А. П. Загнітко АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТЕКСТОВОЇ ЛІНГВІСТИКИ: ЗАКОНОМІРНОСТІ ВНУТРІШНЬОТЕКСТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.
Текст належить до синтаксичних утворень, статус яких постає у мовознавстві
неоднаково витлумачуваний, що, очевидно, зумовлюється різними підходами до його
розгляду й окреслення його місця у власне-лінгвістичному вимірі. Сучасне бачення
комунікативної граматики з її ономасіологічним (погляд мовця (адресанта) й
окреслення комунікативної значущості граматичних одиниць у процесі витворення
тексту як такого з метою донесення певної інформації) та семасіологічним (позиція і
погляд співрозмовника (адресата) і відповідне сприйняття інформації") виявами
уможливлює повноцінне окреслення статусу самого тексту у процесі комунікації,
що за особливостями своєї структури є трикомпонентним (включає адресанта, текст і
адресата, тобто двох комунікантів й елемент, за допомогою якого, власне, й
здійснюється сама комунікація, оскільки поза текстом вона як така просто
неможлива). При тлумаченні тексту так чи інакше спираються на певні зв'язки його
елементів та відповідні смислові відношення між останніми, оперують поняттями
відтворюваності тощо. У такому разі постає питання кодифікованості тексту, його
писемної фіксованості і под. (пор.: І. Р. Гальперін при визначенні тексту як одну із
його найсуттєвіших ознак називає функціональну об'єктивованість тексту у формі
писемного документа поряд з його літературною обробкою, наявністю в нього
заголовка і под. [Гальперин 1981, с. 12]), і це дає підстави віднести текст до
синтаксичних одиниць, поставити його в логічний ряд з елементарною синтаксичною
одиницею (синтаксичним словом, словоформою), словосполученням і реченням (див.
праці І. Р. Гальперіна, В. В. Одинцова та ін.). Підходи до тлумачення тексту як тільки
витворюваного елемента і конструкта (пор. погляд Т. В. Булигіної) мотивовані
відсутністю усталених моделей відтворюваності тексту (хоча письмовий текст є
В україністиці про текст, його категорії завжди говорилось дотично, без концентрації належної уваги на
цьому питанні, хоча сама стилістика внутріишьотекстових засобів не була обділена увагою (див. праці
І. С. Нечуя-Левицького, Є. К. Тимченка, І. Г. Чередниченка, С. І. Дорошенка, С. Я. Єрмолснко та ін.). У
вузівських та шкільних підручниках і посібниках відповідні розділи почали з'являтися на зламі 70-80-х
років, а у 90-і роки уже набули ознак відносної стабільності [Сучасна 1997]. Один з найавторитетніших
підручників із синтаксису (перший університетський підручник) 1. Р. Вихованця не містить такого розділу.
Щоправда, при обговоренні його структури, концептуальних засад автор підручника (І. Р. Вихованець)
розмірковував про доцільність такого розділу (бесіди автора з Т. Р. Вихованцем відбулися у 1992 році та на
самому початку 1993 року, наводились навіть думки про напрями висвітлення цієї проблеми).
605
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ
постійно відтворюваним у силу його фіксованості), можливістю необмеженої
семантичної і формальної варіативності текстових утворень, нефіксованістю їх
значної кількості. Все це дає підстави для твердження про суто комунікативний
статус тексту і можливість його розгляду тільки в аспекті участі певних
синтаксичних одиниць у його смисловому і формальному структуруванні. Останнім
часом у науці здійснюються спроби поряд з текстом вирізняти текстуалітет
(аргументи його тлумачення на сьогодні малопереконливі й об'єктивовані), під яким
мається на увазі сукупність зовнішніх чинників-атрибугів тексту, що узаконена
традицією і культурною парадигмою. На думку прихильників виділення
текстуалітету, до таких зовнішніх чинників-атрибутів належить віднести: 1)
просторову континуумність; 2) експлікацію автора; 3) дату і місце написання тексту
тощо [Оутагекіі 1997, 8.291-295]. Третім компонентом (поряд з текстом і
текстуалітетом) постає твір як цілісність, у структурі якого не можуть не
реалізовуватися найсуітєвіші для нього компоненти хто і кому, для тексту ж останні
не постають вершинно визначальними, оскільки він може існувати і без них, що
підтверджується відповідними фактами зі Святого Письма. Для чіткого окреслення
статусу тексту в синтаксичному ладі мови і місця в ієрархії синтаксичних одиниць
необхідно охарактеризувати і простежити його функціональні ознаки, що
наближають і / або віддаляють його від інших синтаксичних одиниць.
