3,Машинобудівний комплекс

Значення. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного, і насамперед промислового розвитку країни. Велике значення машинобудування в народногосподарському комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби виробництва (робочі машини і апарати, верстати, технологічне і силове устаткування, контрольно-вимірювальні прилади, технічні засоби автоматики тощо), так і для галузей, які виробляють предмети споживання (машини для сільського господарства, технологічне устаткування для легкої і харчової промисловості і т. п.), а також самі предмети споживання (легкові автомобілі, побутову техніку, телевізори, радіоприймачі, відеотехніку, годинники тощо). Крім того, машинобудування виробляє різноманітне устаткування для будівництва, транспорту, зв’язку, торгівлі, спецобладнання для невиробничих галузей, а також продукцію оборонного призначення.

Структура. Машинобудування має багатогалузеву структуруі характеризується створенням спеціалізованих заводів і галузей:

• Важке

• Загальне

• Середнє

• Точне

• Наукомістке

Особливості формування.

Процес виробництва машин складається з 3 стадій:

а) виробництво заготовок;

б) механічна обробка заготовок;

в) складання деталей і частин.

Сучасні машини складаються з сотень, а то й тисяч деталей і вузлів. Це сприяє формуванню спеціалізованих під­приємств і розвитку кооперованих зв’язків між ними.

У машинобудуванні поширені такі види спеціалізації:

• предметна;

• технологічна;

• подетальна та вузлова.

Підприємства машинобудівної галузі мають відмінні від інших галузей особливості розміщення. Вони майже не залежать від природних умов і ресурсів, їх продукція має широке коло споживачів. Внаслідок цього машинобудування розвинуте в усіх регіонах країни, відмінності полягають у різному рівні розвитку та наборі галузей, їх значенні на різних територіях. В одних регіонах вони є галузями спеціалізації, в інших — задовольняють потреби тільки даного регіону.

Один із важливих принципів розміщення машинобудівних підприємств — орієнтація на сировину. Металомісткі виробництва здебільшого розміщені в районах металургійної промисловості.

Більшість галузей машинобудівного комплексу належить до трудомістких. Постійно зростають вимоги до кваліфікації робочої сили.

В усіх галузях машинобудування зростає значення науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт. Такі виробництва тяжіють до найбільших міст І агломерацій, де сконцентрована наукова база країни.

На розміщення підприємств, які випускають важкотранспортабельну продукцію, також значно впливає споживач, а принципом розміщення складальних підприємств, що мають розгалужені коопераційні зв'язки з іншими центрами, є вигідність економіко-географічного (особливо транс­портного) положення.

4. Хімічний комплекс

Значення. Хімічна промисловість відноситься до галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес, тому її розвиткові постійно приділялась значна увага. Роль хімічної промисловості визначається широким застосуванням хімічних технологій і матеріалів в усіх галузях національного господарства. Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку значною мірою залежить науково-технічний прогрес.

Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входять ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції і об’єднуються між собою загальною технологією.

Як правило, виділяють

• основну (неорганічну) хімію,

• хімію органічного синтезу,

• гірничохімічну промисловість,

• фармацевтичну промисловість,

• мікробіологічну промисловість,

• побутову хімію.

Провідне місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна хімія і хімія органічного синтезу.

Регіональні особливості . Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв’язку з тим, що на нього впливає велика кількість чинників:

Частка сировини становить від 40—45 до 90% всієї вартості готової продукції цієї галузі. При значному асортименті продукції, що виробляється з різноманітної сировини, проблема її постачання набуває особливо важливого значення.

Хімічна промисловість споживає значну кількість води, що входить до складу деяких хімічних продуктів, а також використовується для охолодження агрегатів. Все це сприяє тяжінню хімічних підприємств до районів, котрі достатньою мірою забезпечені водою. До числа особливо водомістких виробництв відносять виробництва полімерних матеріалів.

Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, багато теплової та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки..

Споживчий чинник впливає головним чином на виробництва основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо.

При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника.

Сировинна база. Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисловості, тобто запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей, титанових руд тощо.

Більшість підприємств хімічної промисловості знаходяться у трьох районах: Придніпров'ї, Донецькому і Прикарпатті. Значна їх концентрація спричиняє сильне забруднення довкілля хімічними речовинами, що негативно відбивається на здоров'ї людей, які живуть у цих регіонах. Необхідне проведення заходів для очищення від цих забруднень, використання маловідхідних і безвідхідних технологій на усіх підприємствах хімічної промисловості.

Лісопромисловий комплекс

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це сукупність підприємств, пов’язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини.

Значення ЛПК в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери господарства, де деревина і продукція її переробки не відігравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — деревина, яка використовується переважно для виробництва засобів виробництва, зокрема предметів праці і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота).

Структура. ЛПК України — сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і переробку.

До його складу входять:

• Лісозаготівельна промисловість

• Деревообробна промисловість

• Лісопильне виробництво

• Виробництво деревних плит

• Фанерне виробництво

• Меблева промисловість

• Целюлозно-паперова промисловість

• Лісохімічна промисловість

Особливості розміщення

Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Лісистість території становить 15,6%. Найбільша концентрація їх в Українських Карпатах, Кримських горах і на Поліссі. Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україні постаx північні та східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку.

Основні лісозаготівельні райони — Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська ).

Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки деревини. Його розміщення залежить від районів лісозаготівель розміщення споживачів пиломатеріалів, наявності і транспортних шляхів.

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства.

Целюлозно-паперова промисловість характеризується високою матеріаломісткістю і водомісткістю, тому тяжіє до сировинних баз.

Малинська і Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу.

Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва.

Основні центри лісохімії: Київ, Коростень (Житомирська область), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Івано-Франківська область).

Основні проблеми розвитку— дефіцит сировини та її некомплексна переробка. Важливі напрямки розвитку галузі — раціональне використання лісових ресурсів, модернізація підприємств, створення безвідхідних виробництв.