Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Untitled_FR11-1.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
730.89 Кб
Скачать
  1. Які події історії Галицько-Волинського князівства свідчать про зародження аристократичної республіки.

Через раптову смерть князя Романа у Галицько-Волинському князівстві утворився вакуум влади. Галичину і Волинь охопила низка безперервних міжусобиць, іноземних інтервенцій. Волинські дрібні князі унезалежнилися, галицькі бояри відмовилися визнавати владу малолітніх Романовичів - Данила, Василька.

Першими розпочали боротьбу за владу Володимир, Святослав та Роман Ігоровичі, сини новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Вони утримувались в Галичині з 1206 по

  1. роки, через конфлікт з боярською верхівкою зазнали поразки. В результаті цього, у

  2. році княжий престол у Галичі узурпував боярин Володислав Кормильчич, лідер про- угорського угрупуваяня галицької знаті. Після його вигнання у 1214 році монархи Угорщини та Польщі, користуючись слабкістю галицьких земель, вдерлися до них, розділили між собою. Незабаром угорці пересварилися з поляками, заволоділи усією Г аличиною.

Отже, соціальну верхівку у Галицько-Волинському князівстві утворювали князі, бояри, духовенство. Вони контролювали землі держави і її населення.

Князь у державних справах покладався на бояр, місцеву аристократію. Вони поділялись на «старих» і «молодих», яких також іменували «луччими», «великими» або «нарочитими». Великі старші бояри складали управлінську верхівку і «старшу дружину» князя. Вони володіли «батьківщинами» або «дідитцвами», давнішніми родинними землями, і жалуваними від князя новими уділами та містами. їхні скни «отроки», або молодші бояри, складали «молодшу дружину» князя і служили при його дворі в якості наблуїжених «дворних слуг».

  1. Чи є підставі; характеризувати Литовську державу як литовсько-руську?

Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівста, повноцінними, рівноправними суб'єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. Збереглася стара система управління, у якій лише руська князівська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів. Витворений без помітних завойовницьких зусиль новий державний організм являв собою вельми неординарний суб'єкт історії — державу, у якій від народу- завойовника, по суті, зоставалася тільки назва: Велике князівство Литовське. Фактично ж майже 90% населении становили русини, тобто білоруси та українці.

Про за початкування «ослов'янення» литовських правителів у другій половині XIV ст, свідчить факти: розширення сфери впливу руського православ'я на терени Литовської держави; утвердження «Руської правди» державною правовою основою; визнання руської мови офіційною державною мовою; запозичення литовцями руського досвіду військової організації, будування фортець, налагодження податкової системи, формування структури князівської адміністрації тощо. Оскільки власне литовські етнографічні землі в цей час становили лише 1/10 новосгвореної держави, литовські правителі, намагаючись втримати під своїм контролем інкорпоровані землі, послідовно дотримувалися правила: «Старого не змінювати, а нового не впроваджувати». Офіційний титул литовського князя розпочинався словами: «Великий князь Литовський і Руський». Проте, починаючи з правління Ягайла (1377—1392) у Литовській державі дедалі більше набирають силу тенденції централізму, а 1385 р. між Литвою та Польщею укладено Кревську унію, яка докорінно змінює становище південно-західних руських земель.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]