6. Причини і значення прийняття християнства.

Християнство було запроваджене на Русі 988 року за часів князювання Володимира Святославовича, його прийняття було закономірним для тогочасного давньоруського суспільства. Язичництво становило собою ідеологію первісного суспільства, Русь же наприкінці X ст. була суспільством класово розшарованим, вона потребувала релігії, яка б об’єднала всі давньоруські племена - з одного боку, і зміцнила авторитет і владу князя - з іншого. Крім того на час хрещення Русі провідну роль у Європі відігравали християнські держави. Отже, щоб увійти в коло європейських народів, закріпити за собою місце в міжнародній політиці треба було прийняти християнство.

Прийняття християнства поглибило культурно-просвітницькі процеси, благотворно вплинуло на розвиток духовності всього давньоруського суспільства. Русь, прийнявши християнство, змогла наблизишся до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну. Наслідком прийняття нової релігії було забезпечення культурної і духовної єдності всіх племен і земель Київської Русі. З приходом християнства підвищується авторитет матері і жінки в сім'ї. Християнство поступово витісняло язичницькі обряди і традиції (в тому числі принесення кривавих жертв), відбувалася гуманізація суспільства. На основі християнства відбувається становлення візантійських форм державності в Київській Русі. Встановлюється тісний взаємозв'язок між світською та церковною владою. Прийняття християнства сприяло становленню МІСЬКОЇ культури У власне СІЛЬСЬКОГОСПОпапській кпаїні Значним їлгпктупнпим

3. Теорії походження слов’ян.

Історична наука накопичила дуже багато теорій походження слов’ян, які часто суперечать одна одній. Це зумовлено браком джерел та значною політизацією питання. Щодо походження самого слова, то одні історики вважають, що термін слов’яни походить від слів “слово” або “слава”, інші вчені виводять поняття слов’яни від слова раб яке звучить англійською - зіауе або німецькою - <1ег зкіауе. Цікавою є гіпотеза радянського мовознавця М. Марра, який вважав, що слово слов’яни походить від самоназви скіфів - сколоти. І нарешті, видатний чеський мовознавець Л. Нідерле визначив, що взагалі неможливо визначити етимологію слова слов’яни.

Першим, хто звернув увагу на проблему походження слов’ян, був Нестор Літописець, який вважав прабатьківщиною слов’ян басейн Дунаю - сучасну Угорщину, звідки потім слов’яни емігрували на землі сучасних південних, східних та західних слов’ян. Не дарма в українському фольклорі роль великої ріки, відіграє не Дніпро, а саме Дунай. Нестора Літописця вважають засновником Дунайської теорії походження слов'ян, Польські та чеські славісти запропонували Вісло-Одерську теорію - найдавнішою прабатьківщиною слов’ян було межиріччя Вісли та Одеру. Радянські історики (Б. Рибаков) запропонували Вісло-Дніпровську або Дніпровсько-Одерську теорію, згідно якої слов’яни зародилися в мижіріччі Дніпра та Вісли (Одера), причому центром слов’янської прабатьківщини було Придніпров’я. Популярною є також Азійська теорія походження слов 'ян, послідовником якої був відомий тюрколог М. Гумільов. Сучасні послідовники цієї концепції вважають, що предками слов’ян були або скіфо-сармати або слов’яни прийшли в Європу разом з гуннами.