2. Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку); про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

Об'єкт теорії права і держави - правова реальність і держава у зв'язку з правом як абстрактні творіння суспільного життя, що не пов'язані з конкретною історичною епохою і пізнаються через узагальнені уявлення про них.

Предмет теорії держави і права — об'єктивні властивості держави і права, загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ.

Ознака:

1. Це суспільна наука. Вона забезпечує зв’язок юриспруденції з іншими суспільними науками.

2. Це юридична наука, оскільки вивчає в єдності та органічному зв’язку державу і право, в якості самостійних складних систем.

3. Дає прогнози та рекомендації, щодо вдосконалення та розвитку держави і права.

4. Є методологічною юр. наукою.

5. Є загальнотеоретичною юр. наукою.

3. Класифікація юридичних наук:

1) теоретико-історичні):

теорія права і держави,

ІДПЗК

ІДПУ

історія вчень про право і державу,

Юридична деонтологія

а також суміжні з ними дисципліни - філософія права, соціологія права, етнологія права, юридична герменевтика та ін.;

2) Галузеві – вивчають суспільні відносини, що регулюються певними галузями права.

 конституційне право,

цивільне право,

кримінальне право,

адміністративне право,

цивільно-процесуальне право,

кримінально-процесуальне право та ін.,

3) міжгалузеві(що тісно пов'язані з галузевими, виникли на стику кількох галузей права, проте мають самостійний предмет вивчення;)

повітряне право

, аграрне право,

транспортне право,

митне право та ін.,

4)(Спеціально) прикладні – вивчають можливість використання досягнень не юридичних наук в юридичній практиці.

кримінологія,

криміналістика,

судова медицина,

судова психіатрія,

судова бухгалтерія,

правова статистика,

оперативно-розшукова діяльність та ін.

5) організаційні: вивчають організацію та діяльність державних органів (державне будівництво), органів місцевого самоврядування (організація місцевого самоврядування), судових і правоохоронних органів (прокурорський нагляд, організація правосуддя, правоохоронні органи тощо).

6) зарубіжні порівняльного характеру (можуть бути віднесені до пункту теоретико-історичні)

конституційне право зарубіжних країн

7) міжнародні:

публічне міжнародне право,

приватне міжнародне право,

консульське і дипломатичне право,

європейське право та ін.

8) Порівняльне ( компаративне ) правознавство.

3. Функції.

Функції теорії права і держави - основні напрями її теоретичного і практичного призначення в суспільстві.

Або

Функції – це основні напрямки діяльності, які виконує дана наука в системі наук.

Функції	Основні форми їх здійснення
Гносеологічна (пізнавальна, Інформаційна) (від гр. 'gnoseos" - знання + logos - вчення) - пізнання фактів правового і державного життя суспільства, закономірностей їх розвитку	отримання інформації про право і державу, розширення знань про праводержавні явища і процеси, що виражається в усвідомленні їх ознак, функцій, принципів тощо
Онтологічна ­­­­-­-- виявлення сутності явищ і процесів правового і державного життя суспільства, об'єктивних умов їх існування.	вивчення фундаментальних якостей матерії права, найзагальніших сутнісних явищ і процесів у державному житті, відкриття раніше невідомих закономірностей буття держави і права
Евристична (від грец. "heurisko"-знаходжу; евристика - мистецтво знаходження істини) -		Пізнання, нового, раніше невідомого в державно-правовому житті.
Аксіологічна (від грец. - цінність + logos - вчення) - оцінювання фактів правового і державного життя суспільства, співвідношення права і моралі, міри гуманності		Виявлення цінності права як міри справедливої свободи і рівності (Його залежність від суспільства і значення в житті людей), правова оцінка чинного законодавства, діяльності держави
Прогностична (від грец. "progndsis"-передбачення, пророкування) - наукове передбачення подальшого розвитку права і держави на основі адекватного відображення його об'єктивних закономірностей		передбачення розвитку державно-правових процесів;
Методологічна (від грец. "methodos"-шлях дослідження + logos - вчення) - створення універсальної юридичної мови (понятійно-категоріального апарату), яка забезпечує однаковість у класифікації та оцінці явищ фахівцями різних галузей права; виступає як світоглядна філософія, що виросла з розуміння державно-правових явищ		дослідження і розробка засобів вивчення правової дійсності;
Ідеологічна (від грец. "idea"-поняття, Ідея + iogos - вчення) - ідеологічний плюралізм, тобто вільний вибір Ідейної основи тлумачення права і держави, що зазвичай визначається станом розвитку демократії і ступенем сприйняття загальнолюдських цінностей		вплив на розвиток правової культури суспільства і людини;
Прикладна (від грец. "organon"-знаряддя, інструмент) - проведення теоретичних узагальнень юридичної практики, внесення рекомендацій для практичного вирішення поточних завдань правового регулювання і державного будівництва, виявлення себе як певного інструмента перетворення праводержавного життя		Підготовка проектів законів та інших нормативно-правових актів, проведення наукових експертиз і консультацій щодо поданих правових актів та інша допомога юридичній прикладній діяльності, що свідчить про тісний зв'язок теорії І практики

