13. Якими чинниками була зумовлена політика централізації влади та ліквідація удільних князівств у складі Великого князівства Литовського?

Затиснута між Тевтонським орденом та Московським князівством, Литва отримала наприкінці XIV ст. від Польщі пропозицію: шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя Ягайла об’єднати сили двох держав. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої була інкорпорація Великого князівства Литовського до складу Польської держави. За умовами унії Ягайло зобов'язувався окатоличити литовців та приєднати свої землі, литовські та руські, до Корони Польської.

Така пропольська політика зумовила появу литовсько-руської опозиції, яку очолив князь Вітовт (1392 -1430). Підтриманий зброєю литовських феодалів та руських удільних князів, він 1392 р. був визнаний довічним правителем Литовського князівства. Намагаючись зміцнити політичну єдність держави, централізувати управління, Вітовт переходить до ліквідації південно-західних руських удільних князівств. Тут починають управляти великокнязівські намісники. Внаслідок цього посилюється соціальний гніт і зводиться нанівець колишня автономія українських земель. Виношуючи плани «великого княжіння на всій Руській землі», Вітовт постійно розбудовував систему опорних укріплень у Барі, Брацлаві, Звенигороді, Жванці, Черкасах. Проте ці плани так і не вдалося реалізувати. Поступальний рух на схід було припинено, в 1399 р. у бигві з татарами на Ворсклі загинули найкращі військові формування Литви та Русі.

Нова польсько-литовська унія 1413 р. у Городлі стала свідченням зростаючої дискримінації православного населення. Відповідно до цього документа участь православних у державному управлінні обмежувалася, водночас розширювалась сфера

6. Які зовнішньополітичні чинники призвели до коронації Данила Галицького 1253 році?

Об'єднавши колишні володіння батька Романа, князі-брати Данило і Василько розподілили повноваження. Перший сів у Галичі, другий у Володимирі. Лідерство у цьому дуумвіраті належало Данилу як старшому синові Романа Мстислав ича.

Перед монгольською навалою на руські землі Галицько-Волинське князівство встигло розширити свої кордони. Данило Романович повернув північно-західні землі Берестейщини, зайняв місто Дорогочин, приєднав до своїх земель Турово-Пінське і Київське князівства на сході, разом з Києвом. З приходом монголів позиції галицько- волинських князів похитнулися. У 1240 році азійські полчища взяли Київ, у 1241 році вторгайся до Галичини і Волині. Слабкістю князівства скористались західні сусіди, які спробували захопити Галич. У відповідь Романовичі захопили у 1244 році польський Люблін, 1245 року розбили війська угорців, поляків, бунтівних боярів у битві під Ярославом. Боярська опозиція була остаточно знищена, князь Данило зміг централізувати своє управління.

Посиленням позицій Галицько-Волинських земель були невдоволені у Золотій Орді, яка поставила вимогу передати їй Галичину. Не маючи сил протистояти монголам, Данило Романович був змушений визнати сюзеренітет золото-ординського хана у 1245 році, але добився підтвердження своїх князівських прав на Галицько-Волинські землі. Потрапивши у залежність від монголів, князь спрямував свій зовнішньополітичний курс на утворення ангиординської коаліції держав. З цією метою уклав союзи із Польщею, Угорщиною, Мазовією і Тевтонським Орденом, захопив яггвязькі землі, Чорну Русь у 1250-1253 роках, чим ліквідував загрозу нападів литовців на Волинь. У 1253 році Данило прийняв у Дорогочині титул «Короля Руси» від папи Інокентія IV, який обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів. Став першим королем Руси-України, першим східнослов’янським королем.