови для поліпшення бібліотечно-інформаційного обслуговування суспільства, видання професійної літератури, інформування громадськості про бібліотечну професію та ін. За трактовкою В.С.Пашкової соціальна система асоціації складається з таких компонентів: людина (інтереси, здібності, цінності та очікування членів асоціації); процес (поведінка, установки та взаємодія на різних рівнях організації) ; структура (формальні механізми та системи асоціації, що спрямовують її діяльність на реалізацію цілей асоціацій й інтересів її членів); середовище ( зовнішні умови функціонування асоціації).Професійні асоціації (на відміну від непрофесійних) - складова частина професії. Участь в них вимагає високого рівня підготовки фахівців. Склалися певні підходи до класифікації існуючих професійних об'єднань: за видами членства (бібліотечно-інформаційні установи; окремі представники професії; бібліотечно-інформаційні установи та окремі представники професії); за категоріями установ; за кваліфікацією осіб; за територіальним або географічно-політичним розподілом та ін. Найбільш логічним підходом до класифікації вважається поділ професійних об'єднань за територіальним охопленням: всесвітні (міжнародні - ІФЛА, FID), континентальні, регіональні, національні (Українська бібліотечна асоціація, Американська бібліотечна асоціація) та місцеві.Всі підходи уявляються досить умовними і , в деякій мірі обмежені завданнями класифікації або певних досліджень. Національні бібліотеки стали головним елементом механізму співробітництва бібліотек на міжнародному рівні. Вони представляють свою державу і очолюють участь своїх бібліотек в міжнародних бібліотечних організаціях, програмах. Формою їх участі є безпосереднє входження до всесвітніх і регіональних мереж та систем, участь в банках бібліотечних та інформаційних організацій, пряма взаємодія з закордонними бібліотеками. Важливою є участь НБ в реалізації основних програм Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій і закладів (ІФЛА), праця по стандартизації в області бібліотечної справи в межах міжнародної організації по стандартизації (ІСО), впровадження стандартів ІСО в практику роботи бібліотек своїх країн. Участі НБ в процесах міжнародного співробітництва бібліотек необхідний офіційно-державний рівень. Найбільш плідно співробітництво бібліотек здійснюється під егідою ЮНЕСКО в межах Загальної інформаційної програми, метою якої є допомога окремим країнам в розробці їх національної інформаційної політики. Крім того найбільш вдалими прикладами подібних програм з'являються: Інформаційна система атомної енергетики МАГАТЕ, Банк промислової і технічної інформації (ООН), Міжнародна система обміну технічною інформацією. Загальні риси цих програм можна визначити як: доступу і ефективність застосування інформації, належна взаємодія з національними системами та службами; орієнтація на розвиток і кооперацію зусиль усіх соціокомунікативних структур при провідній ролі інформаційних систем і служб.