49.Революційні події 1905b1907 рр.

ТА ЇХ НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Революція 1905_1907 рр. мала всеросійський масштаб. Події в Україні

були часткою загальноросійського революційного процесу.

У січні 1905 р. застрайкували робітники С._Петербурга (передусім –

економічні вимоги). 9 січня 1905 р. робітники урочисто понесли петицію

царю. Мирну демонстрацію було розстріляно. Наступного дня застрайку_

вало 125 тис. робітників Петербурга. Страйки перекинулися на інші міста

(в т.ч. в Донбас, Київ, Одесу, Харків та ін.). У січні_березні 1905 р. в

губерніях Східної України страйкувало близько 170 тис. З лютого 1905 р.

поширюються селянські погроми поміщицьких маєтків (на цей час пере_

важали мотиви помсти, безглуздого руйнування). Червневі виступи селян

в Україні охопили 64 з 94 повітів.

Революційні настрої посилювалися воєнними поразками у російсько_

японській війні (Порт_Артур, Мукден, Цусіма тощо). Революційний рух

охопив армію і флот. У червні 1905 р. повстав броненосець чорноморського

флоту «Князь Потьомкін Таврійський» (очолили більшовик Г. Вакуленчук

й П. Матюшенко), у листопаді 1905 р. – у Севастополі під керівництвом

лейтенанта П. Шмідта та виступ у Києві саперів під керівництвом поручика

Б. Жаданівського. Хоча великого успіху вони не мали, проте показали, що

армія перестала бути надійним захисником існуючого режиму.

Уряд розгубився. Газети, що перестали піддаватися цензурі, вимагали

прийняття конституції. У жовтні 1905 р. починається Загальний політич_

ний страйк, революційні виступи охопили близько 2 млн. чоловік. Як

наслідок, царизм вимушений йти на поступки. 17 жовтня 1905 р. Микола

II підписав маніфест, у якому проголошувалися громадянські свободи та

декларувалося скликання Державної Думи. У цей час усе населення Росії

розділилося на 3 групи: одні вірили, що маніфест відкриває нову епоху,

інші – що це тимчасова уступка в боротьбі з урядом; треті – що маніфест

вирваний у царя і потрібно його захищати (прокотилися погроми в Києві,

Донбасі).

По всій країні виникають та активно діють різноманітні партії: анархісти

(особливо на півдні і Катеринославщині), більшовицькі і меншовицькі

фракції РСДРП, Бунд, партія соціалістів_революціонерів, конституційно_

демократична партія (кадети), партія «Союз 17 жовтня» (октябристи),

«Союз російського народу» тощо.

Протягом жовтня_грудня 1905 р. у 50 містах і селищах Російської імперії

виникали Ради робітничих депутатів як альтернативні моделі організації

влади. Створюються та активно діють профспілки (Миколаїв, Одеса, Київ

тощо) – на кінець 1905 р. тільки в Україні – 80 профспілок. Увесь цей

період не припинявся страйковий рух робітників. У грудні 1905 р. –

Грудневе збройне повстання – Москва, Харків, Катеринослав, повстання

в Донбасі (центр – у Горлівці), що з великим зусиллям придушили.

З січня 1906 р. революційний рух спадає. Невдачі 1905 р., чисельні

людські жертви, жорстокі репресії сприяли зменшенню повстань та вис_

тупів.

У цих умовах 27 квітня 1906 р. розпочала свою роботу згідно з царським

маніфестом I Державна Дума, яку ліві сили бойкотували. Уряд майже

одразу продемонстрував, що не збирається відноситися до Думи, як до

рівного партнера. Він виносив на обговорення Думи несуттєві закони. А

коли думці поставили вимогу обговорити аграрне питання Думу розпус_

тили (8 липня 1906 р.). З лютого 1907 р. працювала II Державна Дума –

більше половини всіх депутатів складали ліві партії.

