12.Основні фактори суспільного виробництва та їх альтернативні визначення

Суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох факторів: особистого й речового. Особистий фактор виробництва представляють трудові колективи, люди, зайняті суспільне корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Це - працівники промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, зв'язку, торгівлі, комунального господарства, науки, культури, охорони здоров'я, тобто всі ті категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат (матеріальний продукт або послуга).

Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати техніку виробництва.

Робоча сила - це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі Створення матеріальних і духовних благ. Отже, щоб з'ясувати суть робочої сили, необхідно спочатку розкрити зміст самої праці.

Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб у матеріальних і духовних благах, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

У процесі трудової діяльності людина перетворює дані природою предмети відповідно до своїх потреб. Трудові колективи з їхніми творчими здібностями є головною продуктивною силою суспільства. Тому розвиток суспільного виробництва завжди починається з удосконалення самих працівників виробництва, які потім збагачують увесь виробничий процес новими винаходами, забезпечують його постійний прогрес. З цього випливає такий висновок: здатність до розвитку тієї чи іншої системи визначається насамперед тим, які вона створює умови для творчого розвитку самого працівника, насамперед його розумових та інтелектуальних здібностей, а також чи забезпечує умови реалізації цих здібностей безпосередньо в господарській діяльності. Науково-технічний прогрес підвищує роль людини в суспільному виробництві і висуває нові вимоги до кожного працівника.

По-перше, зростають вимоги до кваліфікації і відповідальності працівників за функціонування могутньої і складної техніки. Сучасний робітник має бути висококваліфікованим. Отже, суспільство повинне виділяти значні кошти на підготовку кваліфікованих трудових ресурсів.

По-друге, технічний прогрес вимагає робітника творчого, тому праця має бути вільною. Так само як примітивні засоби праці зумовлюють рабську експлуатацію, сучасний НТП об'єктивно вимагає розкріпачення працівника, надання йому необхідних прав і свобод.

По-третє, праця в умовах НТП має бути також матеріально забезпечена. Сучасний робітник зможе нормально працювати лише в разі забезпечення його необхідними житловими та іншими побутовими умовами. Історичний досвід незаперечне доводить, що без вирішення соціальних проблем жодне суспільство не зможе досягти істотних результатів і в розвитку суспільного виробництва. Більше того, ігнорування соціальних проблем неминуче породжує кризову ситуацію в економіці. Про це переконливо свідчить той стан, в якому опинилася наша країна.

Нині для більшості людей їхня праця є засобом до життя. Це вимагає сумлінного ставлення до справи і, як правило, напруження фізичних та інтелектуальних сил. І все ж одержане при цьому матеріальне й моральне задоволення надихає людину на активну творчу діяльність.

Засоби виробництва

Другим фактором виробництва є засоби виробництва: предмети й засоби праці. Це - речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні й духовні блага. Предмети праці включають всі ті предмети, на які спрямована праця людини, а саме:предмети, дані природою;сировина (створені людьми предмети праці);

вторинні ресурси;штучно створені матеріали (штучні тканини, полімерні, керамічні матеріали).

Збільшенню обсягу сировинної бази слугують такі фактори:

а) комплексне використання корисних копалин, повніше добування цінних елементів природи. Поступово долається таке становище, коли через недостатній розвиток технології багато рідкісних металів не видобувалися з корисних копалин і залишалися у відходах;

б) розвиток матеріалозберігаючих технологій. Вони дають можливість нарощувати виробництво кінцевого продукту за тих же обсягів видобутку сировини і матеріалів.

Однією з складових засобів виробництва є засоби праці: ті засоби, за допомогою яких людина впливає на предмет праці. Вони включають:

знаряддя праці (машини, верстати, авто мати та ін.);

"безмашинну" техніку (електричне розрядження, хімічний та електричний процеси);

"судинну" систему виробництва (трубопроводи, цистерни та інше обладнання);

виробничі будови, споруди, шляхи.

Предмети й засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва. Вони приводяться в рух працівниками виробництва. Засоби виробництва і люди, які використовують їх, являють собою продуктивні сили.

Взаємодія факторів виробництва

У продуктивних силах завжди існують певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва. З технічного боку, характер їхньої взаємодії виражається через технічну будову виробництва. Вона показує в натуральному вигляді, скільки засобів виробництва приводить у рух один працівник. Цей показник виражається кількістю машин, потужністю двигунів, обсягом сировини і матеріалів, що припадають на одного працівника.

З розвитком технічного прогресу відносно менша кількість працівників використовує дедалі більшу масу засобів виробництва. Наслідком даного процесу стає вивільнення трудових ресурсів. Це свідчить про необхідність глибокого аналізу тенденцій технічної будови, з тим щоб виробити необхідні заходи щодо запобігання безробіття, своєчасного здійснення перепідготовки і перекваліфікації працівників, їхнього соціального захисту.

З економічного боку, характер поєднання факторів виробництва визначається їхньою суспільною формою. Коли власником засобів виробництва і робочої сили є одна й та ж особа, то існує пряме поєднання особистих і речових елементів продуктивних сил. Це характерно для індивідуальної трудової діяльності, дрібного товарного виробництва. В історії мало місце і пряме, відкрите насильне поєднання робочої сили із засобами виробництва: в рабовласницькому та феодальному суспільствах.