5. Методологія.

Методологія теорії права і держави (від грец. "methodos" - метод + logos - вчення) - система загальних підходів, принципів, методів, способів І засобів пізнання права і держави, реалізованих на основі знань про закономірності їхнього .

Метод теорії держави і права — це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів пізнання загальних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Метод не слід плутати з методикою (сукупністю засобів

доцільного вивчення явища). Його слід розглядати як вихідну базисну категорію методології.

Класифікація методів:

1. Філософсько-світоглядні:

• Діалектичний( розгляд явища в розвитку та зв’язку)

• Метафізичний

• Матеріалістичний( визначення первинного матеріального базису суспільного порядку)

• Ідеалістичний( визначення первинної ідеї суспільного життя)

2. Загальнонаукові:

-історичний (дослідження в історичному розвитку)

-логічний (Зв’язний, послідовний й точний виклад думок)

-системно-структурний

- функціональний

-кількісного і якісного аналізу

- порівняльний

- моделювання

- експериментальний

3) Спеціальні:

-психологічний

- соціологічний

- статистичний

- кібернетичний

- математичний

4) Спеціально-юридичні

- формально-юридичний ( вивчення права в чистому вигляді, без зв’язку з іншими соц.. явищами.)

- порівняльно-правовий

- державно-правового моделювання

- судової статистики

- тлумачення норм права

6. Принципи ТДП.

Принцип- це основні вихідні положення теорії, світогляду; центральне поняття, що поширюється на всі явища в цій галузі.

• Методологічного плюралізму( закріплює можливість існування різних концепцій та теорій розуміння державо-правових явищ

• Об’єктивності ( прагнення до вишукування найбільш достовірної інформації та зведення до мінімуму всі суб’єктивних факторів ( н-лад особистого ставлення)

• Універсальності( тдп вивчає державо і право в узагальненому вигляді, безвідносно від різних країн, епох, правових систем)

• Всебічності

• Історизму

• Конкретності

• Гласносні( надання в вільне володіння отриманої інформації)

7. Суспільство

Суспільство ­­­­­­­- це система взаємозв’язків, яка є продуктом взаємодії людей, об’єднаних економічними, сімейними, груповими і т.д. зв’язками та інтересами.

Основні риси:

• наявність певних суспільних інститутів, які організовують життя суспільства

• суспільство не може обійтися без регулюючої сили, що спрямовує життєдіяльність у загальнокорисне русло

8. Соціальне регулювання.

Розрізняють два види соціального регулювання:

- індивідуальне - впорядкування поведінки конкретної особи (конкретного кола осіб) у визначеному випадку;

- нормативне - впорядкування поведінки людей за допомогою вироблених у суспільстві загальних правил - зразків, моделей, що поширюються на усіх, на всі подібні випадки.

