72. Найбільш розповсюдженим типом зпр є:

а) ЗПР соматогенного походження;

б) ЗПР психогенного походження;

в) ЗПР церебрально-органічного походження;

г) ЗПР конституційного походження.

73. Зпр церебрально-органічного походження обумовлена:

а) несприятливими умовами виховання, які перешкоджають правильному формуванню особистості дитини;

б) патологією вагітності, недоношеністю, асфіксією й травмами при пологах, післяпологовими нейроінфекціями;

в) хронічними захворюваннями (інфекціями та алергічними станами), вродженими або набутими соматичними захворюваннями;

г) вроджено-конституційною етіологією (наявність сімейних випадків), а також внутрішньоутробними або обмінно-трофічними розладами перших років життя.

74. У дітей із ЗПР яскраво виражена нерівномірність формування:

а) уваги;

б) сприйнятті;

в) пам’яті;

г) усі відповіді вірні. .

75. В якості більш характерних для дітей із ЗПР особливостей уваги виділяють:

а) недостатньо сформовані просторові уявлення;

б) нестійкість та труднощі перемикання;

в) аналіз, порівняння та узагальнення;

г) зниження пізнавальної активності.

76. Діяльність дітей із затримкою психічного розвитку характеризується:

а) загальною неорганізованістю;

б) низькою активністю в усіх видах діяльності;

в) слабкістю мовленнєвої регуляЦії;

г) усі відповіді вірні.

77. До напрямів реалізації' системи навчання з дітьми із ЗПР не входить:

а) діагностико-консультативний;

б) корекційно-розвиваючий;

в) професійно-орієнтований;

г) навчально-виховний.

78. Навчання й виховання дітей із ЗПР вимагає

а) специфічної корекційної спрямованості;

б) індивідуального підходу до кожної дитини в усіх видах діяльності;

в) лікувально-оздоровчої спрямованості;

г) усі відповіді вірні.

79. У корекційній роботі з дітьми із ЗПР лікувальні та профілактичні заходи передбачають: (сумнів)

а) корекцію порушень опорно-рухового апарату;

б) зміцнення фізичного й психоневрологічного здоров’я;

в) корекцію пізнавальної діяльності та мовлення;

г) формування готовності до сприйняття найскладніших розділів програми.

80. Серед видів патології опорно-рухового апарату не виділяють:

а) захворювання нервової системи;

б) розпад сформованих інтелектуальних і психічних функцій;

в) вроджені патології ОРА;

г) набуті захворювання та ушкодження ОРА.

81. Основну групу серед дітей із порушеннями ора складають:

а) діти із недорозвиненням та дефектами розвитку кінцівок;

б) діти із травматичними ушкодженнями спинного мозку;

в) діти із наслідками ДЦП;

г) діти із системними захворюваннями скелету.

82. Дитячий церебральний параліч це:

а) стійке, явно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи;

б) захворювання незрілого мозку, яке виникає під впливом різноманітних шкідливих факторів;

в) прояв незрілості психічних й психомоторних функцій в результаті сповільненого дозрівання морфофункціональних систем мозку;

г) форма набутого слабоумства, недостатність пізнавальних функцій.

83. Серед причин виникнення ДЦП за часом виникнення не виділяють:

а) вроджені;

б) припологові;

в) спадкові;

г) післяпологові.

84. У дітей, які страждають на ДЦП спостерігаються:

а) рухові порушення;

б) інтелектуальні порушення;

в) мовленнєві порушення;

г) усі відповіді вірні.

85. Найбільш розповсюдженою формою мовленнєвої патології при ДЦП є:

а) дизартрія;

б) алалія;

в) дислалія;

г) ринолапія

86. Основоположником вивчення проблеми церебральних паралічів є:

а) К. Бобат і Б. Бобат;

б) К.А. Семенова;

в) М. Фелпс;

г) В. Літтль.

87. За класифікацією К.А. Семенової виділяють наступну кількість форм ДЦП:

88. До форм ДЦП за класифікацією К.А. Семенової не входить:

а) спастична диплегія;

б) соматогенна форма;

в) гіперкінетична форма;

г) атонічно-астатична форма.

89. При геміпаретичній формі (спастична геміплегія) рухові розлади:

а) характеризуються центральними паралічами кінцівокз переважанням спастичного парапарезу;

б) характеризуються ураженням однойменних кінцівок (вражаються руки й ноги з одного боку);

в) виражені в рівній мірі в руках та ногах, або руки уражені сильніше, ніж ноги; найважча форма ДЦП;

г) представлені гіперкінезами.

90. У дітей із наслідками ДЦП ведучими є:

а) психічні порушення;

б) порушення слуху;

в) руховий дефект;

г) порушення емоційно-вольової сфери.

91. Порушення м’язового тонусу за типом спастичності означає:

а) низький м’язовий тонус;

б) підвищений м’язовий тонус;

в) м’язовий тонус, що змінюється;

г) максимально підвищений м’язовий тонус.

