Структура теорії

Методологічно головну роль у формуванні теорії відіграє складаючий її основу ідеалізований об’єкт – теоретична модель суттєвих зв’язків реальності, наведених за допомогою гіпотетичних припущень та ідеалізацій. Утворення ідеалізованого об’єкта теорії є необхідним етапом формування будь-якої теорії, що здійснюється в специфічних для різних галузей знання формах. Ідеалізованим об’єктом теорії у класичній механіці є система матеріальних крапок, у молекулярно-кінетичній теорії – безліч замкнених у визначеному обсязі хаотично молекул, які стикаються й уявляються у вигляді абсолютно пружних матеріальних крапок. К. Маркс у „Капіталі” розвинув теорію вартості і проаналізував структуру капіталістичного виробництва, розробив його ідеалізований об’єкт, котрий виступав як теоретична модель капіталістичного засобу виробництва.

Ідеалізований об’єкт теорії може виступати у різних формах, припускати або не припускати математичний опис, мати чи не мати момент наочності, але він обов’язково повинен функціонувати як конструктивний засіб розгортання всієї системи теорії. Цей об’єкт, таким чином, являє собою не тільки теоретичну модель реальності, він разом із тим неявно містить у собі визначену програму дослідження, яка реалізується в процесі розвитку теорії. Співвідношення елементів ідеалізованого об’єкта – як вихідні, так і похідні – становлять теоретичні закони, які, на відміну від емпіричних законів, формуються не безпосередньо на основі вивчених дослідних даних, а шляхом визначених розумових дій з ідеалізованим об’єктом.

Різноманітності форм ідеалізації та типів ідеалізованих об’єктів відповідає і різноманітність видів теорій. У теорії описового типу при розв’язанні, головним чином, визначення й упорядкування емпіричного матеріалу, відбудова ідеалізованого об’єкта фактично зводиться до виділення вихідної понятійної схеми. У сучасних математизованих теоріях ідеалізований об’єкт виступає у вигляді математичної моделі або сукупності таких моделей. У дедуктивних теоретичних системах будування ідеалізованого об’єкта збігається з побудовою вихідного теоретичного базису.

Виділяють такі типи наукових теорій.

Описові (якісні) наукові теорії (еволюційна теорія Ч. Дарвіна, психоаналітична теорія З. Фрейда та ін). Вони безпосередньо описують визначену групу об’єктів, мають досить великий емпіричний базис, розв’язують завдання впорядкування фактів і їх пояснення. Теорії формулюються природними мовами із застосуванням спеціальної термінології. Твердження теорії мають якісний характер, що визначає їх обмеженість, недостатню точність.

Математизовані наукові теорії (сучасні фізичні, хімічні теорії тощо), які активно використовують апарат математики. В математичній моделі конструюється особливий ідеальний об’єкт, який заміщує і представляє реальний об’єкт. Специфіка математизаваних теорій полягає в тому, що вони легко адаптуються до різних галузей знання.

6.3.Функції наукової теорії

Теорія як цілісна система знань виконує такі функції:

а) системна функція об’єднання окремих достовірних знань у єдину, цілісну систему;

б) пояснювальна функція – виявлення причинних та інших залежностей, зв’язків наданого явища;

в) передбачувальна функція – на ґрунті теоретичних уявлень робляться висновки про існування невідомих раніше фактів, об’єктів, їх властивостей та ін.;

г) методологічна функція – на основі теорії формулюються різноманітні методи, засоби тощо дослідницької діяльності.

Важливу роль у розвитку теорії виконує метод теоретичного дослідження – мисленнєвий експеримент. Процес розгортання змісту теорії передбачає максимальне виявлення можливостей, які закладені у вихідних посилках теорії, у структурі її ідеалізованого об’єкта. В теоріях, у яких математичний формалізм не набув розвитку, на перший план виходить міркування, що спирається на аналіз змісту вихідних посилок теорії, на мисленнєвий експеримент з ідеалізованими об’єктами. Поряд із цим розгортання теорії передбачає утворення нових рівнів і шарів змісту теорії на основі конкретизації теоретичного знання про реальний предмет. Це пов’язано з включенням до складу теорії нових припущень, із побудовою більш змістовних ідеалізованих об’єктів.

Цей процес постійно стимулюється необхідністю охоплення в межах та на основі вихідних положень теорії різноманіття емпіричного матеріалу, який стосується предмета теорії. Тому розвиток теорії не є іманентним логічним рухом теоретичної думки. Це активна переробка емпіричної інформації і збагачення її понятійного апарату. Саме цей розвиток змісту теорії обмежує можливості логічної формалізації процесів її побудови.

Теорія може розвиватися відносно незалежно від емпіричного дослідження завдяки знаково-символічним операціям згідно з правилами математичних або логічних формалізмів, завдяки введенню різних гіпотетичних допущень або теоретичних моделей (особливо математичних гіпотез та математичних моделей), а також шляхом мисленнєвого експерименту з ідеалізованими об’єктами. Подібна відносна самостійність теоретичного дослідження утворює важливу перевагу мислення на рівні теорії, тому що надає йому великі евристичні можливості. Але реальне функціонування і розвиток теорії в науці здійснюється в органічній єдності з емпіричним дослідженням. Теорія виступає як реальне знання про світ тільки тоді, коли вона дістає емпіричну інтерпретацію. Емпірична інтерпретація сприяє здійсненню дослідної перевірки теорії, виявленню її пояснювально-передбачальних можливостей по відношенню до реальної дійсності. Як підтвердження теорії окремими емпіричними прикладами не може служити бездоганним свідченням на її користь, так і суперечність окремим фактам не є підставою для відмови від неї. Але подібна суперечність дає могутній стимул до вдосконалення теорії аж до перегляду й уточнення її вихідних принципів. Рішення про остаточну відмову від теорії завжди пов’язано із загальною дискредитацією фактично основи програми досліджень і появою нової програми, яка виявляє більш широкі пояснювально-передбачальні можливості відносно сфери реальності, котру вивчає дана теорія.