9. Влада.

Влада - це авторитетна сила; вольові відносини між людьми в яких ті, що мають владу визначають правила поведінки підвладних осіб.

Буває

1. Політичною

2. Неполітичною ( сімейна, економічна, корпоративна..)

Значення влади в суспільстві:

• Організувати

• Забезпечити цілісність сусп..

• Консолідація суспільства

• Порядок

Ознаки:

• Є соціальним явищем

• Виступає невід’ємним атрибутом суспільства на всіх етапах його розвитку.

• Може існувати й функціонувати лише в межах суспільства.

• Завжди виступає як інтелектуально-вольовий процес.

• Завжди базується на силі.

11.Політична влада – це вольові відносини, що виникають між суб’єктами політичної системи суспільства на основі політичних та правових норм

Ознаки, які характеризують політичну владу:

1. Об'єднує підвладних (народ, населення країни) за територіальною ознакою, створює територіальну організацію підвладних, політичну асоціацію інтегрованих політичних відносин та інститутів;

2. Здійснюється спеціальним апаратом, відокремленим від суспільства, для керівництва ним із застосуванням різних владних методів (примусу, насильства, заохочення й переконання);

3. Володіє суверенітетом і правотворчістю;

4. Верховенство, обов'язковість її рішень для всякої іншої влади;

5. Публічність, тобто всезагальність і безособовість, що є виразом не приватної, особистої, а всезагальної волі.

12. Державна влада.

Державна влада — публічно-політичні, вольові (керівництва — підкорення) відносини, що утворюються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний примус.

Ознаки (риси) державної влади:

1) виступає від імені всього суспільства

2) концентрується в апараті, системі органів держави і через ці органи здійснюється;

3) верховна влада — юридичне уособлює загальнообов'язкову волю всього суспільства, має у своєму розпорядженні монопольне право видавати закони і спиратися на апарат примусу як на один із засобів дотримання законів та інших правових актів;

4) універсальна влада — поширює владні рішення на усе суспільство: вони є загальнообов'язковими для всіх колективних і індивідуальних суб'єктів;

5) суверенна влада — відділена від інших видів влади усередині країни (від партійної, церковної та ін., від влади інших держав). Вона незалежна від них і має виключне монопольне становище у сфері державних справ;

6) легітимна влада — юридичне (конституційне) обгрунтована і визнана народом країни, а також світовою спільнотою. Наприклад, представницькі органи набувають легітимності в результаті проведення виборів, передбачених і регламентованих законом.

13. Соціальна держава.

Соціа́льна держа́ва— це соціально орієнтована держава,що визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні громадського миру і злагоди в суспільстві.

Ознаки:

- продуктом еволюції громадянського суспільства в напрямку до громадянського суспільства соціальної демократії;

-проголошення держави соціальною є важливою конституційною гарантією забезпечення і захисту соціальних прав людини;

-наявність розвинутого соціального законодавства;

- слугує забезпеченню громадянського миру і злагоди в суспільстві;

- сприяє трансформації ринкової економіки на соціальну ринкову, служінню власності інтересам як власника, так і суспільства.

10. Співвідношення державної, політ. та соц.. влади.

Політична і державна влада мають різні механізми здійснення. Державна влада характеризується наявністю апарату управління і апарату примусу. Вона має владний примусовий вплив на поведінку людей та їх організацій, забезпечених державно-правовими методами.

14. Теорії походження держави:

Патріархальна теорія

(Аристотель) ґрунтується на положенні, що держава виникла з патріархальної сім'ї в результаті ЇЇ розростання та об'єднання сімей у племена, союзи племен, народності (цьому сприяло збереження переказу про їх загальне виникнення). За Аристотелем, селища, що утворилися, склали державу. Держава виникає як результат природного потягу до сімейних взаємин, спілкування, а влада государя (монарха) є продовженням влади батька (патріарха) у сім'ї, що мас державно-власницький характер на зразок домовласницького.