У складі І та ІІ Дум існувала Українська парламентська громада. Її члени

підіймали з трибуни три головних блоки питань: автономії для України;

аграрне питання; введення української мови в школах та в діловодстві.

3 червня 1907 р. ІІ Дума розпущена. Ця подія вважається кінцем революції.

3 червня 1907 р. вийшов новий виборчий закон, згідно з яким 80 %

населення Росії втрачало право голосу, він підводив риску під револю_

ційними подіями 1905_1907 рр.

Революція 1905 р. сприяла короткочасному розквіту українського на_

ціонального життя. Насамперед ці позитивні зміни були пов’язані зі ска_

суванням Емського указу 1876 р. Були відкриті нові кафедри українознав_

ства. В Одеському університеті історію України викладав Олександр Гру_

шевський, брат Михайла, в Харківському українську літературу – Микола

Сумцов. За галицьким прикладом в українських містах і містечках розгор_

тається мережа товариств «Просвіта». У 1905 р. у Російській імперії з’я_

вилася перша україномовна газета «Хлібороб». З 1906 р. у Києві почала

виходити щоденна газета «Рада». Її видавцем був відомий український діяч

і меценат Євген Чикаленко, загалом за 1905_1907 рр. – вийшло 24 украї_

номовні видання. У 1907 р. у Петербурзі вийшло повне видання «Кобзаря»

Тараса Шевченка. У тому ж році Михайло Грушевський переніс центр своєї

діяльності зі Львова до Києва, де під його головуванням було утворене

Українське наукове товариство. Сюди ж було перенесено й видання «Літе_

ратурно_наукового вісника».

Під час революції сталися певні зміни у політичній розстановці украї_

нських сил. У 1905 р. РУП перейшла повністю на марксистські позиції і

перейменувалася в Українську соціал_демократичну партію (УСДП, лідери

– Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Микола Порш, Лев Юрке_

вич). Партія стояла на самостійницьких позиціях, але з тактичних мірку_

вань включила в свою програму вимогу національно_територіальної авто_

номії України у складі Російської федерації. Восени 1905 р. зі складу

Української демократичної партії вийшла радикальна група на чолі з

Борисом Грінченком, яка утворила Українську радикальну партію. На_

прикінці 1905 р. вона об’єдналася з демократами в Українську радикально_

демократичну партію. УРДП проіснувала до 1908 р., до утворення Това_

риства українських поступовців (ТУП) на чолі з М. Грушевським, Є.

Чикаленком і С. Єфремовим. У 1903_1904 рр. з РУП вийшли гуртки

соціалістів_революціонерів (есерів), які на початку 1907 р. об’єдналися в

Українську партію соціалістів_революціонерів (УПСР). Усі ці три партії –

УСДП, ТУП і УПСР – були головними представниками політично актив_

них українців і відіграли основну роль у часи Центральної Ради і Дирек_

торії. Однак на відміну від трьох головних українських партій у Галичині

вони стояли не на самостійницьких, а на федеративних позиціях. А на

самій території Наддніпрянської України за своєю активністю й впливами

вони значно поступалися російським партіям.

Проте, перша російська буржуазно_демократична революція 1905_

1907 рр. зазнала поразки. Починається період реакції (до 1912 р.). Було

введено воєнно_польові суди, які приводили смертний вирок у виконання

протягом 24 годин (у 1909 р. засуджено 26 тис. осіб).

1910 р. – циркуляр Столипіна про заборону для інородців (в т.ч. для

українців) створювати будь_які товариства, видавати газети рідною мовою.

Як наслідок, були заборонені будь_які українські організації (у 1914 р.

заборонили святкувати день народження Т. Шевченка і т.д., закривалися

«Просвіти»). Також діяла заборона на викладання у школах українською

мовою (навіть за її межами вчитель не мав права спілкуватися з учнями

українською мовою), заборона на пісні та вірші українською мовою,

українську національну музику у школах. Навіть терміни «Україна», «ук_

раїнський народ» не можна було застосовувати у періодичних виданнях.__