Тема 3. Пізнання План

1. Поняття пізнання. Суб’єкт і об’єкт пізнання.

2. Чуттєве і раціональне пізнання та їх форми.

3. Буденне і наукове пізнання.

3.1.Поняття пізнання. Суб’єкт і об’єкт пізнання

Пізнанням називається відносно правильне відображення об’єктивної дійсності у свідомості людини в процесі її суспільної, виробничої та наукової діяльності. Процес пізнання, який здійснюється на основі діяльного предметно-практичного ставлення до світу, має цілеспрямований, активний характер. Цей процес у теорії пізнання (гносеології) розглядається як взаємодія суб’єкта й об’єкта пізнання, в результаті якої здобувається знання, тобто певна об’єктивна інформація.

Суб’єкт пізнання – це людина, яка є носієм накопиченого людством досвіду і яка здійснює пізнавальну діяльність. У процесі пізнання людина виступає як соціальна істота, котра засвоїла здобуті людством попередніх поколінь знання, і включена в суспільні зв’язки і відносини. В якості суб’єкта пізнання можна розглядати суспільство, людство в цілому як носія загальної колективної діяльності, але опосередковано, через взаємопов’язану діяльність окремих людей.

Об’єкт пізнання – це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб’єкта. Об’єктом пізнання є не вся об’єктивна реальність, а лише та її частина, яка ввійшла у сферу загальної колективної діяльності людства. Об’єктом пізнання виступають не лише явища природи, а і суспільство, і сама людина, і відносини між людьми. Об’єктом пізнання можуть бути не тільки фрагменти об’єктивного світу, а й духовні складові людського та суспільного життя (свідомість, емоції людини, музика, віртуальна реальність тощо). Зростання колективної діяльності людства постійно розширює сферу об’єктивного світу, яка стає об’єктом суспільної практики. Таким чином, сфера об’єкта пізнання постійно змінюється, розширюється.

Суб’єкт і об’єкт пізнання діалектично пов’язані між собою. Основу їх єдності становить суспільна практична діяльність, яка має об’єктивно-суб’єктивну природу. Процес пізнання можливий лише за наявності взаємодії суб’єкта й об’єкта, в якій суб’єкт є носієм діяльності, а об’єкт – предметом, на який вона спрямована.

3.2.Чуттєве і раціональне пізнання та їх форми

Ми маємо два головних засоби пізнання – чуттєвий і раціональний.

Чуттєве пізнання забезпечує безпосередній зв’язок людини з навко­лишнім середовищем та надає нам свідчення про зв’язки й закономірності зовнішнього світу. На чуттєвому рівні відображення об’єкта здійснюється переважно з боку своїх зовнішніх зв’язків і проявів, які виражають його внутрішню природу. Чуттєве пізнання має три форми: відчуття, сприймання й уявлення. Відчуття – це відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів або явищ об’єктивного світу, які безпосередньо впливають на органи чуття людини. Вони зв’язують суб’єкт із зовнішнім світом. Сприйняття – це відображення у свідомості людини предметів і явищ у формі цілісного чуттєвого образу, який виникає на основі відчуттів. Сприйняття має активний характер. Воно формує первинний чуттєвий образ предмета або явища. Уявлення – це образи пам’яті, які відновлюються за відбитками в мозку слідів минулих дій, предметів чи явищ, і уяви, коли з’єднуються й перетворюються різні уявлення в нову систему образів.

Раціональне пізнання доповнює емпіричне, сприяє усвідомленню внутрішніх зв’язків, сутності процесів, закономірностей розвитку. В раціональному пізнанні відсутній безпосередній зв’язок з об’єктами. На цьому рівні він вивчається тільки опосередковано, завдяки абстрактному мисленню.

Мислення – це процес активного, цілеспрямованого, узагальненого, опосередкованого відображення внутрішніх, суттєвих, закономірних зв’яз­ків між об’єктами чи явищами. Мислення тісно пов’язане з мовою. Структурними елементами логічного міркування є поняття, судження та умовивід.

Поняття є результатом історичного досвіду людства в цілому. Поняття постійно зіставляються з реальною практикою, перевіряються, уточнюються, змінюють свій зміст. Поняття – це думка, яка відображає суттєві і необхідні ознаки предмета чи явища. Розкриття змісту поняття називають його визначенням (дефініцією). Поняття – продукти соціально-історичного процесу пізнання, які виявляють і фіксують загальні суттєві властивості, відношення предметів і явищ, узагальнюють знання про них. Розвиток наших знань змушує уточнювати визначення понять, вносити нові ознаки в їх зміст. Без понять людське пізнання було б неможливим.

Судження – це форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось відносно об’єкта пізнання. В судженнях виражається зв’язок між поняттями, розкривається їх зміст, дається визначення. Формою всебічного розкриття змісту понять може бути лише система суджень, що виражає їх необхідний і закономірний зв’язок, тобто умовивід.

Умовивід – це форма мислення, в якій із двох або кількох суджень виводиться нове судження. В умовиводі перехід до нового знання здійснюється опосередковано, на основі логіки розвитку самого знання, його власного змісту. Класичний приклад умовиводу:

1. Усі люди смертні (вихідне знання).

2. Сократ – людина (обґрунтовуюче знання).

3. Отже, Сократ смертний (висновок).

Умовиводи бувають індуктивними, в яких думка рухається від одиничного до загального, і дедуктивними, в яких має місце зворотний процес.

Чуттєве та раціональне – це діалектично взаємопов’язані сторони єдиного пізнавального процесу, які взаємодоповнюють одна одну. Кожне чуттєве сприйняття опосередковано мисленням. У той же час раціональне пізнання отримує інформацію від чуттєвих даних, які забезпечують зв’язок із навколишнім середовищем.