43. Універсальні категорії мистецтва.

Термін "категорія" вживається для визначення найбільш узагальнених, фундаментальних понять, в яких відображається історія процесу освоєння суспільством реальності за законами краси. Отже, категорії естетики - це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали, естетичні міркування, судження, що виступають мірилом людських почуттів. Категорії естетики історично змінюються і розвиваються, відображаючи певні етапи у розвитку людського пізнання. Звернемося до розгляду конкретних категорій класичної естетики,

Якщо зробимо невеличкий історико-філософський екскурс, то знайдемо багато цікавих ідей стосовно даної категорії. Наприклад, Платон чітко не визначає прекрасне, проте воно для нього -- це передусім дещо надзвичайно об'ємне за своїм змістом, це "сутність", це "ідея". У своїх діалогах Платон намагається визначити якомога більше ознак прекрасного, водночас розробляє своєрідну "сходинку краси": спираючись на людські почуття, краса "рухається", від краси окремих тіл до ідеї красивого тіла взагалі, від тілесної краси до краси духовної. Існують і більш високі ступені краси - краса законів і, нарешті, краса чистого знання. Отже, Платон намагався розкрити розвиток такого складного поняття, як "прекрасне", від нижчої тілесної краси до краси вищої - абсолютної. Аристотель намагався визначити прекрасне як універсальну категорію, що охоплює усі сфери життя людини. Він, дійсно, підійшов до розуміння прекрасного як буття, як існування і через таке широке визначення розглянув специфіку вияву прекрасного в природі, в мистецтві, красу математичних вимірів і красу людського тіла, красу думок, почуттів, вчинків тощо. Ще один важливий аспект роздумів філософа пов'язаний з ототожненням прекрасного і блага, а благо володіє, за Аристотелем, самоцінністю. Проте він не обмежується ототожненням прекрасного з благом, а співвідносить його з чуттєвими здібностями людини, із здатністю певних Предметів і явищ викликати відчуття задоволення, насолоди. 

44. Принципи визначення категорії прекрасного

Властивістю, щозабезпечуєдовершеність, називалигармонію, симетрію, пропорцію, доцільність, домірність. Зцимиуявленнямипов'язаніпошукийобчисленнявжезгадуваного золотогоперетину, тобтотакихспіввідношеньміжчастинами, наприклад, людськоготілаабоархітектурноїспоруди, додержанняякихзабезпечувалобдосконалістьоб'єкта. Проте виявилось, що так званий золотий перетин є далеко не єдиним естетично вартим пропор-

Платон. Пир // Соч. Т. 2, С. 142.

ційним співвідношенням — і в природі, і в архітектурі, в усіх сферах мистецтва естетичний вплив формують різноманітні принципи пропорційності. Водночас предмети, що побудовані за законом «золотого перетину», нерідко лишаються естетично нейтральними або навіть справляють негативне естетичне враження. Причина тут проста — принцип «золотого перетину» виключає з процесу творення потенційні можливості, фантазію людини, її активну участь в естетичній оцінці.

Аристотелю належить пріоритет в розумінні того, що чим складніший об'єкт стає предметом естетичної оцінки, тим важче відшукати для цього переконливу підставу. «Життя, якщо брати його винятково таким, яким воно є, не позбавлене своєрідного елемента прекрасного» та «Ніщо протиприродне не може бути прекрасним» 3. Аристотель використовує зовсім інший принцип для визначення сутності прекрасного — принцип доцільності. «Не випадковість, а доцільність присутня в усіх витворах природи, до того ж найвищою мірою, заради якої вони існують чи виникли — належить до галузі прекрасного» 4.

Зрозуміло, що осягнення доцільності в акті естетичної оцінки є значно складнішим процесом, ніж сприйняття кількісної і просторової сутності прекрасного. Отже, чим складніший об'єкт естетичної оцінки, тим складнішим виявиться і механізм естетичного судження, який вимагає від людини не тільки розвинутого почуття, а й глибоких знань та досвіду.

Так, наприклад, естетична оцінка людини може бути спрямована на її зовнішність, тіло. І в цьому випадку досить буде оцінити її домірність і доцільність. Тобто людина може бути красивою як доцільно побудований живий організм. Але ці аспекти естетичної оцінки будуть не повними, оскільки спрямовані не на сутність об'єкта. Аристотелеві щодо цього належить геніальна здогадка: «Людина за своєю природою істота політична», вона є «суспільною твариною і за природою своєю створена для співжиття з іншими» 5. Отже, при естетичній оцінці людини слід виходити з її сутності; прекрасне в людині має перебувати в тісному зв'язку з її суспільною моральною природою. «Прекрасне те, яке окрім-того, що бажане сам'е заради себе, заслуговує ще похвали, або, що будучи