З-поміж синтаксичних одиниць текст найбільшою мірою наближений до
речення. Тому доцільно розглянути визначальні ознаки речення і тексту,
простеживши їх співвідносність / неспіввідносність. Основною ознакою речення як
синтаксичної одиниці є предикативність, визначальною ознакою тексту виступає
його смислова і структурна цілісність, при цьому основними граматичними
категоріями речення є предикативність, модальність, темпоральність,
загальнотекстовими ж категоріями постають континуумність (нерозчленованість і
безперервність у просторово-часовому вимірі), що у своїй структурній ємності
охоплює семантику автономності і залежності (рядом лінгвістів ці значення
розглядаються як категорійно самостійні), проспекція, ретроспекція,
інформативність; мінімальним виявом для речення є певний контекст або ширше
текст, а текст постає самодостатнім для власного розуміння. За семантикою речення
може бути зрозумілим, оскільки достатньою мірою окреслює ситуацію (Діти
приїхали автомашиною з міста до бабусі в село), або незрозумілим: його зміст
вимагає ширшого контексту, оскільки в реченнєвій структурі наявні синсемантичні
елементи, зміст яких розкривається завдяки іншим реченням (Діти відпочивали саме
там - де саме там?). Текст є завжди семантично завершеним і вичерпно зрозумілим,
в іншому разі він втрачає свою комунікативну і достатність, і цінність.
Водночас речення і текст характеризуються рядом спільних ознак, з-поміж яких
можна заакцентувати власні парадигми (щоправда, для тексту властивими є 1)
функціонально-жанрова (варіювання тексту в межах певного жанру), 2)
функціонально-стильова (видозміна тексту, що пов'язана зі стильовою
кодифікацією), 3) функціонально-авторська (варіювання тексту в межах творчості
певного автора (пор. варіації тексту повісті "Борислав сміється" І. Франка у його
власній творчості; роману "Война и мир" - у Л. Толстого тощо), у формальному
аспекті текст може бути повним або вичерпно стиснутим: телеграма, реферат,
анотація, резюме і под. (див.: [Потапенко 1997, с. 5 - 15, 2 - 29, 35 - 63 і под.]), а для
речення суттєвими постають формально-граматична (базується на морфологічних
формах дієслова-присудка), модифікаційна (охоплює різні вияви модифікації типу
модальної (Я працюю / Я хочу працювати, Я будую / Я можу будувати, Я йду ІЯ
606
Тема VI. Лінгвістика тексту
повинен йти), фазової (Дощ йде / Дощ починає йти, Хлопець працює старанно /
Хлопець продовжує працювати старанно), негаційної (Діти йдуть до школи /Діти
не йдуть до школи), суб'єктної (У школі голосно співали діти / У школі голосно
співали, Ти підеш далеко і побачиш багато І Підеш далеко і побачиш багато),
кількісної (У садку достигають яблука / У садку достигає яблук!)), дериваційна (На
перетині вулиць трапилася аварія і тому всі автобуси запізнювалися / Через аварію
всі автобуси запізнювалися) парадигми, до яких інколи додають також
комунікативну (зміни речення щодо комунікативної настанови типу Дівчина несе
воду (розповідність) / Дівчина несе воду? (питальність) / Нехай дівчина несе воду
(спонукальність) / Несла б дівчина воду (бажальність) / Кажуть, дівчина несе воду
(переповідність) (див. детальніше праці [Мельничук 1966; Вихованець 1993 та ін.]),
семантичну (можливо, краще семантико-синтаксичну (семантико-синтаксичні
видозміни суб'єкта, об'єкта і под.) парадигми (див, тлумачення парадигми речення
І. Р. Вихованцем [Вихованець 1993]).
Текст постає цілісним утворенням, підтвердженням чого є широка гама
синтаксичних зв'язків та відповідних засобів їх реалізації. Внутрішньореченнєві
синтаксичні зв'язки у тексті виявляються тільки через його компоненти і на
специфіку міжреченнєвих зв'язків суттєво не впливають.
У сучасній лінгвістиці аналізу тексту, з'ясуванню закономірностей його
організації (лексичної, семантичної, логічної, структурної та ін.) приділяється все
більше уваги, хоча при цьому мало з'ясованим і дискусійним є питання щодо
структури текстової категорії, її семантики, функціонально-семантичної парадигми,
статусу тих засобів зв'язку між компонентами тексту, які постають базовими в його
організації. Якщо текстові категорії видається можливим розглядати в різноманітних
аспектах, у чому значну роль відіграють саме розуміння тексту і завдання текстової
лінгвістики загалом, то проблема синтаксичних зв'язків упирається у визначення
засобів поєднання речень у складне синтаксичне ціле, визначення їх варіативності
тощо. Значна увага проблемі з'ясування комплексу загальнотекстових категорій
приділена в дослідженнях В. В. Виноградова, І. Р. Гальперіна, М. А. Пльонкіна,
В. В. Одинцова, М. М. Кожиної, Л. М. Лосевої, М. Б. Храпченка, Є. В. Сидорова,
В. А. Кухаренка та ін. Незважаючи на значну кількість досліджень текстових
категорій, про їх вичерпну (граничну) кількість можна говорити тільки умовно,
оскільки розгляд текстових категорій здійснюється в різних аспектах
(лінгвістичному, літературознавчому, культурологічному тощо) з не завжди
послідовним урахуванням самої специфіки системності тексту, його синтетично-
аналітичного статусу в мовленнєвій комунікації. Останнє цілком природно
призводить до не завжди послідовного розмежування площин розгляду тексту в
ономасіологічному та семасіологічному аспектах (при цьому слід також враховувати
функціональне навантаження паралінгвістичних параметрів, що можуть
потлумачуватися як супровідні і як визначальні: жести, міміка, рухи та ін., але їх
достатність може розглядатися тільки в межах національно-мовного коґнітивного
простору, поза яким вони втрачають своє навантаження і мотивованість, пор.
