10.Основні напрямки діяльності князя ярослава мудрого

Роки князювання Ярослава – час найбільшого піднесення

Київської Русі. Ярослав більше дбав про розбудову та захист

своїх земель, ніж про приєднання нових територій. Значну

увагу він приділяв безпеці кордонів держави. На багато сотень

верст тягнулися зведені при ньому «змійові вали» з укріпле_

ними фортецями. Ще у 1030_1031 рр.,разом із Мстиславом він відвоював у поляків Червенські землі. Продовжуючи

зміцнювати західні рубежі країни, Ярослав провів у 30_40_х

рр. кілька успішних походів проти ятвязьких, литовських та

угро_фінських (чудь) племен, й заснував на березі Чудського

озера місто Юр’їв (зараз – Тарту, Естонія). У 1036 р. Ярослав

остаточно розбив печенігів і на честь перемоги 1037 р. на місці

вирішальної битви побудував собор Святої Софії. У 1043 р.

руські дружини на чолі з сином Ярослава – Володимиром

здійснили останній похід на Константинополь. І хоча він

завершився невдачею, загалом становище Київської держави

на міжнародній арені в цей час характеризується стабільністю.

Зовнішньополітична діяльність Ярослава носила, в першу

чергу, дипломатичний характер. Важливе місце займала «сімей_

на дипломатія», тобто укладання вигідних союзів та угод

шляхом династичних шлюбів. Сам він був одружений з доч_

кою шведського короля Інгігердою, його син Всеволод – з

дочкою візантійського імператора Константина ІХ Мономаха.

Три доньки Ярослава вийшли заміж за європейських королів.Це дало

привід історикам називати його «тестем Європи».

Однією з найбільших заслуг Ярослава Мудрого є об’єднання звичаєвих

правових норм у перший писаний збірник

законів «Руська Правда». Ярослав активно будував монастирі

та храми, укріплював Київ – так, за часи його правління

було збудоване «місто Ярослава», київський дитинець.

Збудовані були також Золоті ворота з церквою Богородиці

Благовіщення, монастирі Святого Георгія та Святої Ірини,

Печерський монастир тощо. З ім’ям Ярослава Мудрого

пов’язаний і розквіт давньоруської книжності, створення

першої бібліотеки при Софії Київській. Ярослав намагався

позбутися залежності від Візантії у церковних питаннях, й

зробив у 1051 р. Київським митрополитом свого духівника,

русича Іларіона, автора першого давньоруського філософо_

богословського твору «Слово про Закон і Благодать».

Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. й був похований

в Софійському соборі. За його правління Київська Русь сягнула

зеніту свого розквіту й могутності.

11.Соціально-економічний розвиток київської русі

Економічною основою давньоруського суспільства була феодальна

система землеволодіння. Проте, були й певні

особливості: по_перше, в Давньоруській державі феодалізм зароджував_

ся на основі первіснообщинного ладу, східнослов’янське суспільство

перескочило через рабовласницький етап розвитку; по_друге, на Русі

темпи феодалізації були уповільненими порівняно з Європою; по_третє,

виникнення та становлення великого землеволодіння не призвело до

масового обезземелення селян, оскільки в межах державної території

існувала велика кількість незаселеної вільної землі.

Форми землеволодіння у Київській Русі:

_ общинні землі;

_ у Х ст. князі почали захоплювати та концентрувати у своїх руках

общинні землі, формується вотчинне землеволодіння князя;

_ у Х_ХІІ ст. формувалися васальні відносини, за службу князь дарував

боярам та дружинникам міста й села (спочатку тільки з правом стягувати

податки – «кормитися») – тобто йдеться про помісну форму землево_

лодіння. З послабленням князівської влади – з ХІ ст. – починається

формування вотчинної земельної власності бояр та церкви;

_ поступово складалася система умовного землекористування (земля

надавалася у користування, за службу) – це було характерно, передусім,

для Галицько_Волинського князівства.

Соціальний склад:

1. Панівний клас – це феодали, т.зв. кращі, знатні люди. Він скла_

дався з князів, бояр, дружинників.

2. Сільське населення:

вільне

_ смерди

частково вільне

_ закупи й рядовичі (укладали ряд – договір з феодалом і

визнавали залежність від нього на певний час або назавжди);

невільне

_ челядь й холопи – особисто не вільні, не мали власності, знаходи_

лися у повній власності феодалів.

3. Населення міст:

_ вільні майстри_ремісники посадів; були й приватні ремісники, які

працювали в дворах_садибахкнязів та бояр;купці, торговці (існували купецькі корпорації).

