2.6. Організація ігрової діяльності в школі

На всіх етапах розвитку дитини гра сприймається як необхідне для її життєдіяльності заняття. І чим старший школяр, тим більше він відчуває розвивальне й соціалізуючи значення гри. У науковій літературі гра розглядається як складне соціальне, педагогічне та психологічне явище, роль якого в розвитку особистості важко переоцінити. Гра є засобом соціалізації особистості, формування навичок спілкування, згуртування колективу, впливу на кожного з його членів, тому організація ігрової діяльності – один із важливих напрямів роботи соціального педагога в школі. Метою її є формування толерантності, почуття солідарності, відповідальності за свої дії й дії товаришів, вміння діяти спільно тощо. Соціальний педагог в ході гри використовує реальний соціальний досвід індивідуальних або колективних переживань, природжений демократизм дітей тощо. Адже гра – шлях пошуку дитиною себе в колективах співтоваришів, вихід на соціальний досвід, культуру минулого, теперішнього часу й майбутнього, повторення соціальної практики, доступної її розумінню. У ній розв'язуються проблеми міжособистісних взаємин, сумісності, партнерства, дружби, товариства. У грі пізнається й отримується соціальний досвід стосунків людей.

Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними й творчими чи чітко регламентованими є рольові дії, правила й зміст, ігри можна поділити на дві групи:

• ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, гра-жарт, гра-розіграш.

• ігри за встановленими правилами: рухливі, хороводні, спортивно-загальні, настільні.

Педагог-аніматор має заздалегідь або в ході гри вміти вибирати ігрову позицію. Відзначимо деякі особливості такої ігрової позиції.

У вільних іграх, де діти самі вибирають гру, самі організовують, самі забезпечують її процес та результат, педагог займає, головним чином, непряму позицію: тактовно впливає на вибір гри, її етичну атмосферу, не беручи участь в ній. Цю позицію можна було б назвати позицією дистанції.

Найбільш типовою є позиція часткового входження в гру. Це такий рівень взаємодії, коли дорослі допомагають дітям порадою, безпосередньо організаторською роботою або обговоренням «на рівних» – не на всіх етапах гри, а лише на якомусь одному: або спочатку, коли йде вибір гри або народжується задум нової, або в ході її організації, у посередництві, у суддівстві, або на час підбиття підсумків.

Ігрова позиція найбільш ефективна між дітьми й дорослими, які грають рівнозначні ролі, де виникають або стосунки ігрового суперництва, або стосунки координації. Проте, при зовнішній рівності ролей і позицій у дорослого в грі завжди залишається педагогічне надзавдання.

Рольові ігри. Л.Новікова розуміє під рольовою грою імпровізоване розігрування заданої ситуації, яка містить певну соціально-психологічну проблему, з метою максимального залучення учасників до розв'язання цієї проблеми. Рольова гра дає змогу виявити свою індивідуальність, творчі можливості, реальні почуття й думки, розвинути вміння «входження» у стан інших людей, краще розуміти їх позиції й почуття, а також створювати умови для засвоєння норм і правил поведінки й спілкування. Гра готує до неігрової, «серйозної» ситуації, дає можливість набути навичок прийняття відповідальних і соціально прийнятих рішень у житті. Ділові, організаційно-діяльнісні та організаційно-навчальні ігри є формами колективної розумової діяльності,у процесі якої відбувається навчання й проектування (створення) нових діяльнісних зразків. Вони є способом моделювання різноманітних умов ділової діяльності через пошук нових засобів її виконання, імітацію різноманітних аспектів людської активності й соціальної взаємодії.

Оскільки в грі учень вільно виявляє свої соціальні переваги, то гра може служити одночасно діагностичним засобом. Інсценування гри вчить учнів аналізувати й оцінювати складні проблеми людських стосунків, у вирішенні яких істотно не тільки правильне рішення, але й обопільна поведінка, структура відносин, тон, міміка, інтонація і т.п. Драматизація сприяє розширенню поведінкового діапазону учнів, сприяє розвитку впевненості в собі, інтелектуальному розвитку, допомагає вирішувати особистості проблеми, що стоять перед ними.

Правила підготовки до проведення рольової гри: гра повинна бути значущою для учасників, попереднє діагностування слухачів необхідне для вибору ситуацій, рішення яких можливе в межах одного заняття, важливим є вибір учасників гри. Щоб підготувати й провести рольову гру соціально-педагогічного змісту, необхідно:

• точно сформулювати соціальну проблему;

• знайти її життєві вияви в найрізноманітніших сферах життя людини (у гостях, на вулиці, у театрі, при обговоренні важливого питання);

• визначити сутнісну ознаку поняття, яке містить у собі вирішення проблеми;

• визначити персонажі, які могли б зустрітися з такою проблемою;

• придумати подію, у якій ці персонажі зіткнулися б з труднощами вирішення проблеми.

Етапи проведення рольової гри:

- оголошення теми гри, визначення ігрової ситуацію, з'ясування, наскільки значущою вона є для учасників;

- інструкція щодо плану гри;

- розподіл ролей. Якщо ролей на всіх не вистачає, спостерігачі повинні отримати завдання щодо відслідкування вербальної та невербальної поведінки учасників гри, оцінювання результативності гри тощо.

- проведення гри відповідно до ролей та отриманої інформації;

- підсумки гри.

Технологія проведення ділової гри.

Етапи гри:

	1.Етап підготовки
	розробка сценарію: •визначення цілей і завдань; •погнозування очікуваних результатів; •характеристика проблеми, що вивчається; •обґрунтування поставленого завдання; •план гри; •загальний опис процедури гри; •зміст ситуації і характеристика дійових осіб			Розробка ігрового контексту: •введення нових правил, ігрових вправ та обов'язків гравців і експертів; •введення персонажів; •виконання подвійних ролей; •введення протилежних за інтересами ролей; •розробка системи заохочень, штрафів; •візуальне представлення результатів
	2. Введення в гру
	1.Ознайомлення учасників і експертів із висхідною інформацією. 2.Формування міні-груп, створення експертної групи, інформування учас­ників про правила гри, вручення ігрових документів. 3.Спільне визначення задач гри та навчальних завдань, визначення режиму роботи. Збір необхідної інформації, вивчення спеціальної літератури. 4.Розподіл ролей. Заборонено відмовлятися від ролі, виходити з гри, пасивно до неї ставитися, тиснути на учасників, порушувати регламент та етику поведінки
	3. Етап проведення
1.Аналіз висхідної інформації. 2.Підготовка до виконання рольових функцій і завдань. 3.Виконання учасниками рольових функцій, імітація підготовлених завдань
4.Етап аналізу
1.Аналіз результатів гри учасниками. 2. Виступ експертів, обмін думками, захист учасниками своїх рішень і висновків. 3.Підбиття підсумків гри

Отже, анімаційна діяльність – це вагомий ресурс соціально-педагогічної діяльності, при застосуванні якої можна досягти ефективних результатів щодо формування соціальної компетентності школярів. Залучення інтерактивних форм і методів анімації у процесі соціально-педагогічного супроводу учнів сприяє розвитку їх творчих здібностей та набуття вмінь знаходження нестандартних рішень у життєвих питаннях, активізує підвищення рівню соціальної активності особистості.