92. Гіперкінези - це:

а) мимовільні рухи, які виконуються насильно та обумовлені тонусом м’язів, що змінюється;

б) розладнання вищих коркових функцій;

в) тремтіння пальців рук й мовлення;

г) розлади емоційно-вольової сфери.

93. Парез визначається як:

а) часткове зниження м’язової сили;

б) коли довільні рухи обмежуються, але не втрачаються повністю;

в) стан в результаті захворювання або травми нервової системи;

г) усі відповіді вірні.

94. Параліч визначається як:

а) втрата людиною здатності рухатись внаслідок ураження периферичної нервової системи;

б) втрата людиною здатності рухатись внаслідок ураження центральною або периферичної нервової системи;

в) втрата людиною здатності рухатись внаслідок ураження центральною нервової системи;

г) частковий парез.

95. Найбільш вагомим чинником в структурі рухового порушення при ДЦП є:

а) порушення відчуття рухів;

б) порушення рівноваги та координації рухів;

в) порушення м’язового тонусу;

г) наявність патологічних тонічних рефлексів.

96. Корекційна робота з формування рухових функцій при ДЦП включає:

а) медикаментозне лікування;,

б) засоби фізичної реабілітації;

в) психотерапію;

г) усі відповіді вірні.

97. Серед засобів фізичної реабілітації не виділяють:

а) тандотерапію;

б) масаж;

в) заходи ортопедичного характеру;

г) акватерапію.

98. В корекційній роботі з формування рухових функцій при ДЦП психотерапія спрямована на:

а) нормалізацію м’язового тонусу, зменшення вимушених рухів, посилення активності компенсаторних процесів у нервовій системі;

б) керування нервовою системою з метою формування адаптивних функцій;

в) на розвиток всіх сторін мовленнєвої діяльності дитини;

г) зменшення еластичності, поліпшення кровообігу у м’язах.

99. Вивченням, попередженням та корекцією мовленнєвих порушень займається:

а) сурдопедагогіка;

б) логопедагогіка;

в) тифлопедагогіка;

г) корекційна психопедагогіка.

100. До категорії дітей із мовленнєвими порушеннями відносяться:

а) діти, слух у яких пошкоджений так, що вони самостійно не можуть використати його для розвитку мовлення;

б) діти із частковою недостатністю слуху, що призводить до порушення мовленнєвого розвитку;

в) діти, у яких збережений слух, не порушений інтелект, але є значні мовленнєві порушення;

г) усі відповіді вірні.

101. Серед чинників, які викликають порушення мовлення виділяють:

а) біологічні чинники ризику;

б) екзогенно-органічні чинники;

в) соціально-психологічні чинники;

г) усі відповіді вірні.

102. Серед причин порушення мовлення не виділяють:

а) органічні причини;

б) фізіологічні причини;

в) соціально-психологічні причини;

г) функціональні причини.

103. У виникненні мовленнєвих розладів велику роль відіграє:

а) внутрішньоутробна патологія;

б) ушкодження при пологах;

в) дія різних шкідливих чинників після народження;

г) усі відповіді вірні.

104. Провідне місце в перинатальній патології нервової системи займають:

а) асфіксія й родова травма;

б) токсикоз вагітності;

в) інфекції;

г) генетичні ураження.

105. При оцінці порушень мовлення в дітей необхідно враховувати:

а) 2 критичних періоди розвитку мовлення;

б) 4 критичних періоди розвитку мовлення;

в) 3 критичних періоди розвитку мовлення;

г) 5 критичних періоди розвитку мовлення.

106. Другий критичний період розвитку мовленнєвої функції (3 роки) характеризується:

а) початком розвитку письмового мовлення;

б) інтенсивним розвитком зв’язного мовлення;

в) формуванням передумов мовлення й початком мовленнєвого розвитку, закладанням основ комунікативної поведінки;

г) усі відповіді вірні.

107. В сучасній логопедії використовують:

а) 2 класифікації мовленнєвих порушень;

б) 4 класифікації мовленнєвих порушень;

в) 3 класифікації мовленнєвих порушень;

г) 5 класифікацій мовленнєвих порушень.

108. Серед класифікації мовленнєвих порушень не виділяють:

а) клініко-педагогічну;

б) медико-психологічну;

в) психолого-педагогічну;

г) усі відповіді вірні.

109. Серед розладів фонаційного (зовнішнього) оформлення вислову виділяють:

а) дислалію;

б) дизартрію;

в) брадилапію;

г) усі відповіді вірні

110. Дислалія - це:

а) порушення вимовної сторони мовлення, яке обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату;

б) порушення темпо-ритмічної організації мовлення, яке обумовлене судорожним станом м’язів мовленнєвого апарату;

в) порушення звуковимови при нормальному слуху й збереженій іннервації мовленнєвого апарату;

г) патологічно сповільнений темп мовлення.