5. Сучасні типи ефективних лідерів

Нові підходи до керівництва вводять в поняття лідерства наявність у менеджерів таких якостей, які спонукають людей (і мотивують) працювати продуктивніше за свій нормальний рівень.

Трансакційні керівники відрізняються почуттям гордості за добре налагоджену, ефективну роботу, їм притаманна відповідальність перед організацією, її нормами та правилами.

Основні функції трансакційних керівників:

роз’яснення підлеглим завдань;

створення ефективних організаційних структур;

забезпечення справедливості винагороди;

задоволення соціальних потреб та увага до підлеглих.

Харизматичні лідери – мотивують людей до діяльності, інтенсивність якої перевищує звичайний рівень. Джерела впливу харизматичних лідерів:

чітке уявлення майбутнього, що поділяється робітниками організації;

створення системи корпоративних цінностей, що поділяються робітниками організації;

взаємна довіра лідера і підлеглих.

Харизматичні лідери створюють атмосферу змін, ідей, які стимулюють людей направляти всі можливі зусилля на досягнення цілі, укріплюють віру підлеглих в можливість досягнення мети.

Лідери, що трансформують – схожі на харизматичних лідерів, але відрізняються особливими здібностями у впровадженні інновацій і здійсненні змін. Вони приходять до керівництва у періоди великих стратегічних змін, володіють здібністю керувати трансформаціями цілей, структур і персоналу. Спираються на такі фактори, як світогляд, загальні цінності та ідеї; привертають на свій бік прибічників змін за допомогою створення “загальної платформи” змін.

Інтерактивні лідери – демонструють інтерактивний стиль поведінки, який є надзвичайно ефективним у сучасному корпоративному середовищі, піклуються про досягнення консенсусу, участі в роботі всіх членів колектива, їхз взаємодії і взаємодопомоги.

Їх основні характеристики:

делегують повноваження;

передають владу і інформацію;

сприяють зростанню самооцінки працівників.

Тема 9. Ефективність управління

1.Сутність організаційної ефективності і підходи до її визначення

Одним із найголовніших завдань менеджменту як системи управління організацією є забезпечення ефективності її діяльності. Організаційна ефективність (лат. effectivus – виконання, дія) (ефективність організації) – здатність організації існувати і досягати визначених цілей із найвигіднішим співвідношенням результатів і витрат. У сучасному менеджменті виокремлюють кілька ви­дів ефективності: внутрішню, зовнішню, загальну, рин­кову, стратегічну (цільову), витратну, оперативну, ефек­тивність інноваційного проекту.

Внутрішня ефективність — ефективність з точки зору використання внутрішніх можливостей організа­ції (управління її внутрішніми ресурсами). Зовнішня ефективність — ефективність з погляду використання зовнішніх можливостей організації. Ця складова великою мірою зумовлена станом організацій­ного оточення, особливо його інституційними складови­ми і здатністю організації пристосуватись до його змін, тому її ще називають адаптивною ефективністю.

Загальна ефективність — сукупність внутрішньої і зовнішньої ефективності. Високої загальної ефектив­ності можливо досягнути за рахунок гнучкої системи управління організацією, яка дає змогу оперативно пе­рерозподіляти її ресурси відповідно до змін зовнішнього середовища.

Ринкова ефективність. Показує, наскільки повно організація задовольняє потреби споживачів порівняно з альтернативними способами їхнього задоволення. Ринкова ефективність враховує те, що будь-яка ор­ганізаційна діяльність націлена на задоволення потреб ринку. Невміння пристосувати організацію, її праців­ників, технологію до змін у структурі попиту спричи­няє ЇЇ низьку загальну ефективність. Тому менеджери мають спрямувати свої зусилля на розроблення іншої концепції бізнесу; вибір нової стратегії, переосмислен­ня відносин між керівниками та персоналом тощо.

Стратегічна ефективність. Належить до категорій стратегічного управління і відображає здатність органі­зації реалізувати обрану стратегію. Для її визначення використовують три групи показників. Перша відобра­жає стан попиту у формі потенційно можливих темпів його зростання; друга характеризує динаміку економіч­них цілей підприємства (темпи зростання обсягу прода­жу, прибутку, рентабельності вкладень тощо); третя — динаміку групових цілей (зростання дивідендів, заро­бітної плати, кількості робочих місць).

Ефективність структурних одиниць децентралізова­них організацій оцінюють за такими показниками: для «центрів прибутків» — за відповідністю отри­маних прибутків розрахунковим значенням (з ураху­ванням внутрішніх економічних зв'язків) або у разі са­мостійного обслуговування певної стратегічної зони господарювання — за комерційним прибутком; для «центрів реалізації» — за обсягами реалізації з урахуванням витрат та доходів; для «центрів інвестицій» — за рівнем рента­бельності, яка розраховується щодо інвестиційного капіталу.

Оперативна ефективність. Відображає економіч­ність способів перетворення ресурсів у процесі виробни­чої діяльності підприємства. її можна охарактеризува­ти як здатність організації працювати з мінімальним використанням ресурсів. Якщо розглядати оперативну ефективність стосовно функцій, які випливають зі стра­тегічних цілей організації, то можна стверджувати, що оперативна ефективність організації забезпечує її стра­тегічну ефективність.

Ефективність інноваційного проекту. Характери­зується системою показників, що відображають співвід­ношення витрат і результатів, пов'язаних із реаліза­цією проекту.

Отже, організаційна ефективність може описувати­ся різною системою координат, тому єдиного критерію, за допомогою якого можна було б її визначити, немає. Залежно від мети оцінювання організаційної ефектив­ності визначають її критерії.