У наш час ця теорія не може бути сприйнята повністю. Проте деякі її елементи (виникнення держави з появою публічної влади, роль сім'ї в становленні державності, утвердження порядку в суспільстві шляхом підпорядкування публічній владі) варто враховувати.

Теологічна теорія

(Фома Аквінський, ХІ ст.) базується на ідеї божественного державотворення з метою реалізації загального блага. Вона слугує обґрунтуванню панування духовної влади над світською. Стверджується, що церква наділяє государя правом панувати над людьми і реалізувати волю Божу на Землі. Кожній людині пропонується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися владі, що санкціонована церквою. Воля володаря, що керує державою, трактується як об'єднавча засада, без якої держава розпалася б. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності: держава вічна, як і сам Бог. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів.

У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучасного трактування виникнення держави. її раціональним зерном можна вважати ідею про утвердження порядку як загального блага в державі. Щоправда, такий порядок відповідно до цієї теорії створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність особи.

Договірна (природно-правова) теорія

(Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс,Дж. Локк,Ж.-Ж. Руссо, Я. Козельський,М. Радищев, І. Кант) ґрунтується на ідеї виникнення держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей у єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.

Проте всі вони розглядали державу як продукт людського розуму і діяльності, зумовленої прагненням людей до виживання. Можна виділити два варіанти договору державотворення, запропонованих представниками цієї теорії:

1) договір між правителем і людьми (Т. Гоббс), коли правителю передається частина природжених прав, які він повертає громадянам зі своїх рук після державотворення і виступає їх гарантом (суспільний договір-підпорядкування);

2) договір людей один з одним, усіх з усіма (Ж.-Ж. Руссо), що передбачає невідчуження, збереження природних прав за індивідами при укладанні договору одного з одним про державотворення (суспільний договір-об'єднання). У будь-якому разі передбачається забезпечення природних прав І свобод особи в межах держави - це визначає прогресивність варіантів цієї теорії.

Проте цією теорією перебільшуються індивідуалістичні засади на ранніх етапах життя людства, розвиненість розуму людей періоду переходу до державності від "природного стану", усвідомленість їхнього підходу до необхідності вступу в договір про утворення держави. Скоріше переважала інтуїція, ніж розум як підстава договору.

Теорія насильства

Має два варіанти: теорія зовнішнього насильства (Л. Гумплович, К. Каутський) і теорія внутрішнього насильства (Є. Дюрінг). Теорія зовнішнього насильства пояснює виникнення держави як результат воєн, насильницького підпорядкування одного племені іншому. Усі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виникають з голого насильства: державні органи і закони створюються для придушення поневолених народів. Насильство є підставою виникнення приватної власності. Панування племені згодом перетворюється на панування класу. При цьому виявляється, що в державі зацікавлені більш слабкі племена, ніж сильні, оскільки вона служить захистом завойованих племен від можливих зазіхань з боку інших сильних племен. Держава зображується як захисниця інтересів усіх класів суспільства, здатна забезпечити загальне благо як сильних, так і слабких. Вона визначає обсяг вимог, пропонованих до завойованих племен, і дає їм можливість улаштувати життя в межах цих вимог і збережених за ними прав. Переможцям надається можливість спокійно користуватися вигодами свого становища. Теорія внутрішнього насильства пояснює виникнення власності, класів і держави в результаті насильства однієї частини суспільства над іншою, причому йдеться про насильство (панування) більшості над меншістю.

Винятково насильством неможливо пояснити виникнення держав. Тим більше неправильно вважати завоювання пріоритетним фактором утворення держави. Внутрішні соціально-економічні причини, класове розшарування суспільства спричиняють війни і сприяють виникненню держави. Однак не можна заперечувати певної (більшої чи меншої") ролі насильства у цьому процесі. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було одним із реальних факторів існування державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують утворення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насильство - боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем - відіграло інтегруючу роль при формуванні держави в США.