30 Майновий (Витратний) та ринковий підходи в оцінці вартості підприємства.
Згідно з майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що складають цілісний майновий комплекс, за мінусом зобов’язань. Основним джерелом інформації за даного підходу є баланс підприємства.
При цьому, оцінка вартості підприємства на базі активів заснована на так званому принципі субституції, згідно з яким вартість активу не повинна перевищувати ціни заміщення всіх його складових. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методи:
оцінка за відновною вартістю активів (витратний підхід);
метод розрахунку чистих активів;
розрахунок ліквідаційної вартості.
В основу витратного підходу до оцінки вартості підприємства покладено принципи корисності і заміщення. Він ґрунтується на тезі, що потенційний покупець не заплатить за об’єкт більшу ціну, ніж його можливі сукупні витрати на відновлення об’єкта в поточному стані та в діючих цінах, що забезпечуватиме його власникові подібну корисність. У рамках цього підходу основним методом оцінки вважається метод відтворення (оцінка за відновною вартістю активів). Відновна вартість розраховується з використанням інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінки. Метод базується на показниках первісної вартості активів, величини їх зносу та індексації.
Первісна вартість активів — це вартість окремих об’єктів активів, за якою вони були зараховані на баланс підприємства. Первісна вартість активу включає такі елементи як суму витрат, пов’язаних з його виготовленням (придбанням), доставкою, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням активів. У свою чергу відновна вартість активу відповідає вартості відтворення об’єкта оцінки на дату проведення оцінки його вартості. Вона визначається шляхом множення первісної вартості активів на коефіцієнт індексації. Враховуючи те, що з часом активи поступово втрачають споживчу вартість, на їх оцінку суттєво впливає рівень фізичного та морального зносу. У разі індексації первісної вартості активів відбувається також індексація величини зносу. Реальна вартість матеріальних і нематеріальних активів характеризується їх залишковою вартістю, що визначається як різниця між їх відновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу. Таким чином, вартість підприємства, що аналізується, визначатиметься як різниця між реальною вартістю його активів та ринковою ціною зобов’язань такого підприємства.
Метод оцінки за відновною вартістю досить часто використовується в ході оцінки майна під час приватизації державних підприємств. Слід відмітити, що використання даного методу є виправданим, якщо балансова та ринкова вартість активів підприємства істотно не відрізняються. Однак, відомо, що на практиці балансова вартість активів підприємства, як правило, не відповідає їх реальній (ринковій) вартості. Тому, для підвищення достовірності результатів оцінки отриману величину вартості необхідно скорегувати на вартість прихованих прибутків (збитків) підприємства, що аналізується. Слід також відмітити, що вартість підприємства, оцінена за даним методом, не дорівнює арифметичній сумі вартостей окремих активів підприємства, що перебувають у його власності, і її необхідно скорегувати на вартість гудвілу (goodwill). Гудвіл — вартість фірми, її ділової репутації, нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його ринковою вартістю, що виникає внаслідок кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку, нових технологій тощо. Тому, з метою врахування вартості гудвілу в процесі визначення вартості підприємства рекомендується застосовувати комбінацію методів, заснованих на оцінці активів підприємства та капіталізації його доходів (так званий швейцарський метод середньої оцінки), за наступним алгоритмом:
,
де ВП—вартість підприємства; ВПа—вартість
підприємства, визначена на основі методу
оцінки вартості активів; ВПк —вартість
підприємства, визначена на основі методу
DCF.
Звертаємо увагу на те, що частини фахівців відстоюють твердження, що використання методу середньої оцінки вартості підприємства є невиправданим для оцінки вартості підприємства його покупцями, оскільки може призвести до суттєвих розбіжностей у визначенні вартості підприємстві та, як наслідок, підвищити ризики інвестування в таке підприємства. Ця проблема є особливо актуальною для тих суб’єктів господарювання, вартість яких, розрахована на основі методу капіталізації доходів, суттєво відрізняється від абсолютної величини вартості, розрахованого на основі майнового підходу.
