Види шкільних колективів:

• загальношкільний колектив – об’єднання дітей і дорослих. Об’єднуючим елементом слугує спільна загальна колективна діяльність;

• колектив-команда – високоорганізована група, механізм досягнення загальних і індивідуальних цілей. Колектив складається навколо результатів спільної діяльності, які важливі для всіх його учасників. Кожен виконує роботу, яку знає й вміє робити краще від інших, стиль спілкування – діловий, процес управління спільною діяльність мінімальний. Характерний для шкіл з раціонально-пізнавальною орієнтацією;

• колектив-община – високоорганізована група, яка в процесі погодження інтересів її членів успішно вирішує виникаючі конфлікти й сприяє розвитку індивідуальності кожного. В основі – повага до свободи й незалежності кожної людини, толерантність і терпимість до особливостей інших. Характерний для шкіл з індивідуально-особистісною орієнтацією;

• соціальний колектив – високоорганізована група, соціальна цілісність, яка є посередником між окремою людиною й суспільством, вирішує проблеми, що виникають, через соціалізацію членів колективу й соціальну творчість в перетворенні соціуму. Значущим є єдність і турбота про інших, а результат відходить на другий план. Характерний для шкіл з соціальною орієнтацією.

Специфіка дитячих колективів у школі – їх ініціювання педагогами, які задають норми поведінки, вимоги, демонструють зразки, на які слід орієнтуватися. Для педагогів дитячий колектив – засіб реалізації педагогічних ідей, для дітей – середовище життєдіяльності в створених умовах.

Рівень впливу й можливі результати визначаються етапом, стадією розвитку колективу класу, школи. Найбільший вплив педагога на першій стадії розвитку групи – стадії адаптації, коли відбувається формування групових норм, прийняття законів, визначення цілей, висунення лідерів і початок формування рольової структури класу. На цьому етапі в процесі освоєння простору школи діти реалізують три можливі стратегії поведінки:

• пасивна – школярі мовчки спостерігають, ждуть, не роблячи якихось дій;

• активна, допитлива – діти цікавляться тим, що відбувається, стараються в ході дій пристосуватися до норм, які вимагаються;

• експериментуюча - школярі провокують відповідними діями оточуючих на певну реакцію й оцінюють її. Як результат, у них формується уявлення про людину, можливості й межі допустимої поведінки, оцінні норми. Можливий варіант опосередкованої перевірки, коли школяр підговорює своїх однокласників на провокуючі дії, а потім оцінює реакцію оточуючих, отримуючи потрібну інформацію. Лідерські функції в цей період частіше всього реалізує педагог. Педагог має звернути особливу увагу на налагодження позитивних стосунків між мікрогрупами.

Друга стадія – конфліктна – пов’язана із роботою класного керівника, соціального педагога з мікрогрупами (рух дітей із групи в групу для утворення нових позитивних зв’язків). Складається структура ділових стосунків, більшого значення набувають суспільно значущі цілі й мотиви діяльності, однак клас ще не є інструментом виховання кожного школяра. Конфлікти, що виникають в цей період, пов’язані з неспівпаданням ціннісних орієнтацій і способів поведінки. Відбувається активне самоствердження школярів. Емоційний клімат в основному достатньо стійкий, ізольованість деяких школярів ще продовжується, однак число їх невелике.

Третя стадія - кооперація. Мотивом діяльності є прагнення бути разом. Такий стан недовговічний і є етапом переходу на четверту стадію. Якщо ж цього не відбувається, то колектив розпадається на мікрогрупи.

Четверта стадія - визначення пріоритетів: справи чи спілкування. В ситуації, коли пріоритетним є спілкування, група замикається в собі, розвиток колективу припиняється. Важливо не допустити такого стану, весь час орієнтувати на досягнення цілей чи різко поставити групу в незвичайні, непередбачені обставини. В випадку вибору справи група розвивається далі, продовжує рух до колективу. Особливістю є усвідомлення кожним своєї цінності для інших. Атмосфера в класі стає доброзичливою, конфлікти майже припиняються.