15.2. Комплексний супровід дитини групи ризику

Модель комплексного супроводу розвитку дитини групи соціального ризику. Комплексний супровід здійснюється поряд із профілактикою бездоглядності та правопорушень і за своєю суттю є вторинною профілактикою, спрямованою на зміну несприятливих умов середовища й особистісного розвитку дитини, яка опинилася у важкій ситуації.

Комплексний супровід складається із взаємопов'язаних і доповнюючих один одного видів діяльності команди фахівців, таких як:

• правовий захист та правовий всеобуч;

• педагогічна підтримка;

• соціальна допомога;

• психологічний супровід індивідуального розвитку;

• навчання навичкам соціальної компетентності.

Особливості комплексного супроводу дитини:

- поєднання й взаємопроникнення соціального, правового та психолого-педагогічного аспектів у цій діяльності;

- міждисциплінарний характер узгоджених підходів і командних дій фахівців з різних відомств і служб;

- широкий спектр різних видів діяльності, спрямованих як на вирішення актуальних проблем розвитку дитини, переривання процесу його дезадаптації, адиктивної й протиправної поведінки, так і на попередження виникнення цих явищ;

- особливий вид допомоги дитині й його родині у вирішенні складних проблем, пов'язаних зі її становленням не тільки в освітньому процесі, але в інших важливих сферах її життєдіяльності;

- використання індивідуального й диференційованого підходів у виявленні та вирішенні проблем особистісного й соціального розвитку школяра.

Кожна з виокремлених складових роботи соціального педагога повинна бути забезпечена відповідними соціально-педагогічними технологіями, які можна розділити на дві групи:

• організаційні соціально-педагогічні технології;

• соціально-педагогічні технології індивідуальної роботи.

Організаційні соціально-педагогічні технології спрямовані на виявлення дітей групи ризику, діагностику їх проблем, розробку програм індивідуально-групової роботи й забезпечення умов їх реалізації.

Організаційні соціально-педагогічні технології розпочинаються із формування банку даних дітей групи ризику – введення в зону особливої уваги й турботи дітей, що мають ризик виникнення шкільної дезадаптації (часто не відвідують школу, значну частину часу проводять на вулиці, мають проблеми в навчанні, стосунках з однолітками й вчителями), проведення моніторингу соціальної ситуації розвитку дитини, що має ознаки дезадаптивного поведінки, диференціюючи дітей за групами можливого ризику та стадіями дезадаптивного процесу.

Банк даних містить відомості про:

• дітей, сім’ї яких знаходяться в соціально-небезпечному положенні (з неблагополучних сімей, багатодітних сімей, малозабезпечених сімей, з неповних сімей, діти-сироти, позбавлені батьківського піклування, діти-напівсироти, діти-чорнобильц тощо);

• бездоглядних дітей;

• дітей, які займаються бродяжництвом і жебрацтвом;

• дітей, які утримуються в соціально-реабілітаційних центрах для неповнолітніх, соціальних притулках, центрах допомоги дітям, які залишилися без батьківської опіки, спеціальних навчально-виховних та інших закладах для неповнолітніх, які потребують соціальної допомоги й реабілітації;

• дітей, які вживають наркотичні засоби або психотропні речовини;

• дітей, які скоїли правопорушення;

• дітей, які знаходяться на обліку у відділі профілактики правопорушень неповнолітніх;

• дітей, які знаходяться на внутрішньошкільному обліку;

• дітей, які зазнали жорстокого поводження та насильства;

• дітей з акцентуаціями характеру (агресивні; імпульсивні; невпевнені; з підвищеним рівнем тривожності; гіперактивні; схильні до нечесної поведінки; замкнуті);

- дітей трудових мігрантів;

- дітей, які відносяться до неформальних молодіжних об’єднань;

- дітей з низьким рівнем знань;

- обдарованих дітей та ін.

Формуючи банк даних, соціально-психологічна служба школи дотримується принципів конфіденційності, й інформація про дитину слугує лише для службового користування.