Ринкові підходи до оцінки вартості підприємства
Поряд із майновим або доходним підходами до оцінки вартості підприємства як цілісного майнового комплексу на практиці застосовується також ринковий підхід до визначення вартості об’єкта оцінки. Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства – об’єкта оцінки на основі результатів його зіставлення з певними еталонами порівняння, як правило, підприємствами бізнес – аналогами. Тому, адекватність визначення вартості підприємства – об’єкта оцінки залежить від обґрунтованості вибору бази для порівняння (затвердження еталону порівняння). Суб’єкт господарювання, що обирається у якості бази для проведення оцінки, повинен функціонувати в тій же галузі народного господарства (відноситися до того ж виду економічної діяльності). Для підприємств кандидатів на вибір у якості бази оцінки проводиться порівняльний аналіз кількісних та якісних параметрів фінансово–господарської діяльності, що визначають подібність чи відмінність бізнес–аналогів та об’єкта оцінки.
Основними інформаційними джерелами при застосуванні цього підходу є операції, що мали місце на ринку капіталів (перш за все, організований ринок цінних паперів — фондові біржі, торгівельно–інформаційні системи), дані публічної фінансової звітності підприємств–аналогів, а також інформація про попередні транзакції з корпоративними правами підприємства, вартість якого оцінюється. Звичайно, ринок цінних паперів з його конкурентним середовищем представляє собою найкращий механізм визначення реальної вартості корпоративних прав, а отже, і вартості самого підприємства як емітента таких корпоративних прав. Саме тому в країнах з розвинутими ринковими механізмами під час оцінки вартості підприємств із використанням ринкового підходу як базу для порівняння досить часто використовують інформацію про ринковий (біржовий) курс корпоративних прав.
Найчастіше в рамках ринкового підходу процедура оцінки вартості підприємства здійснюється за такими методами як оцінка вартості підприємства на основі зіставлення мультиплікаторів та оцінка вартості підприємства на основі порівняння продажів (транзакцій).
Метод зіставлення мультиплікаторів як основа оцінки вартості підприємства дає змогу оцінити її кількісне вираження на основі зіставлення значень окремих показників аналогічних підприємств. Метод ґрунтується на тезі про рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих для підприємств–аналогів. Відповідно, алгоритм кількісного визначення ринкової вартості підприємства за методом зіставлення мультиплікаторів має наступний вигляд.
,
де ВПм— вартість підприємства, що
визначена із використанням методу
зіставлення мультиплікаторів; По—абсолютна
величина показника, що аналізується
(наприклад, чиста виручка, прибуток,
грошовий потік, Free Cash Flow і т.п.), для
підприємства, вартість якого оцінюється;
М-значення
мультиплікатора, що визначається на
основі аналізу підприємства, що
використані у якості бізнес–аналогів;
На практиці у якості мультиплікаторів прийнято використовувати наступні відносні величини, зокрема:
відношення ринкової капіталізації до чистої виручки від реалізації;
відношення ціни підприємства до операційного Cash Flow;
відношення ціни підприємства до чистого прибутку;
відношення ринкового курсу до розрахункового балансового курсу.
Слід звернути у вагу, що кількісна оцінка значення мультиплікаторів для підприємства, що аналізується, та його аналогів має здійснюватися виключно на основі ідентичних методик. При визначенні вартості підприємства може використовуватися одночасно кілька різних мультиплікаторів, при цьому вартість підприємства буде розраховуватися як проста середня арифметична вартостей підприємства, визначених із використанням різних мультиплікаторів.
Метод порівняння продажів (транзакцій), у свою чергу, реалізується шляхом аналізу ринкових цін по операція купівлі–продажу аналогічних об’єктів на конкурентному ринку, оскільки робиться припущення, що суб’єкти ринку укладають угоди, виходячи із ринкової вартості на аналогічні об’єкти. Тому, на основі співставлення ринкового курсу купівлі–продажу підприємств–аналогів і визначається вартість підприємства, що аналізується. Однак, слід визнати, що абсолютних аналогів практично не існує, тому вартість купівлі–продажу підприємств, що використовуються у якості аналогів, необхідно скорегувати, з метою чого розраховуються спеціальні поправочні коефіцієнти, які і являють собою кількісне вираженні унікальності підприємства, вартість якого визначається, — рівня відмінності об’єкта оцінки від його ринкового аналогу. Так, з метою забезпечення об’єктивності оцінки вартості підприємства знайдена в рамках ринкового підходу вартість підприємства, визначеного у якості бізнес–аналога, коригується на відповідні поправки, що відображають специфічний рівень ризику об’єкта оцінки; особливості прав власності, емітованих таким підприємством, рівень їх мобільності та додаткові ринкові переваги.