13. Теорії походження козацтва.

Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». Проблема появи та формування козацької верстви й досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання були зроблені польськими істориками ще на початку XVII ст.

З часом викристалізувалася низка версій, що пояснюють походження козацтва: ї )«хозарська»- ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами» або хозарами;

2. «чорно-клобуцька»- вбачає в них нащадків «чорних клобуків» - тюркського племені, що колись жило в пограйичному зі Степом Пороссі; 3)«татарська» - виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво; 4)«автохтонна» - доводить, що козацтво є прямим спадкоємцем вічових громад Київської Русі; 5)«болохівська» - пов'язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів; 5) «бродницька» - висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі - «бродниками», які жили у пониззі Дунаю; 7) «уходницька» - пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю: 8 ^«захисна» — пояснює появу козаптва

13. Козацтво як впливовий чинник міжнародного життя.

На межі XVI—XVII сг. козацтво дедалі більше заявляє про себе як про впливову силу не тільки в Речі Посполитій, а й на міжнародній арені. Насамперед це виявилося в тому, що козацтво, міцно завоювавши позиції лідера національно-визвольного руху, водночас стає основною перешкодою турецько-татарській агресії в українські землі. XVII ст. декілька вкрай сміливих козацьких морських походів сколихнули Турецьку імперію та рознесли славу про козаків на всю Європу. У 1608 р. запорожці захопили хитрістю Перекоп, 1609 р. напали на придунайські турецькі фортеці Ізмаїл, Кілію, Білгород та ін. Перепливши Чорне море, козаки зруйнували Синоп і Трапезунд, з'явилися під мурами Константинополя. Проявило себе козацтво як впливовий чинник міжнародного життя під час Хотинської війни, коли польський уряд був змушений звернутися до козаків по допомогу у боротьбі з турками. Про активний вихід козаків наприкінці XVI — на початку XVII ст. на міжнародну арену свідчить їхнє залучення до боротьби за престол Молдавії, Росії та інших країн. У ході цих баталій вони здобувають не тільки військовий, а й політичний досвід, стають спроможними розв'язувати державні проблеми. У XVII ст. козацтво активно втручається у внутрішні справи Московської держави. Спочатку запорожці беруть участь у поході Лжедмитрія І на Москву, потім приєднуються до загонів Лжедмитрія II. Підтримка козаків дала змогу Речі Посполитій укласти вигідне для неї Деулінське перемир'я з Московською державою.

Водночас через недостатній політичний досвід, слабкість економічної бази, відсутність єдності та інші причини козацтво, ставши впливовою силою, не перетворилося на самостійний чинник міжнародного життя: воно не розв'язувало, а лише допомагало розв'язувати (інколи навіть відіграючи головну роль) певній державі її проблеми.

13. Причини поразок і значення козацько-селянських повстань кінця XVI- поч. XVII ст.

Отже, за 45-річний період в Україні відбулося п'ять великих селянсько-козацьких повстань, але всі вони закінчилися поразкою. Найважливішою причиною цих невдач було те, ідо, незважаючи на провідну роль козацтва у повстаннях, багато їх учасників були селянами, й тому самі повстання характеризувалися рядом недоліків, притаманних усім селянським виступам. Вибухаючи, як правило, стихійно, ці повстання не були ретельно сплановані та не мали далекосяжних цілей. Крім бажання негайно помститися за кривди, ні козаки, ні селяни не мали уявлення про те, чого вони прагнуть. Попри свою величезну відваїу повстанці нерідко виявляли обмеженість і робили помилки у воєнних діях, оскільки селяни не бажали воювати поза межами своєї місцевості або під час сівби чи жнив. Непослідовність дій поглиблювалася соціально-економічними відмінностями у середовищі козацтва: не маючи чого втрачати, рядове козацтво, як правило, одразу йшло на повстання, в той час як заможна старшина частіше схилялася до переговорів, компромісів чи капітуляції. Іншими причинами поразок були наступні: 1) селяни і міщани були погано підготовлені та озброєні; 2) козаки не завжди виступали єдиною силою з усім іншим населенням; 3) нерішучість козацької старшини, яка боялась втратити свої привілеї;

4. українські повстання не підтримувались польськім і литовським населенням, через що уряд зміг стягувати сили з інших областей для придушення повстань.

Але все ж таки значення народних рухів було великим: а) стримували посилення польського національного, феодального і релігійного гніту; б) вдалося досягти відновлення української православної церкви; в) народні маси накопичували досвід національної та антифеодальної боротьби; г) зросли козацькі привілеї; д) підготували грунт для успішного розгортання Визвольної війни українського народу (середина XVII ст.) під проводом Б.Хмельницького.