Наступний етап – поглиблена діагностика проблем особистого й соціального розвитку дітей групи ризику. Вона необхідна для уточнення соціальних й психолого-педагогічних особливостей кожної дитини. Для цього соціальний педагог працює з дитиною, з класним керівником, з вчителями, батьками з метою з`ясуванням ситуації, в якій знаходиться дитина. Соціальний педагог:

• вивчає індивідуальні схильності дитини й виявляє її інтереси й потреби, труднощі й проблеми, конфліктні ситуації, відхилення в поведінці, визначає їх причини, відслідковує джерела виникнення конфліктних ситуацій;

• досліджує умови й особливості відносин у мікросередовищі життєдіяльності дитини.

В роботі слід використовувати апробований і затверджений пакет методик соціально-педагогічної діагностики (рекомендований міським чи районним відділом освіти). Соціальний педагог і практичний психолог користуються такими методиками (орієнтовний перелік):

1. Діагностика характерологічних особливостей:

• методика експрес-діагностики характерологічних особливостей (опитувальник Айзенка);

• тест незакінчених речень, який дає можливість конкретизувати життєву проблематику певного учня, зумовлену акцентуацією його характеру;

• тести на виявлення типу акцентуацій;

• проективні методики: «Малюнок неіснуючої тварини», тести «Дерево», «Будинок»;

• тести на виявлення типу темпераменту;

• методики вивчення самооцінювання.

2. Діагностика соціально-психологічного клімату сім’ї, особливостей сімейного виховання:

• метод бесіди;

• анкетування учнів;

• проективні методики (методика Мюррея, методика Рене-Жиля);

• методика «Малюнок сім’ї».

3. Вивчення статусу учня у класному колективі, характеру взаємин з учителями; особливостей спілкування з оточуючими:

• соціометричні дослідження – виявлення характеру взаємин у колективі, рівень згуртованості колективу, статус учня у класі;

• анкетування для учнів (анкета «Ти і твої вчителі»);

• діагностика міжособистісних стосунків Т. Лірі;

• зовнішньогрупова референтометрія найближчого контактного соціального оточення.

4. Вивчення інтересів, ідеалів, нахилів, здібностей:

• метод бесіди;

• анкетування «Мій вільний час», «Що мені подобається», «Духовні цінності»;

• тестування «Карта інтересів», «Карта самооцінювання схильностей»;

• 5. Особливості пізнавальних процесів (пам’яті, уваги, мислення, мови):

• спостереження за діяльністю учня на уроках;

• тестування (тест Равена; тести на вербально-логічне мислення;

6. Діагностика емоційного стану учня (кольоровий тест М. Люшера).

• шкала самооцінювання особистісної тривожності Спілберга;

• виявлення рівня тривожності учня;

• діагностика стану агресії Баса-Дарки.

Однією із методик дослідження соціальної ситуації школяра групи ризику є опитування. Наприклад:

Схема проведення опитування соціальним педагогом дитини групи ризику

1. Освіта - улюблені предмети, причини неуспіху, відн ошення з вчителями, участь у громадській роботі, випадки порушення дисципліни.

2. Плани на майбутнє відносно продовження навчання, вибору професії, здатність враховувати майбутні труднощі і тверезо оцінювати свої можливості.

3. Стосунки з однолітками: перевага одного близького друга або компанії друзів, становище серед товаришів («душа компанії», «переслідуваний», «ізольований», «незалежний» і т. п.) причини вибору друзів за певними особистими якостями, за спільністю захоплення, для розваги і ін.

4. Інтереси, захоплення зараз і в минулому (під чиїм впливом був зроблений вибір, які досягнуті результати).

5. Відносини з батьками, сімейні стосунки: склад сім'ї (хто названий першим, про кого забув згадати, хто займається його вихованням, найбільш близький член сім'ї, з ким в сім'ї конфліктні відносини й в чому причина конфліктів між іншими членами сім'ї, ставлення до них школяра). Корисно почути також про риси характеру батьків.

6. Порушення поведінки в минулому: прогули занять, дрібне хуліганство, куріння, алкоголь, наркотики, втеча з дому, чи був затриманий чи взято на облік міліцією (коли і за що).

