Б) некласична наука

Глобальна наукова революція пов’язана з утворенням нового стилю наукового мислення, стану некласичного природознавства, який охоплює період із кінця XIX до середини ХХ ст. У цю епоху відбувається своєрідна ланцюгова реакція революційних змін у різних галузях знання: у фізиці (відкриття подільності атома, становлення релятивістської і квантової теорії), в космології (концепція нестаціонарного Всесвіту), в хімії (квантова хімія), в біології (розвиток генетики). Виникає кібернетика і теорія систем, які відіграли важливу роль у розвитку сучасної картини світу.

У процесі всіх цих революційних перетворень формувались ідеали і норми нової некласичної науки. Вони характеризувались відмовою від примітивного онтологізму й розумінням відносної істинності теорій. Ідеалу єдиної істинної теорії, яка адекватно віддзеркалює об’єкти дослідження, протиставляється можливість декількох різних теорій, які описують одну і ту ж реальність. Стало зрозуміло, що в науковому дослідженні необхідна взаємодія операційних засобів (наукових приладів) з об’єктом. Якщо в класичній фізиці ідеал опису і пояснення передбачав характеристику об’єкта як такого, не враховуючи засоби дослідження, то в некласичній фізиці обов’язково фіксуються засоби спостереження, що взаємодіють з об’єктом. В некласичній науці особлива увага приділяється активності суб’єкта пізнання. Він розглядається не як відокремлений від зовнішнього світу, а як розташований усередині. Стало зрозумілим, що відповіді природи залежать не тільки від улаштування самої природи, але й від постановки питань, які визначають вибір засобів і методів пізнавальної діяльності.

Об’єкти пізнання стали розглядатись як складні, ієрархічно впорядковані цілісні системи. Тому на перший план наукового дослідження виходять інтегруючі зв’язки між елементами системи, проблема частини і цілого.

Нова система пізнавальних установок забезпечила значне розширення поля об’єктів дослідження, відкрила шляхи до опанування складних саморегулюючих систем. На відміну від малих систем, такі об’єкти характеризуються рівневою організацією, існуванням автономних підсистем, керувального рівня і зворотних зв’язків. Уключення таких об’єктів у процес наукового дослідження привело до суттєвої перебудови загальної картини світу, до формування уявлень про природу як складну динамічну систему.

В) постнекласична наука

Інтенсивне використання наукових знань практично в усіх сферах соціального життя, зміна самого характеру наукової діяльності, що була пов’язана з революцією в засобах здобуття й збереження знань (комп’юте­ризація науки, поява складних і коштовних комплексів приладів, які обслуговують дослідницькі колективи та функціонують аналогічно засобам промислового виробництва тощо) змінило характер наукової діяльності. На перший план висуваються міждисциплінарні і проблемно-орієнтовані форми дослідницької діяльності. Якщо класична наука орієнтувалась на осягнення ізольованого фрагмента дійсності, який виступав у якості предмета тієї чи іншої наукової дисципліни, то специфіку науки кінця ХХ ст. визначають комплексні дослідницькі програми, в котрих беруть участь спеціалісти різних галузей знань. Організація таких досліджень великою мірою залежить від визначення пріоритетних напрямів, їх фінансування, підготовки кадрів та ін. У самому процесі визначення науково-дослідницьких пріоритетів поряд із власне пізнавальними цілями все більшу роль починають відігравати цілі економічного і соціально-політичного характеру.

Реалізація комплексних програм породжує особливу ситуацію зрощування в єдиній системі діяльності теоретичних й експериментальних досліджень, фундаментальних знань, інтенсифікації прямих та зворотних зв’язків між ними. В цьому процесі посилення взаємозв’язків між різними галузями науки поступово ліквідуються жорсткі розподільні лінії між картинами реальності різних наук. Вони постають у якості фрагментів цілісної загальнонаукової картини світу. В міждисциплінарних дослідженнях виявляються ефекти системності складних об’єктів, які не проявляються при вузькоспеціалізованому, дисциплінарному підході. Об’єктами сучасних міждисциплінарних досліджень усе частіше стають унікальні системи, які характеризуються відкритістю і саморозвитком. Такого типу об’єкти поступово починають визначати й характер предметних галузей головних фундаментальних наук, які детермінують особливість сучасної постнекласичної науки.

Сучасне природознавство зіштовхнулося з необхідністю враховувати особливості історичного розвитку систем. Спочатку ідея історизму ввійшла в такі науки, як біологія, астрономія, геологія. В останні десятиліття на цей шлях ступила фізика. Ідея еволюції та історизму стає основою синтезу фундаментальних наук. Орієнтація сучасної науки на дослідження складних систем, які історично розвиваються, змінює ідеали і норми дослідницької діяльності. Історичність системного комплексного об’єкта й варіабельність його поведінки включає широке використання особливих методів опису і передбачення його станів (розроблення сценаріїв можливих траєкторій його розвитку, комп’ютерні моделі історичної реконструкції та ін.).