4. Окрема категорія – православні священнослужителі (неоднорідна –

до неї відносилися й представники церковної верхівки, й рядові священ_

ники та монахи).

5. Існувала також категорія ізгоїв – людей, що втратили зв’язок зі

своєю соціальною групою.

Основним засобом виробництва у добу феодалізму була земля. Ос_

кільки вона поступово переходила до приватної власності феодалів, це

ставало основою отримання ними з залежних селян земельної ренти.

Відомо три її форми: найбільш рання – натуральна рента, тобто оброк

продуктами (спочатку у формі данини – «полюддя»), потім з’являється

відробіткова рента (панщина) й, нарешті, з Х ст. – грошова рента

(грошовий оброк).

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господар_

ство, особливо землеробство. Мало розвинутий характер: відомі різно_

манітні знаряддя праці (плуг, рало, борона, серп, коса тощо), різно_

манітні системи обробки грунту (двопілля, трипілля). Серед культур

найбільш поширеними були зернові (жито, пшениця, ячмінь), овочеві

(морква, цибуля, огірки, горох) та технічні (коноплі, льон). Середня

врожайність зернових складала сам – 6,2 (одна десятина – 1,09 га давала

8 ц зерна). Розвинутий характер мало садівництво. Тваринництво роз_

вивалося як приселищне (розводили велику та дрібну рогату худобу,

коней, свиней). Допоміжними галузями були промисли – бджільництво,

мисливство, рибальство.Важливе місце належало ремеслу.

За часи Київської Русі у соціально_економічній сфері йшов

процес становлення феодальних відносин – формувалися системи при_

ватного землеволодіння та оподаткування, відбувалася диференціація

феодально залежного населення. Провідною галуззю економіки було

сільське господарство, передусім, зернове землеробство. Активно розви_

валося ремісниче виробництво, активізація обміну та торгівлі сприяли

становленню власної грошової системи.

12.ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ ТА СОЦІАЛЬНОBКЛАСОВА СТРУКТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ.Київська Русь – ранньофеодальна держава з монархічною

формою правління.

_ На етапі становлення державності склалася дружинна

форма державності: на базі княжої дружини утворився при_

мітивний апарат управління, судочинства та збирання данини.

Дружина виконувала не тільки роль війська, а й радників.

_ У добу піднесення Русі формується централізована монар_

хія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках

князя, а на рішення князя впливає лише частина старших

дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії –

бояри.

_ У період феодальної роздрібненості одноосібна монархія

поступилася місцем федеративній монархії. Долю Русі вирішу_

вала група найвпливовіших князів, котрі шукали компромісних

рішень на своїх зібраннях (колективний сюзеренітет).

Основні елементи механізму політичної влади:

_ Великий князь київський. Він був головним носієм влади.

У його руках зосереджена вся повнота законодавчої, виконав_

чої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь

опирався на дружину (постійне військо). Дружина формува_

лася на засадах васалітету й складалася зі старшої (бояри,

військова аристократія) та молодшої дружин («отроки», «діти

боярські»). За службу старші дружинники отримували землю,

молодші – частину здобичі та платню.

_ Боярська рада – дорадчий орган. До нього входили старші

дружинники, бояри, міська еліта та представники вищого

духовенства.

_ Віче – народні збори вільного дорослого чоловічого на_

селення міст, що вирішували важливі громадські та державні

справи. Право скликати віче мав князь, митрополит або ж самі

жителі міста. Віче мало права: оголошувало війну,

виганяло або запрошувало князя, чинило суд тощо.

Соціальний склад:

1. Панівний клас – це феодали, т.зв. кращі, знатні люди. Він

складався з князів, бояр, дружинників.

2. Сільське населення:

вільне: смерди (більша частина селянського населення, об_

щинники, що були особисто вільними, мали власність, плати_

ли певну ренту феодалам – за «опіку»);

частково вільне: закупи (попадали в кабалу (тимчасову чи

постійну) за купу – грошову позику), рядовичі (укладали

ряд – договір з феодалом і визнавали залежність від нього на

певний час або назавжди);

невільне: челядь й холопи – особисто не вільні, не мали

власності, перебували у повній власності феодалів.

3. Населення міст: вільні ремісники посадів; приватні рем_

існики, які працювали в дворах_садибах князів та бояр; купці;

торговці.

4. Православні священнослужителі.

5. Існувала також категорія ізгоїв – людей, що втратили

зв’язок зі своєю соціальною групою.