У капіталістичному суспільстві поєднання факторів виробництва відбувається шляхом купівлі-продажу робочої сили. Робітник як власник робочої сили продає її, а капіталіст купує. При цьому основу заробітної плати робітника становить вартість робочої сили, тобто вартість матеріальних і духовних благ, необхідних для самого працівника й утримання його сім'ї. Це було характерним переважно для домонополістичного капіталізму. За сучасних умов у розвинутих країнах поєднання факторів виробництва здійснюється шляхом добровільного найму працівника. При цьому заробітна плата дедалі більшою мірою пов'язується не лише з вартістю робочої сили, а й з кількістю та якістю праці.

13. Блага та їх класифікація. Закон спадної корисності.

Блага — матеріальні речі та послуги, які використовуються для задоволення потреб людини.

Потреби - це відчуття нестачі чогось, що потрібне для підтримання життєдіяльності й розвитку організму, людської особистості, суспільства загалом. Це своєрідний психологічний стан невдоволеності, внутрішньої напруженості, дискомфорту, невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами існування.

Людські потреби надзвичайно різноманітні. Тому є різні їхні класифікації:

• за характером виникнення потреби поділяють на біологічні й соціальні. Біологічні - це потреби в повітрі, воді, їжі, теплі, безпеці тощо; виникають із потреби підтримувати життя людини як біологічної істоти. Соціальні - це бажання належати до певного кола людей, набути визнання, користуватися повагою, потреба людини в самореалізації та ін.;

• є також потреби, зумовлені розвитком цивілізації. Сучасна людина бажає не просто захисту від холоду чи вітру, а житла з у сіма зручностями, не просто одягу, а речей, що відповідають сучасній моді, їй потрібні сучасне медичне обслуговування, газети й транспортні послуги, розваги тощо;

• залежно від засобів, що забезпечують задоволення потреб, їх поділяють на матеріальні й нематеріальні. До матеріальних потреб належать ті, які задовольняють за допомогою товарів (товари - це речі, які відчуваємо на дотик: продукти харчування, одяг, взуття, автомобілі, будинки тощо). Нематеріальні потреби задовольняють за допомогою послуг. С послу ги освіти, культури, медицини, юридичних служб та ін.;

• за способом задоволення потреби поділяють на індивідуальні й групові, або колективні. Одні потреби (в одязі, житлі, продуктах харчування тощо) людина задовольняє відособлено, інші (у громадському порядку, безпеці, чистому довкіллі та ін.) - спільно. Деякі потреби (в освіті, транспорті, харчуванні) можна задовольняти осібно і спільно. З підвищенням рівня розвитку суспільства дедалі більше потреб задовольняють осібно;

• за нагальністю задоволення потреби бувають елементарні, які задовольняють предметами першої потреби (їжа, одяг, житло, медична допомога), і вишукані, які задовольняють предметами розкоші (парфуми, норкові шуби, коштовні прикраси тощо). Безперечно, те, що є предметом розкоші, наприклад, для Степана, може виявитися предметом першої потреби для Романа. Те, що декілька років тому вважали предметом розкоші, нині може стати предметом першої потреби. До прикладу, холодильники, телевізори свого часу були предметом розкоші, сьогодні вони є невід´ємною частиною нашого побуту.

Свої потреби людина задовольняє за допомогою речей і послуг. Саме вони є носіями споживчіх благ. Нижче наведена структура споживчіх благ:

• Товари особистого споживання безпосередньо задовольняють базові потреби (у їжі, одязі, житлі, меблях) або ж роблять життя людей змістовнішим і багатшим (особисті транспортні засоби, побутова техніка тощо).

• Товари виробничого призначення не беруть безпосередньої участі у задоволенні потреб споживачів, але вони роблять це опосередковано, тобто стають частиною виробничих ресурсів. Це товари у вигляді сировини та матеріалів, машин та устаткування, будівель заводів і офісів, обладнання і електростанцій тощо.

• Особисті послуги мають задовольняти потреби людини безпосередньо і спрямовуватися на кожного споживача окремо. Такі послуги людина отримує від лікаря і вчителя, адвоката і перукаря.

• Послуги виробничого (комерційного) призначення є невід'ємною частиною сучасного виробництва. Це — інформаційне забезпечення і банківські послуги, послуги транспорту, торгівлі, страхування виробничого ризику та прибутків і засобів виробництва.

Закон спадної корисності. Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності.    Закон спадної граничної корисності має велике значення як для організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити.    Теорія граничної корисності пов’язує корисність кожної речі з її запасами, тобто з таким явищем, як рідкість. Так, об’єктивно корисність перлів незначна порівняно, наприклад, з корисністю хліба, проте, гранична корисність перших значно вища за корисність хліба. Теорія граничної корисності дає пояснення і тому, досить дивовижному на перший погляд факту, що об’єктивно малокорисні речі мають дуже високу граничну кориcність, речі ж значно корисніші (хліб, залізо) мають граничну корисність більш низьку, а повітря зовсім не має граничної корисності. Справа в тому, що перли, золото тощо є в такій обмеженій кількості, що потреба в них задовольняється лише незначною мірою і гранична корисність їх стоїть відносно високо. Між тим, і це стосується добробуту людини, хліба, солі, картоплі, води та іншого, у нас є така кількість, що задоволення відповідних потреб у цих важливих продуктах здійснюється на рівні, близькому до повного насичення ними, а тому додаткове володіння окремим екземпляром або невеликою кількістю даного роду благ дає людині незначний або ніякий приріст добробуту.