навантаження руху головою на знак згоди в українців (зверху до низу чи навпаки) та
болгар (зліва направо чи навпаки), символіку чорного кольору в українців та
китайців і под.
При визначенні диференційних ознак тексту важливим також постає врахування
його функцій, комплекс яких охоплює по суті всі соціально детерміновані,
когнітивно значущі, комунікативно спеціалізовані функції мови, оскільки поза
текстом не виявляється ні сама комунікативна, ні когнітивна, ні репрезентативна, ні
607
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ
естетична, ні етична та цілий ряд інших функцій мови (вияв комунікативного чи
функціонально-комунікативного навантаження морфологічної чи синтаксичної
форми можливий тільки за умови врахування того мінімального і максимального
(міні- і макроконтекст) контекстів, у яких вживається певна категорійна форма).
Водночас текст є системним і ця системність постає у двох виявах: 1) текст є
результатом інтеграції всіх мовних засобів, внаслідок чого витворюється нова
значущість, яка характеризується уже власними структурувальними, семантичними
ознаками; 2) текст виступає елементом мовної системи і є одним із її компонентів
(якщо торкатися тріади "мова -> мовленнєва діяльність -» мовлення", то текст
найбільшою мірою співвіднесений з мовленнєвою діяльністю). Текст є вищою щодо
речення синтаксичною одиницею (власне, ієрархічно вершинною мовною
одиницею), що мотивується цілим рядом чинників. Комунікативно ускладнюючись,
речення виступає з тими чи іншими приєднувальними конструкціями, що на рівні
тексту знову ж таки у своїй компактності постають абсолютно цілісними
утвореннями. Саме тому таким суттєвим постає з'ясування особливостей зв'язку між
реченнями у тексті, оскільки вони (ці особливості) є базовими для формування
відношень між останніми. Специфіка внутрішньотекстових міжреченнєвих зв'язків
полягає в тому, що на них грунтуються відповідні відношення. Завдання витворення
цілісного змісту і його постання в цілісній семантичній ємності зумовлюють
спеціалізацію тих чи інших елементів на поєднанні окремих одиниць, що виступають
носіями певного категорійного значення. Постаючи самі системно закріпленими у
своїй суті (тексі характеризується наявністю внутрішніх чинників безперервного
руху у часовому просторі), такі елементи сигналізують про певний тип семантичних
відношень між окремим складниками.
Текст - це семантично цілісна синтаксична структура з відповідним загальним
прагматичним завданням і спрямуванням, що складається з окремих синтаксичних
компонентів (речень, складних синтаксичних цілих, надфразних єдностей, розділів,
частин тощо, оскільки на сьогодні термінологічне окреслення таких одиниць є
недостатнім), поєднаних між собою граматичними, лексичними, стилістичними,
логічними засобами. Таким чином, сам текст витворюється завдяки посиленій
активізації (рівень такої активізації та напрями її вияву вимагають окремого
розгляду) смислових відношень між реченнями і формуванню системи
спеціалізованих засобів їх об'єднання. У сучасному синтаксисі наявні яскраво
помітні тенденції корелятивності / некорелятивності синтаксичних
внутрішньотекстових міжреченнєвих зв'язків і смислових відношень між останніми.
Здебільшого, розглядаючи особливості синтаксичних зв'язків між компонентами
тексту, звертають увагу на визначені ще М. С. Поспєловим зовнішні та внутрішні
зв'язки між реченнями. Актуальність цього питання зумовлюється тим, що
встановлення системно закріплених засобів синтаксичного зв'язку та їх різновидів
дозволить простежити основні форми їх вияву, з'ясувати рівень їх регулярності /
нерегулярності, виявити ступінь нормативності і кодифікованості і под. Відхилення
від норми засвідчують специфіку авторського стилю, окреслюють тенденції до
синоніміки тих чи інших категорійних форм. При визначенні специфіки
внутрішньотекстового міжреченнєвого зв'язку, М. С. Поспєлов констатує:
"Основним засобом встановлення внутрішнього зв'язку між самостійними реченнями
є вираження того чи іншого часового співвідношення між присудками об 'еднуваних
речень" (курсив наш - А. 3.). Простежуючи наявність зовнішнього зв'язку між
реченнєвими утвореннями, дослідник наголошує: "Як зовнішній, додатковий засіб
вираження синтаксичного зв'язку між самостійними реченнями вживаються
608