7. Найбільш важкі події минулого й реакція на них. Наявність будь-коли в минулому суїцидних думок. Перенесені захворювання: як вони позначилися на навчанні та на становищі серед однолітків. Наявність порушень сну, апетиту, самопочуття та настрою.

8. Сексуальні проблеми (спочатку учневі слід пояснити, що соціального педагога ці питання цікавлять не самі по собі, а з метою з'ясування можливого переживання з цього приводу й отримання більш повного уявлення про його характер. Необхідно також попередити, що всі відомості без його згоди нікому з його рідних, знайомих не будуть передані):

а) перша закоханість і пов'язані з цим психічні травми;

б) самооцінка своєї привабливості;

в) початок статевого життя і приховане побоювання з приводу своєї сексуальної неповноцінності.

Наступні етапи – уточнення даних, причин, суті проблеми дитини, складання програми допомоги й власне допомога (комплекс засобів, які допоможуть дитині у складній життєвій ситуації – формується окремо для кожного випадку, кожної дитини чи групи дітей).

Індивідуальні соціально-педагогічні програми розробляються з метою надання своєчасної соціально-педагогічної допомоги й підтримки дитини, яка знаходиться в соціально-небезпечному становищі. Групові програми розробляються для вирішення проблеми конкретної групи дітей. Створення програми – це план індивідуальної підтримки та супроводу дитини, яка потрапила в зону особливої ваги з урахуванням соціальної ситуації її розвитку, з опорою на сильні сторони її особистості й значуще для нього оточення. Якщо значимі інші є загрозою її позитивній соціалізації, необхідно переорієнтувати дитину на оточення з позитивною спрямованістю, створюючи їй ситуацію успіху в ньому. Мета програми – змінити небажаний стереотип поведінки школяра, розвиток позитивної мотивації й соціальний якостей, розвиток позитивних взаємостосунків, надання конкретної допомоги у реалізації соціальних потреб, залучення до різних видів діяльності. Програма спрямована й на здійснення соціально-психологічної реабілітації дітей, які пройшли через важку життєву ситуацію (інвалідність, розлучення або смерть батьків, загроза позбавлення їх батьківських прав тощо) шляхом виявлення причин виникнення кризового стану та розробку комплексу заходів, що усувають або компенсують наслідки виявлених причин.

В програмі індивідуального супроводу плануються заходи навчання дітей навичкам соціальної компетентності (комунікативним навичкам, навичкам саморегуляції та самоорганізації, умінням управляти конфліктами, справлятися зі складними станами свідомості, долати гіркоту втрати і ін.). Особливу увагу слід звернути на організацію допрофесійної підготовки школярів, що передбачає підтримку їх та сім'ї дитини у створенні нормальних умов взаємодії з соціальним оточенням, підготовку до життя в сучасному суспільстві, професійне самовизначення та оволодінні засобами та навичками трудової діяльності.

Індивідуальний супровід дитини групи ризику обов’язково містить заходи з організації дитячого та підліткового дозвілля, зайнятості школярів у час канікул (залучення важких підлітків в діяльність виробничих і ремонтних бригад, інші види суспільно-корисної діяльності, оплата їх праці, навчання вмінням організовувати цікаве і змістовне дозвілля для себе й своїх товаришів) тощо.

Розроблені програми повинні відповідати таким характеристикам:

• доцільність методів, форм і засобів соціально-педагогічної діяльності, у тому числі й доцільності залучення різних служб, відомств і адміністративних органів;

• прогнозованість;

• вимірюваність очікуваних результатів.

Проекти індивідуальних та групових програм рецензуються соціально-психологічною службою та виносяться на обговорення методичної ради або педагогічної ради освітньої установи.

Консультування. Ця функція передбачає консультування осіб, зацікавлених у вирішенні соціально-педагогічних проблем дітей групи ризику. З цією метою соціальний педагог проводить у школі у встановлені робочим розкладом дні та години консультації для учнів, батьків, вчителів та інших осіб при їх зверненні.