3.1 Основні проблеми управлінням інвестиційною діяльністю підприємства та шляхи їх вирішення.

Розширення впливу ринкових механізмів в економіці України, поглиблення інтеграційних процесів і вихід на світовий ринок поставили перед вітчизняним товаровиробником завдання утримання конкурентної позиції, що у сучасному економічному середовищі вимагає активізації інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства як провідного напрямку підвищення ефективності його функціонування.

Проблема полягає в тому, що у більшості випадків сукупність впливу таких факторів в Україні, як наявний бюджетний дефіцит, нерозвиненість чи невідповідність сучасним умовам господарювання форм кредитування юридичних осіб і недостатнє використання ринкових механізмів, стримують розробку і впровадження інновацій у всіх сферах економіки. Так, у 2012 році лише 10,7% промислових підприємств впроваджували інновації, було освоєно 641 вид нової техніки, впроваджено 1893 нових технологічних процеси, у тому числі 753 ресурсозберігаючих [40]. У результаті подібної тенденції слабшають конкурентні позиції вітчизняних підприємств – виробників різноманітних товарів і послуг, і відповідно зменшуються зайняті частки на міжнародному ринку.

Удосконалення механізмів управління інноваційно-інвестиційною діяльністю, сьогодні в умовах дефіциту фінансування розглядається передусім у контексті фінансового забезпечення, яке передбачає визначення інвестиційних потреб, пошук внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування з урахуванням їх вартості та очікуваної ефективності інвестицій.

Незважаючи на прийняття таких державних нормативно-правових актів, як Закон України «Про інноваційну діяльність», Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні», Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов надання у 2010 році державних гарантій щодо виконання боргових зобов’язань за запозиченнями суб’єктів господарювання державного сектору економіки, залученими для фінансування інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів розвитку, які мають стратегічне значення та реалізація яких сприятиме розвитку економіки України, в тому числі імпортозамінних і експортоорієнтованих галузей» та ін., низка проблем стосовно забезпечення та стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств залишається не вирішеною.

Визначені положення Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки стосовно розвитку фондового ринку такі, як проведення сприятливої політики оподаткування на фондовому ринку України, удосконалення системи обліку, розрахунків та звітності учасників фондового ринку, забезпечення прозорості діяльності інститутів спільного інвестування, розроблення механізму страхування учасників ринку цінних паперів, залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність та ін. на практиці не працюють.

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» до основних елементів інноваційної інфраструктури відносяться державні інноваційні фінансово-кредитні установи, венчурні компанії та фонди, консалтингові фірми та інші установи. При цьому згідно Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» до останніх відносять випуск платіжних документів, залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення, послуги у сфері страхування, торгівля цінними паперами, професійна діяльність з управління активами інститутами спільного інвестування та ін. [2]. Проте сьогодні в процесі фінансового забезпечення інноваційно-інвестиційної діяльності кредити, страхування чи популярне в розвинених європейських країнах венчурне фінансування використовується недостатньо.

Отже, основні проблеми фінансування інноваційно-інвестиційної діяльності в Україні полягають в нерозвиненості чи недосконалості функціонування таких сучасних інструментів:

1) банківського кредитування;

2) страхових послуг;

3) венчурного фінансування;

4) участі в інвестиційних фондах тощо.

В умовах інфляції та спричиненої фінансовою кризою неплатоспроможності багатьох підприємств комерційні банки утримуються від видачі кредитів на строк вище трьох місяців, якого не вистачить для реалізації переважної більшості інноваційно-інвестиційних проектів.

Лише незначна частка підприємств користується послугами страхових компаній, маючи сумніви стосовно надійності та ефективності таких добровільних видів страхування як страхування кредитів, страхування інвестицій чи страхування фінансових ризиків через нерозвиненість страхового ринку в Україні [45]. І хоча дані інструменти мають забезпечувати захист інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства на всіх стадіях реалізації проектів, вони не охоплюють всі ризики, з якими стикаються суб’єкти господарювання в сучасних умовах.

У більшості розвинутих країн світу для фінансування інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств використовується венчурний капітал у той час, як в Україні даний механізм залишається на початковому етапі впровадження, не маючи навіть достатнього законодавчого підґрунтя.

Венчурне фінансування на основі венчурного капіталу, як результат адаптації господарської системи до вимог активізації інноваційного процесу, передбачає дольову участь інвесторів венчурного капіталу в капіталі венчурної фірми шляхом придбання акцій через варанти, опціони або через конвертовані цінні папери [30].

Сутність венчурного фінансування полягає в пайовій участі венчурних інвесторів у капіталі підприємства, яке реалізує інноваційний проект, і наданні коштів безповоротно, без відсотків, гарантій чи застави на довгостроковий період. При цьому пріоритетність венчурного фінансування інноваційно-інвестиційної діяльності забезпечує єдина мета як інвесторів, так і власників підприємства – ефективне впровадження та реалізація інноваційного проекту з відповідним одержанням очікуваного високого прибутку.

Крім того, на міжнародному фінансовому ринку активно діють й інвестиційні фонди, капітал яких є одним із широко використовуваних у світі джерел фінансування інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств.

