3. Класифікація форм фінансування

Основні форми фінансування класифікують за такими критеріями:

а) залежно від цілей фінансування виокремлюють такі його форми:

• фінансування при заснуванні п-во;

• на розширення д-сті;

• рефінансування;

• санаційне фінансування.

Термін “рефінансування” пов’язаний, перш за все, із спрямуванням прибутку на збільшення власного капіталу з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.

Санаційне фінансування виникає при здійсненні процедури санації підприємства з метою виведення його з кризового стану. Джерелами проведення санації можуть бути кошти власників, персоналу підприємства, кредиторів, інших зацікавлених осіб.

б) за джерелами мобілізації фін ресурсів розрізняють:

• зовнішнє фінансування;

• внутрішнє фінансування.

До зовнішніх джерел формування позичкового капіталу належать:

• кредити банків (довго- і короткострокові);

• кредиторська заборгованість за матеріальні цінності, виконані роботи, послуги;

• заборгованість за розрахунками (з одержаних авансів, з бюджетом, з оплати праці, тощо).

До внутрішніх джерел формування позичкового капіталу можна віднести:

• нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (у т. ч. так звані стійкі пасиви);

• доходи майбутніх періодів.

в) за правовим статусом інвесторів:

• власний капітал (може бути сформований за рахунок внесків власників п-во або шляхом реінвестування прибутку);

• позичковий капітал (із зовнішніх та внутрішніх джерел).

4. Критерії прийняття рішень у сфері фінансування

Одним з головних завдань фін менеджера є обґрунтування рішень щодо вибору оптимальних для конкретних фінансово-економічних умов форм фінансування п-ва. Для прийняття правильних фін рішень слід зважати на критерії, за доп. яких можна оцінити переваги та недоліки залучення позичкового і власного капіталу, зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування тощо. До типових критеріїв можна віднести такі:

• Прибуток/рентабельність. Слід розрахувати, яким чином та чи інша форма фінансування вплине на результати д-сті п-во.

• Ліквідність. Фінансист повинен розрахувати, яким чином форма фінансування вплине на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності п-во.

• Структура капіталу(незалежність). Вдаючись до тієї чи іншої форми фінансування, слід прогнозувати, яким чином вона вплине на рівень автономності і самостійності п-ва у разі використання коштів, збереж. інформаційної незалежності та контролю над п-вом у цілому.

• Накладні витрати, пов’язані із залученням коштів.

• Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати ту форму фінансування, яка дасть найбільший ефект з погляду зменшення податкових платежів.

- Об’єктивні обмеження: відсутність кредитного забезпечення, необхідного для залучення позичок, низький рівень кредитоспроможності, законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування, договірні обмеження тощо.

- Особливості законодавства про банкрутство: черговість задоволення претензій кредиторів; переважання механізмів санації неспроможного боржника чи захисту інтересів кредиторів тощо.

- Максимізація доходів власників (дивідендна політика). На практиці кваліфіковані фін менеджери розробляють власну систему критеріїв, прийняття фін рішень, яка, окрім згаданих критеріїв, може бути доповнена іншими чи дещо спрощена.

5. ВК п-ва, його функції та складові частини

Власний капітал п-во — це сальдо між загальною сумою активів та ПК. Власний капітал відображається в І розділі пасиву балансу.Сутність ВК п-ва проявляється через його ф-ї:

1. Ф-я заснування та введення в дію п-во. ВК у частині статутного є фін основою для запуску в дію нового суб'єкта господарювання.

2. Ф-я відповідальності та гарантії. Статутний капітал є свого роду кредитним забезпеченням для кредиторів п-во. Чим більший власний капітал п-во, зокрема статутний капітал, тим більших збитків може зазнати п-во без загрози інтересам кредиторів, отже, тим вищою є його кредитоспроможність.

3. Захисна функція. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є п-во від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися збитки п-во.

4. Функція фінансування та забезпечення ліквідності. Внесками у власний капітал можуть бути грошові кошти. Вони можуть використовуватися для фінансування операційної та інвестиц. д-сті п-во, а також для погашення заборгованості по позичках. Це, у свою чергу, підвищує ліквідність п-во, з одного боку, та потенціал довгострокового фінансування, з іншого.

5. База для нарахування дивідендів і розподілу майна. Одержаний протягом року прибуток або розподіляється та виплачується власникам корпоративних прав у вигляді дивідендів, або тезаврується.

6. Функція управління та контролю. Згідно із законодавством власники п-во можуть брати участь в його управлінні. Найвищим органом АТ чи ТОВ є збори учасників товариства, які призначають керівні органи та ревізійну комісію. Фактичний контроль над п-вом здійснює власник контрольного пакета його корпоративних прав.

7. Рекламна (репрезентативна) функція. Солідний статутний капітал (ВК) п-ва створює підґрунтя для довіри до нього не тільки з боку інвесторів, а й з боку постачальників факторів виробництва і споживачів готової продукції.

Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий, інший додатковий, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті п-во. Статутний (номінальний) капітал — сума вкладів власників п-во в його активи за номінальною вартістю згідно із засновницькими документами. Додатковий капітал — це інший капітал, укладений учасниками товариства або одержаний у процесі госпдіяльності підприємства в наслідок дооцінки активів, безоплатного отримання необоротних активів, іншого додаткового капіталу. Інший додатковий капітал - капітал, отриманий від дооцінки необоротних активів; вартість необоротних активів, безкоштовно отриманих від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткових надходжень капіталу. Резервний капітал — сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) — сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку; це прибуток, який залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам та формування резервного капіталу.