2. Соціальний педагог-аніматор: принципи, функції, види діяльності

Слід відмітити, що у своїй роботі соціальні педагоги-практики все частіше звертаються до анімаційних технологій. У зарубіжній соціально-педагогічній роботі анімаційна діяльність є потужнім засобом розвитку дитячої творчості й активно запроваджується у соціально-виховній сфері, зокрема, у соціально-педагогічній роботі зі шкільною молоддю. У вітчизняній практиці анімаційна діяльність соціального педагога загальноосвітнього навчального закладу лише починає впроваджуватися.

Термін «анімація» означає «одухотворення, спонукання до діяльності, оживлення» (франц.). Проте однозначного розуміння це поняття поки ще не набуло: анімація сьогодні розуміється й як напрям соціокультурної діяльності, і як педагогічна система, і як соціально-педагогічна технологія (А.Андрєєва, Т.Дедуріна, Л.Сайкіна, Л.Тарасов, І.Шульга). Так, у малій енциклопедії з соціальної педагогіки Т.Лесіною анімація визначається як «вид соціально-педагогічної діяльності, спрямований на реалізацію фахово обгрунтованих дій з метою оздоровлення соціального клімату певного середовища, створення атмосфери креативності…» .

За визначенням І.Шульги, соціально-педагогічна анімація «задовольняє й розвиває культурно-освітні та культурно-творчі потреби й інтереси, стимулює соціальну активність особистості, її здатність до перетворення навколишньої дійсності та самої себе». Безумовно, анімаційна діяльність пов’язана із розвитком творчого потенціалу й соціальної творчості особистості й групи людей. Науковці виокремлюють основні принципи, які забезпечують ефективність анімаційної діяльності, а саме:

• врахування регіональних особливостей, соціокультурної та економічної ситуації в регіоні (характеристики дитячого контингенту, структури закладів);

- синергізм (використання комплексу різноманітних заходів у реалізації анімаційних акцій та програм, у яких взаємодіють педагоги-аніматори та партнери, а також психологи, працівники соціальних служб тощо);

- педагогічний оптимізм (впевненість педагога у змінах на краще в особистості дитини, віра в її можливості);

- принцип поваги до партнера (основна вимога у відносинах між педагогом та партнером).

У процесі анімаційної діяльності з дітьми та молоддю слід зважати ще й на такі специфічні (інструментальні) принципи як:

• розподіл часу (можливість раціонально розподіляти свій час, а також тривалість, темп, інтенсивність при організації анімаційної діяльності);

• добровільність (будь-яка мінімальна участь особистості сприймається толерантно, адже респонденти мають різні потреби, мотиви тощо);

• невимушеність (відсутність будь-якого тиску щодо результативності, уникнення конкуренції);

• відкритість (можливість прийняття власних рішень та проявів ініціативи учасниками навчально-виховного процесу);

• принцип опори на власні потенційні можливості (акцент на активній ролі школяра у самостійному розв'язанні своїх проблем).

Виокремлюють такі основні напрямки анімаційної діяльності: рекреаційний, педагогічний, соціально-культурний, музейний, театральний та ін.

Особливе значення в контексті розвитку творчого потенціалу підростаючого покоління має шкільна анімація, яка спрямована на організацію дозвіллєвої діяльності в школі через використання театралізованих, ігрових, тренінгових занять тощо. Її основна мета – створення умов, за яких школяр успішно розвивається в сфері вільного часу, просуваючись від відпочинку й розваг, які передбачають фізичне й психоемоційне відновлення, до творчості та соціальної активності у зазначеній сфері. У її змісті можна виокремити пізнавальну, ціннісно-орієнтовану, практично-перетворюючу й творчу діяльність, які реалізується через різні форми анімаційних програм.

Спортивно-оздоровчі, спортивно-розважальні й спортивно-пізнавальні програми будуються на залученні дітей до активної діяльності через конкурси, змагання, спортивні свята, спартакіади, рухливі ігри, походи, пішохідні екскурсії тощо. Не менш значущими є творчо-трудові програми, які уможливлюють формування соціальних умінь і навичок в різних видах занять через аукціони виробів із природних матеріалів, конкурси аматорської фотографії, виставки скульптур з різних матеріалів, фестивалі авторських віршів та пісень та ін. Культурно-пізнавальні та екскурсійні анімаційні програми будуються на залученні школярів до культурно-історичних і духовних цінностей через відвідування музеїв, театрів, художніх галерей, парків, виставок, концертів і різних видів екскурсій. Особливий інтерес у дитячому та молодіжному середовищі викликають конкурсно-ігрові та пригодницькі програми, що складаються з різноманітних ігор та конкурсів, об'єднаних загальною темою, і залучають дітей до участі у рольових іграх та конкурсах, «піратських вилазках», нічних походах, тематичних пікніках тощо.

З-поміж популярних анімаційних програм відзначаються також видовищно-розважальні, танцювально-розважальні та фольклорні, що містять різні святкові заходи, конкурси, фестивалі, карнавали, тематичні дні, ярмарки, шоу-програми, концерти, дискотеки, танцювальні вечори тощо.

Соціально-педагогічна анімація у школі спрямована на подолання проблем дітей, яких турбують не лише навчальні труднощі, але й особистісні, такі, що пов’язані як зі школою, так і з сім’єю та однолітками. Діяльність цього напрямку анімації спрямована на створення особливого соціально-педагогічного середовища, яке було б антиподом вулиці. Саме в творчій діяльності шкільний соціальний педагог-аніматор створює умови для супроводу школяра у процесі його самовираження. Основними закономірностями активного виховання, які покладені в основу анімаційної діяльності, є врахування ритму життя кожної дитини та її індивідуальних можливостей, опора на бажання школяра та стимулювання нових мотивацій і потреб, допомога у самостійному виборі різних видів анімаційної діяльності, дотримання діалогічного принципу спілкування, фізична, інтелектуальна та емоційна участь дитини в анімаційній діяльності. Шкільна анімація спрямована на допомогу особистісному самовираженню шляхом використання ігрових, театралізованих та психотерапевтичних методів.

Значимість анімаційної діяльності як засобу розвитку творчого потенціалу школярів зумовлена своєрідністю її функцій. Серед них можна виокремити такі:

- функція адаптації та участі, що має на меті сприяти ефективній соціалізації та пристосуванні учня до численних змін навколишнього світу, усунення або пом’якшення соціальних конфліктів, попередження стресів;

- рекреаційна функція, пов’язана з відновленням та розвитком фізичних сил, організацією дозвілля та цілеспрямованим культурним розвитком особистості;

- виховна функція (анімація відіграє роль додаткової школи, поглиблюючи відповідні знання та культурні інтереси особистості);

- коригувальна функція, що вивільняє дитину від щоденної фізичної та психічної втоми, коригує соціальні та психологічні вади;

- стабілізаційна функція, яка сприяє пошуку нових взаємовідносин між окремими школярами й групами, нових стилів життя тощо.

Анімаційна діяльність має необмежені ресурси щодо розвитку творчого потенціалу сучасного школяра. У результаті анімаційного впливу в дітей задовольняються релаксаційні, оздоровчі, культурні, освітні, творчі потреби та інтереси, створюються умови для соціальної активності, творчого перетворення навколишньої дійсності. Анімація як складова соціально-педагогічної діяльності є способом ініціації творчих потреб людини та її соціальної активності. оптимізації міжособистісних та міжгрупових відносин, самосвідомості та самовизначення в контексті побудови громадянського суспільства.