Так, в Україні з 1998 року функціонує інвестиційний фонд EVU Management Ltd., створений з метою досягнення довгострокового приросту капіталу, інвестованого в диверсифікований портфель компаній, які працюють в Україні. При цьому фінансуються переважно молоді й фінансово стійкі підприємства з професійним менеджментом в перспективних галузях економіки [29]. Аналізоване підприємство у процесі здійснення інвестиційної діяльності використовує переважно власний і позиковий капітал (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Джерела фінансування інвестиційної діяльності ТОВ «ДЕКС»

Як видно з рисунку, у до кризовий період підприємство активно залучало позиковий капітал. Кошти інвесторів мали незначну частку. Інші джерела фінансування займали незначну частку. У кризовий та посткризовий період домінуючими є власні кошти, залучення яких є дорогим, однак на сьогодні альтернативи підприємство не має (окрім як згорнути інвестиційну діяльність, однак тоді воно втратить свою. нішу на ринку).

Отже, враховуючи світовий досвід інноваційно-активних й успішних підприємств, для забезпечення стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності наголошуємо на необхідності здійснення наступних кроків:

1) на рівні підприємства: вдосконалити механізм стратегічного планування діяльності та формування фінансово-інвестиційної стратегії; розробити концепцію управління інноваційно-інвестиційним розвитком підприємства;

максимально використовувати послуги, представлені на сучасному фінансовому ринку, включаючи використання капіталу венчурних й інвестиційних фондів, ф’ючерсних контрактів, ефективне реінвестування, банківське кредитування, операції з цінними паперами тощо; розширити сферу застосування різноманітних форм кредитування, включаючи лізинг, факторинг та інші сучасні форми фінансування в практиці підприємств та ін.;

2) на рівні держави: на законодавчому рівні виділити страхування ризиків при реалізації інвестиційних та інноваційних проектів як окремий вид діяльності страхових компаній; висвітлити основні положення венчурного фінансування в Україні шляхом прийняття відповідного нормативно-правового акту; включити в пріоритетні напрямки державної політики заходи зі здешевлення кредитних ресурсів для впровадження інновацій; стимулювати комерційні банки, наприклад, шляхом вигідного рефінансування при наданні пільгових кредитів підприємствам для реалізації інноваційно-інвестиційних проектів; розширювати й розвивати інноваційну інфраструктуру та ін.

Вибір найбільш ефективного способу інвестування починається з чіткого визначення можливих варіантів. Альтернативні проекти по черзі порівнюються один з одним і вибирається якнайкращий з них з погляду прибутковості, надійності і безпеки.

При прийнятті інвестиційного рішення доцільно визначити, куди вигідно вкладати капітал: у виробництво, цінні папери, придбання товарів для перепродажу, нерухомість або у валюту.

Реальний процес ухвалення управлінських рішень вимагає обширної інформації і безлічі фінансових розрахунків, які знаходять віддзеркалення в інвестиційних планах підприємств.

Ефективність інвестицій залежить від ступеню знецінення доходів в результаті інфляції. Інфляція, яка характеризується такими показниками як рівень (темп) інфляції і індекс інфляції, завжди повинна враховуватись при інвестиційних операціях.

Прийняття рішень щодо доцільності вкладення інвестиційних коштів має базуватися на відповідних економіко-математичних моделях, які в Україні нині розроблені недостатньо. Пропонуємо створити нову структурну модель, що дасть можливість побудувати ефективну систему підтримки прийняття інвестиційних рішень, спрямованих на ефективне створення інвестиційних проектів і можливість точнішого їх оцінювання і, як результат, на підставі узагальненого показника, прийняття остаточного рішення про доцільність реалізації того чи іншого альтернативного варіанта. Існують численні методи аналізу проектів, але ці методи не містять строго обґрунтованих правил, що пояснюється зокрема тим, що опрацьовані дотепер методи ґрунтуються на досить абстрактних концепціях, які складно виразити кількісно. На нашу думку проблеми оцінки інвестиційних проектів ще тривалий час лишатимуться актуальними.

Найчастіше при оцінці інвестиційного проекту постають такі проблеми:

1. Невідповідність зовнішнім умовам. Невідповідність прогнозованим на період реалізації проекту макроекономічним процесам і умовам; невідповідність прибутковості проекту середньоринковій прибутковості фінансового ринку, середній процентній ставці; невідповідність запланованих обсягів продажу місткості відповідного місцевого ринку; недостатня увага інфляції під час планування ресурсного забезпечення, витрат виробництва;, невідповідність договірних відносин між учасниками проекту їх юридичним статусам і правам власності; поверхневе опрацювання договорів інвестора з учасниками проекту.

2. Внутрішні суперечності проекту. Невідповідність доходів проекту потребам у коштах, зокрема для погашення позик; неузгодженість термінів повернення кредиту і періоду окупності проекту; недооцінювання величини витрат, пов'язаних з експлуатацією (ремонти й налагодження) устаткування; недооцінювання потреби в умовно постійних витратах і не вміння дотримуватися запланованого кошторису; недостатність досвіду і кваліфікації персоналу, зокрема менеджерів проекту.

3. Недосконала організація управління проектом. