В) філософські основи науки

Не можна ототожнювати філософські основи науки із загальним масивом філософського знання, з якого наука використовує лише деякі ідеї та принципи. Формування і трансформація філософських основ науки здійснюється шляхом вибірки й наступної адаптації ідей, які розроблені у філософському аналізі, до потреб визначеної сфери наукового пізнання, що веде до конкретизації вихідних філософських ідей, їх уточнення. Весь цей комплекс досліджень здійснюється сумісно філософами та вченими-спеціалістами в певній науці. Цей особистий шар дослідницької діяльності називають філософією і методологією науки. Особливу роль у формуванні і розвитку філософських основ науки в історії природознавства відіграли видатні вчені, які поєднували у своїй діяльності конкретно-наукові й філософські дослідження (Декарт, Ньютон, Лейбніц, Ейнштейн, Бор та інші).

У філософських основах науки можна виділити дві підсистеми: по-перше, онтологічну, мережа категорій якої служить матрицею усвідомлення об’єкта (категорії, „річ”, „властивість”, „причинність”, „необхідність”, „випадковість”, „простір”, „час” і т. ін.); по-друге, епістемологічну, яку виражають категоріальні схеми пізнавальної діяльності (категорії „істини”, „методу”, „знання”, „теорії”, „факту” і т. ін.). Розвиток науки, перехід її до вивчення нових типів об’єктів веде до змін в обох підсистемах. Таким чином, філософські основи є необхідною передумовою функціонування і розвитку науки.

Тема 5. Основні форми наукового знання План

1. Факт.

2. Наукові поняття.

3. Наукова проблема.

4. Наукова ідея.

5. Закон.

6. Гіпотеза.

7. Теорія.

Результатом наукового пізнання є знання, до форм якого належать факти, поняття, наукові проблеми, наукові ідеї, гіпотези, закони і теорії.

5.1. Факт

Дані спостереження утворюють первинну інформацію, яку ми одержуємо безпосередньо в процесі спостереження за об’єктом. Ця інформація надана в особистій формі – безпосередньо чуттєвих даних суб’єкта спостереження, які фіксуються у формі протоколів спостереження. В них завжди є вказівка на те, хто здійснював спостереження, за допомогою яких приладів. Але об’єктивна інформація протоколів спостереження може бути викривлена випадковими зовнішніми діями, помилками, котрі дають прилади тощо. Тому дані спостереження ще не є вірогідними знаннями і на них не може опиратися теорія.

Потрібно відмітити, що базисом теорії виступають не протоколи спостереження, а емпіричні факти. Факти – це завжди вірогідна, об’єктивна інформація, яка отримана завдяки перевірці, раціональній обробці й інтерпретації з точки зору теорії. Це такий опис явищ та зв’язків між ними, де зняті суб’єктивні нашарування. Тому перехід від протоколів спостереження до емпіричного факту – достатньо складна процедура. Факт завжди являє собою єдність емпіричного і теоретичного в пізнанні. У процесі розвитку науки зміст факту постійно змінюється, оскільки дані спостереження набувають тлумачення з точки зору нової теорії.

У науковому пізнанні сукупність фактів утворює емпіричну базу для висунення гіпотез і утворення теорії. Завданням наукової теорії є опис фактів, їх пояснення, а також передбачення раніше невідомих фактів. Факти відіграють велику роль під час перевірки, підтвердження та спростування теорій: відповідність фактам – одна із суттєвих вимог, які висувають до нової теорії. Розбіжність теорії з фактами розглядається як найважливіший недолік теоретичної системи знання. Якщо теорія суперечить одному або декільком окремим фактам, то немає підстав вважати, що подібна суперечність може бути усунена в процесі розвитку теорії або вдосконалення експериментальної техніки. Тільки коли всі спроби усунення суперечності між теорією й фактами виявляться безуспішними, приходять до висновку про хибність теорії і відмовляються від неї.