1. Послідовність слів у реченні

Послідовність слів – це властиве цій мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовлений граматичною будовою мови, закріплений літературною традицією. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує прямий порядок слів і зворотний (інверсія).

Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилі мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення:

Підмет стоїть перед присудком.

Узгоджене означення (виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником) стоїть перед означуваним словом.

Неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного слова.

Додаток займає позицію після слова, яке ним керує.

Обставини вживаються довільно.

Вибір мовцем того чи іншого порядку слів залежить від умови спілкування, мети і змісту висловлювання, структури думки, того, що саме вважає мовець основним у комунікативному плані, контексту тощо. Інверсія найчастіше підпорядкована певній меті – наголосити на важливості якогось слова. Зміна порядку слів може стати засобом привернення чи утримання уваги слухачів під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна порядку слів змінює логічний наголос у висловлюванні.

Інверсія стає неможливою, якщо шкодить логіці викладу:

а) якщо підмет і прямий додаток перебувають дуже близько один від одного і формально мають однакове граматичне вираження, наприклад: Віруси атакують комп’ютери;

б) у реченнях тотожності: Навчання – це труд (Труд – це навчання);

2. Однорідні члени речення

Однорідні члени речення – це члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, мають здебільшого однакову форму і пояснюють одне слово в реченні.

Уживання однорідних членів сприяє виразності, краще організовує сприйняття тексту, додає ритмічності тексту. В офіційно-діловому і науковому стилях однорідні члени речення сприяють повноті інформації, розгорненій класифікації поняття, зіставленню чи протиставленню явищ, загалом – мають логіко-семантичне завдання, працюють на логіку викладу.

Найголовніша ознака однорідних членів – функціональна рівноправність. Однак, якщо однорідні члени речення відображають послідовність дій, то змінювати їхню послідовність не можна, бо це шкодить логіці викладу: підготовка і підписання Угоди про асоціацію (а не: підписання і підготовка … ).

Основні вимоги до використання однорідних членів речення такі:

1. Поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу.

2. Однорідний ряд -- це видові поняття, об’єднані певним родом.

3. При побудові однорідного ряду потрібно враховувати важливість повноти поділу. На повноті переліку наголошують узагальнювальні слова, водночас вони допомагають зорієнтуватися у складних нагромадженнях однорідних членів, виділяючи головне (а саме, наприклад, тобто, як-от).

Відобразити повноту поділу можуть допомогти сполучники. Відсутність єднальних сполучників означає, що однорідний ряд незамкнений, перелік може бути продовжений (невичерпний, нескінченний). З’являється у кінці однорідного ряду сполучник і – і ряд закінчується. Про незакінченість однорідного ряду свідчать також текстові скорочення (та ін., і т. ін., тощо. Повторюваний єднальний сполучник і також витворює ознаку незакінченості й водночас має характер підсилення інформації.

Передусім показником у реченні однорідних членів є перелічувальна інтонація. Сурядні сполучники, які служать для зв’язку однорідних членів речення, мають різне семантико-синтаксичне навантаження. Вибір сполучника для зв’язку однорідних членів речення, спосіб цього зв’язку теж має деякі застереження. Зокрема:

1.Єднальний сполучник і може поєднувати пари однорідних членів речення. Потрібно зважати, щоб поєднання парами було мотивованим. Найчастіше навіть в одній парі однорідних членів речення простежується синонімічний чи антонімічний зв’язок між словами.

2. Єднальний сполучник та має менший спектр використання, ніж сполучник і. Його використовуємо здебільшого в межах речення, він з’єднує однорідні ряди. Основна властивість сполучника та – тісно сполучати..

3. Існують парні двочленні єднальні сполучник: не тільки... а (але) й, не лише... а (але) й, як... так і та ін. Використання їх супроводжується чітким правилом: перша частина сполучника стоїть біля першого члена ряду, друга – біля наступного.

4. Протиставний сполучник але має обмежувальний відтінок, сполучник а заперечує різкіше. Розмір однорідного ряду з розділовими сполучниками (чи, або), зазвичай, невеликий.

Типовими помилками, окрім нелогічної побудови, можуть бути помилки, пов’язані з граматичним вираженням, як-от:

а) поєднання різнотипних морфологічних та синтаксичних одиниць;

б) граматична непоєднаність із словом, яке пояснює однорідні члени;

в) відмінкова форма однорідних членів речення не збігається з формою узагальнювального слова: