3.3. Буденне і наукове пізнання

У процесі становлення науки потрібно було подолати перешкоди буденного пізнання, тісно пов’язаного з безпосередньою життєвою діяльністю. Наука орієнтована на предметне й об’єктне дослідження дійсності. Вона не обмежується пізнанням тільки предметних зв’язків, які можуть бути засвоєні в практичній діяльності на даному етапі розвитку суспільства. Мета науки – виявити об’єктивні закони зміни і розвитку об’єктів, щоб передбачити їх можливі зміни.

Буденне пізнання користується природною мовою, яка пристосована до опису об’єктів, уключених у практичну діяльність людини. При цьому поняття природної мови нечіткі та багатозначні. Наука намагається чітко зафіксувати зміст поняття. Вона виробляє спеціалізовану мову, яка дозволяє строго і точно описувати незвичайні для здорового глузду об’єкти. Мірою просування в нові галузі зовнішнього світу мова науки постійно розвивається.

Наукове дослідження вимагає застосування особливої системи спеціальних засобів (наукових приладів), які дозволяють виявити нові об’єкти і їх властивості.

Суттєво відрізняється наукове знання від буденного. Останнє несистематизоване. Його вірогідність з’ясовується в ході повсякденної практичної діяльності. Системність і обґрунтованість – важливі риси наукового знання. Наукове знання виступає як система логічно зв’язаних тверджень. Теорія є вищою формою наукового знання, головною рисою якої є цілісний характер. Це дозволяє як пояснювати численні явища природи й суспільства, так і передбачати події в майбутньому. Широке застосування наукових методів є важливою ознакою наукового пізнання. Засоби буденного пізнання формуються в повсякденній практиці. В науці вивчення об’єктів, їх властивостей супроводжується застосуванням різноманітних методів. Розвиток науки потребував розгортання і систематизації знань про методи – методології як особливої галузі наукового дослідження.

Тема 4. Структура наукового знання План

1. Емпіричний рівень наукового знання.

2. Теоретичний рівень наукового знання.

3. Основи наукового знання:

а) ідеали і норми наукового дослідження;

б) наукова картина світу;

в) філософські основи науки.

4.1. Емпіричний рівень наукового знання

Досить чітка фіксація емпіричного та теоретичного рівнів була здійснена вже в позитивізмі 30-х років ХХ ст., коли аналіз мови науки виявив розходження в змістах емпіричних і теоретичних термінів. Таке розходження стосується засобів дослідження. Але, крім цього, розрізнити два рівні наукового пізнання можна, беручи до уваги специфіку методів і характер предмета дослідження. Для розгляду таких розходжень необхідно з’ясувати особливості засобів, які використовуються у теоретичному й емпіричному дослідженні.

Емпіричне дослідження базується на безпосередній практичній взаємодії дослідника з досліджуваним об’єктом. Воно припускає здійснення спостережень і експериментальну діяльність. Тому засоби емпіричного дослідження повинні містити у собі прилади, апарати й інші засоби реального спостереження та експерименту. Крім засобів, що зв’язані з організацією експериментів і спостережень, в емпіричному дослідженні застосовуються і понятійні засоби. Вони функціонують як особлива мова, яку часто називають емпіричною мовою науки. Вона має складну організацію, в якій взаємодіють власне емпіричні терміни та терміни теоретичної мови.

Змістом емпіричних термінів є особливі абстракції, які можна назвати емпіричними об’єктами, які відрізняються від об’єктів реальності. Емпіричні об’єкти – це абстракції, що виділяють у дійсності деякий набір властивостей речей і зв’язків між ними. Реальні об’єкти представлені в емпіричному пізнанні в образі ідеальних об’єктів, що володіють жорстко фіксованим та обмеженим набором ознак. Реальному ж об’єктові властива нескінченна кількість ознак. Будь-який такий об’єкт невичерпний у своїх властивостях, зв’язках та відношеннях.