8. Транспортний комплекс

Транспорт — одна з найбільш важливих галузей народного господарства України. Він забезпечує виробничі і невиробничі потреби матеріального виробництва, невиробничої сфери, а також населення в усіх видах перевезень.

2. Структура. Виділяють такі види транспорту:

• наземний (залізничний, автомобільний, трубопровідний, гужовий, в’ючний),

• водний (морський, річковий, озерний),

• повітряний

• електронний.

За функціональними особливостями транспорт поділяється на вантажний та пасажирський.

За призначенням виділяють транспорт загального користування, відомчий та особистого призначення.

3. Значення. Транспорт виступає необхідною передумовою функціонування як матеріального виробництва, так і сфери обслуговування, в тому числі пасажирських перевезень.

З одного боку, транспорт є неодмінною умовою функціонування самого виробництва, де він здійснює доставку сировини, паливно-енергетичних ресурсів, комплектуючих, устаткування і т. п., а з другого — доставляє готову продукцію до споживача. Таким чином, в процесі виробництва готової продукції транспорт істотно впливає на її собівартість, а звідси — на ефективність і ціну.

Роботу транспортної системи забезпечує транспортна інфраструктура.

4. Регіональні особливості формування.Транспорт, на відміну від інших галузей господарства, має лінійно-вузловий характер розміщення. Основними елементами його територіальної структури є транспортні шляхи, транспортні пункти і вузли. Серед транспортних шляхів розрізняють магістралі — дороги з підвищеною пропускною здатністю. Транспортні магістралі є спеціалізованими (залізничні, автомобільні) або такими, що поєднують лінії двох чи навіть трьох видів транспорту — так звані полімагістралі. До полімагістралей відносяться, наприклад, залізнично-автомобільна Київ —- Житомир — Рівне — Львів, автомобільно-залізнично-річкова Київ — Дніпропет¬ровськ — Запоріжжя та ін.

До транспортних пунктів належать залізничні й автобусні станції, річкові і морські порти, аеропорти та ін.

Транспортні вузли — це місця перетину або розгалуження не менш як трьох шляхів сполучення одного або різних видів транспорту. Вони мо¬жуть бути спеціалізованими (залізничні, автомобільні) або інтегральними (автомобільно-залізничні, залізнично-автомобільно-річкові та ін.). Прикладом автомобільного транспортного вузла є Умань, залізничного — Сміла. Місто Київ є автомобільно-залізнично-річково-авіаційним вузлом.

В цілому в Україні розвинуті всі види транспорту.

1. Диференціація економічних районів України за

Для реалізації рег соц.-ек політики д-ви надзвичайно важливе значення має знання територіальної диференціації р-ку ПС. Виявлення та оцінка територіальних пропорцій ПС і динаміки їх зміни дозволяє обґрунтовано вирішити питання цілеспрямованого формування територіальної структури виробництва згідно з наявними природними, соц., ек можливостями територій з урахуванням територіального поділу праці.

Депресивні території – це території, які мають достатній економічний потенціал, але внаслідок структурної кризи, відбувається стійке зниження в-ва і реальних доходів населення, а також зростання безробіття.

За величиною інтегрального показника рівня депресивності всі регіони України були розділені на п’ять груп.

До першої групи увійшли адміністративні області заходу та півночі України (Волинська, Житомирська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька обл.)

До групи регіонів з високим рівнем депресивності відносяться дві області північного сходу країни (Чернігівська та Сумська), дві області центру України (Кіровоградська та Черкаська), а також Херсонська область. Ці області характеризуються дещо кращими, у порівнянні з першою групою, показниками валової доданої вартості та промислового виробництва, проте у них також низькі доходи громадян та значний рівень безробіття. Переважно це аграрно-індустріальні регіони, де в роки економічних трансформацій провідні галузі економіки зазнали суттєвих втрат.

Групу регіонів із середнім рівнем депресивності формують області ,які мають від’ємне значення інтегрального показника депресивності. Регіони даної групи характеризуються дещо вищими показниками промислового розвитку, а також середніми значеннями рівня безробіття та середньомісячної заробітної плати. Це Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Миколаївська обл.

До групи регіонів з відносно низьким рівнем депресивності відносяться ті області, де пересічне значення інтегрального показника має позитивне значення. Сюди увійшли регіони, які характеризувалися у минулому досить значним економічним потенціалом. Наразі триває поступове відродження їх економічного потенціалу, формуються нові виробництва. Це АР Крим,Київська, Луганська, Одеська, Харківська обл. та м.Севастополь.

Останню групу формують регіони, що характеризуються найнижчим рівнем депресивності території. До неї увійшли Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська області та м. Київ. Регіони даної групи характеризуються найвищими показниками валової доданої вартості, промислового виробництва, доходів населення тощо.

Висновок. В межах України склалися значні відмінності у рівні депресивності окремих регіонів, які з роками посилюються. Найбільшим рівнем депресивності вирізняються західні та північні області України, де поряд з традиційно низькими показниками індустріального розвитку помітних втрат зазнало і сільське господарство, яке є головною сферою економіки цих регіонів. Значно кращою є ситуація на сході України та в столиці.

Пошук шляхів відродження депресивних територій залишається важливим загальнодержавним завданням. Основна увага має бути приділена не стільки пасивним заходам підтримки депресивних територій, скільки стимулюючим заходам активізації господарства..