23. Соціальна безпека як об'єкт регіональної політики

Соціальна безпека - це безпека людини, спільства і держави від внутрішніх і зовнішних загроз.

На сучасному етапі динамічного розвитку держави поступово загострюються суперечності та диспропорції у питаннях реформування економіки та соціальної сфери суспільства, що зрештою веде до творення комплексу відповідних загроз національній безпеці та створює нагальну необхідність формування дієвого механізму соціальної безпеки.

Соціальна безпека держави та суспільства у сучасних умовах набуває пріоритетності у питанні забезпечення національної безпеки. Під її впливом усі сфери життя у тому числі основна - економічна – набувають нових якостей - гнучкості, динамічності, стійкості, але одночасно зростає й потенційна залежність суспільних процесів від соціальної безпеки та соціальної сфери.

Сьогодні соціальну безпеку держави дедалі частіше розглядають як одну з основних складових компонентів національних ресурсів, багатства нації і держави та подальшого стабільного розвитку суспільства.

Концептуальну основу розуміння суті соціальної безпеки в Україні було започатковано у 1990 році в Декларації про державний суверенітет України. За визначенням експертів, соціальна безпека держави розглядається як стан гарантованої правової та інституціональної захищеності життєво важливих соціальних інтересів особи й суспільства від внутрішніх і зовнішніх загроз.

У більш широкому розумінні соціальна безпека включає в себе не лише питання матеріальної підтримки громадян та попередження злиденності, а й питання збереження соціальної перспективи всіх верств населення В основу формування змісту поняття “соціальна безпека” необхідно ставити національні соціальні інтереси, які б відображали фундаментальні цінності і прагнення діяльності, а також цивілізовані шляхи створення таких умов й засоби задоволення соціальних потреб громадян України. Розкриваючи сутність соціальної безпеки людини, П. Шевчук пропонує одним із базових понять розглядати соціальні інтереси. Відтак соціальна безпека людини – на думку вченого – це певний стан її життєдіяльності, убезпечений комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на реалізацію соціальних інтересів, формування сприятливої демографічної ситуації, збереження генофонду.

Підсумовуючи вищевикладене, приходимо до таких висновків та узагальнень щодо сутності соціальної безпеки:

- це стан соціальної стабільності та спроможності протистояти соціальним загрозам;

- правовий захист прав і свобод людини, життєво важливих соціальних інтересів особи і суспільства від внутрішніх і зовнішніх загроз;

- належний рівень фінансового забезпечення офіційно встановлених соціальних стандартів та гарантій, що визначають якісний рівень життя людини і суспільства.

24. Інструменти соціальної регіональної політики.

У Конституції України визначено, що соціальна держава – це держава, яка послідовно проводить політику, спрямовану на захист прав людини. А стаття1 проголошує, що "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".

Метою соціальної політики є створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого потенціалу особистості, досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності.

Вона полягає у вирішенні суперечностей суспільного, соціального розвитку, які гальмують процес формування соціально орієнтованої економіки, становлення середнього класу, соціальної мобільності, утвердження дієвих механізмів соціального життєзабезпечення людини як головного суб´єкта соціального розвитку.

У зв´язку із цим завданням соціальної політики є:

• забезпечення чіткого функціонування всієї системи соціально-політичних інститутів, які є суб´єктами такої політики;

• здійснення координації узгоджувальної діяльності різних елементів системи, усвідомленої спрямованості їх зусиль;

• формування оптимального співвідношення та підтримання необхідних пропорцій між ними;

• приведення різноманітних дій усіх її учасників до стрункої системи;

• спрямування різних форм, методів, засобів на одержання очікуваних результатів.

Соціальна політика націлена на подолання бідності; створення безпечних і комфортних умов для життя громадян; боротьбу із злочинністю й корупцією; підтримку молодих, соціально незахищених та багатодітних сімей; поступове забезпечення соціальним житлом тих, хто цього потребує; створення нових робочих місць та можливостей для реалізації своїх здібностей кожною людиною; реалізацію європейського вибору.

Соціальна політика, як і будь-яка інша діяльність, для досягнення своїх цілей може використовувати певний набір інструментів. Застосування різноманітних інструментів, їх поєднання допомагають вирішити соціальну проблему комплексно; попереджають її виникнення в майбутньому та впливають на вже існуючі її наслідки.

До основних інструментів соціальної політики відносять: фінансову допомогу; кредити на оплату послуг; безготівкову допомогу; оподаткування; послуги; консультування, рекомендації чи заохочення бажаної діяльності; інформацію; заборону або обмеження певних дій; спеціальні стягнення; правові статуси, угоди; заходи стосовно взаємодії груп населення та установ.

За роки незалежності Кабінетом Міністрів України було розроблено й ужито низку заходів, які відіграли певну роль у формуванні системи соціального захисту та адаптації населення до ринкових перетворень. Було вдосконалено правову базу соціального захисту, розроблено заходи підтримки найбільш соціально вразливих груп населення.