31. Регіональні особливості та регулювання національного ринку праці.

Ринок праці як одна зі складових ринкової системи, що відображає наявні проблеми вітчизняної економіки, зазнав істотного впливу глобальної фінансово-економічної кризи. В Україні її глибина була зумовлена не лише зовнішніми чинниками, а й низкою внутрішніх економічних і політичних чинників, у тому числі незадовільним рівнем використання трудового потенціалу суспільства й регіонів, що вимагає серйозних змін у підходах до регулювання регіональних ринків праці.

Характерною особливістю сучасного розвитку України є посилення міжрегіональної соціально-економічної нерівномірності, підвищення рівня диспропорції у розвитку окремих регіонів.

можна виділити цілий комплекс проблем, які сьогодні існують на ринку праці, до них відносять: і високе навантаження на ринку праці, і значне відставання доходів від реальної вартості робочої сили, і високий рівень безробіття та вторинної зайнятості, і наявний дисбаланс між обсягами і структурою професійно-кваліфікаційної підготовки кадрів з молодших вікових груп населення реальним потребам сегментованого ринку праці та багато іншого. Не менш важливою є і проблема диференціації робочої сили в регіональному аспекті в тому числі проблема варіації оплати праці за регіонами.

Стан ринку праці як в Україні, так і в окремих її регіонах не може бути охарактеризований за допомогою тільки одного окремого показника (наприклад, рівня зайнятості чи безробіття). Для того, щоб комплексно оцінити ситуацію в сфері соціально-трудових відносин та порівняти окремі регіони країни за рівнем розвитку цих відносин доцільно використовувати багатовимірні узагальнюючі оцінки.

Ринок праці сьогодні потребує обов’язкового втручання з боку держави. Його деформації вже привели до незворотних наслідків. Проте рішення щодо державного втручання повинні бути виваженими та виправданими. А для цього необхідно враховувати безліч факторів, в тому числі і регіональну варіацію його основних показників.

32. Регіональні особливості зовнішньої міграції і інструменти її регулювання.

Після набуття незалежності Україною, відбулося розірвання міжгалузевих виробничих зв’язків основних промислових флагманів, в результаті чого спостерігався швидкий ріст рівня безробіття якому тодішня влада ніяким чином не могла дати ради. Наслідком цього соціально-економічного явища став масовий відтік населення за кордон на заробітки. Основними потоки трудових емігрантів спрямовувалися до Європи, США та промислово розвинених регіонів Російської Федерації. Кількість осіб, що прямували за кордон в пошуках заробітку серед регіонів України сильно відрізнялася, адже на формування трудової міграції впливає три основних фактори, серед яких: можливість працевлаштування на місцях, географічна близькість до країни-донора робочого місця та ментальність населення, яка виражається у здатності до пошуку роботи з метою задоволення особистих потреб.

Чинники, які зумовлюють зовнішню трудову міграцію українців передусім мають економічний характер. Загальна чисельність українських трудових мігрантів, які працюють за кордоном оцінюється в середньому за різними джерелами від 3 до 7 млн. осіб. Ця кількість включає нелегальних, легалізованих та легальних трудових мігрантів. За експертними оцінками, порівняно з нелегальними, легальні трудові мігранти становлять не більше 1% від загальної чисельності громадян України, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування.

Органи державної виконавчої влади накопичили певний досвід запровадження заходів з регулювання міграції робочої сили – координаційних, консультативних, нормативних, аналітичних, інформаційних та міжнародного співробітництва. Але відсутність єдиної адміністративної структури, на яку доцільно покласти функції здійснення державної міграційної політики, координації діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, негативно позначається на процесах регулювання міграції.

Стратегічною метою міграційної політики України повинно стати збереження та поповнення трудових ресурсів. Потреба у цьому обумовлена демографічною кризою, несприятливими прогнозами майбутнього демографічного розвитку, за якого у разі позитивної динаміки економіки дефіцит робочої сили обмежуватиме економічне зростання. Тактичні цілі, які випливають із стратегічної мети, полягають у скороченні еміграції, стимулюванні повернення емігрантів на батьківщину, в першу чергу тих, хто виїхав тимчасово із трудовими цілями, робітників, спеціалістів, науковців, а також сприянні в залученні робочої сили із зарубіжних країн на основі селективного відбору.