11.3. Розвиток техніки в античній культурі

Як відомо, VI ст. до н. е. стало століттям формування теоретичного знання в межах філософії. Ця обставина мала вирішальне значення і для розвитку технічного знання. В межах грецької філософії відбувається становлення уявлень про зовнішню природу як об’єктивну самостійну реальність. В. М. Розин справедливо підкреслює, що вислів „А є В” („все є вода”, „все є вогонь”, „все складається з атомів” і т. д.) утворює розподіл дійсності на два плани: глибинний, суттєвий, той, що існує в дійсності, який пізнається розумом, і поверховий, наданий нам безпосередньо, котрий пізнається за допомогою відчуттів.

На думку греків, першопочатком чуттєво сприйнятого світу є фундаментальна раціональна за природою реальність („Логос” Геракліта, „Числа” Піфагора, „Буття” Парменіда, „Ідеї” Платона, „Бог” Аристотеля), ніби божественний розум. Правильне, без суперечностей людське мислення відповідає істинно існуючому світу. Тому логічно бездоганне мислення для греків було безумовним доказом його вірогідності, відповідності його божественному мисленєвому буттю першопочатків. Тому стародавньому грекові не потрібно було доводити теоретичну думку в практиці, експерименті. Сукупність праць Аристотеля з логіки („Органон”) дала інструмент не тільки правильного мислення, але й пізнання світу. Таким чином, у грецькій науці знання функціонувало переважно як теоретичне знання, як майстерне оперування з ідеальними об’єктами автономно до емпіричного знання. Треба відзначити, що в Стародавній Греції наука як споглядально-теоретична діяльність була значною мірою відокремлена від технічної діяльності. Остання розвивалась переважно в межах ремісничої діяльності. Як відомо, слово „техніка” походить від грецького „техне” (мистецтво, вміння). А реміснича діяльність у Стародавній Греції і Римі суттєво не відрізнялась від ремесла інших народів. Вона також мала традиційний (досвід передавався від батька до сина), сакральний (боги керували виробничою діяльністю) характер. Лише в будівництві активно використовувались апарат математики і геометрії, креслення. Діяльність ремісника значною мірою уподібнювалась діям мага. У своїй праці він спирався не на сили і закони природи, а на дії і енергію відповідального в цій галузі бога. В Стародавньому Римі почали використовувати енергію води (водяні млини, колеса), енергію повітря пара в опалювальній системі. Але використання римлянами цих природних сил було лише випадковим. Особливе місце в історії античної науки і техніки займає Архімед. Із його праць ми дізнаємось, що при доведенні своїх теоретичних і технічних положень він спирався на фізичні знання. Геометричні креслення, математичні розрахунки в працях Архімеда мають фізичний зміст. Таким чином, теоретична і технічна діяльність мають риси свідомої, розвинутої наукової діяльності на базі вмілого оперування абстрактними ідеальними об’єктами.

11.4. Техніка в епоху Середньовіччя

Важливою особливістю світосприйняття в епоху Середньовіччя була ідея провіденціалізму, містичного творіння Богом природи. В найбільш загальному вигляді це уявлення передбачало дві важливі обставини. По-перше, існував план творіння Богом природи, згідно з яким природа є гармонією, збалансованою, пізніше скажуть – „закономірно впорядкованою” системою. По-друге, природа утворена Богом для людини. Це уявлення в епоху Відродження й Нового часу філософи і вчені трансформують в уявлення про природу як безмежне сховище енергії та ресурсів, яке люди повинні використовувати в інтересах суспільства. Раніше ми розглянули інші особливі середньовічні науки. Таким чином, трансформація християнського мислення в період Середньовіччя підготовила подальший розвиток наукового і технічного мислення.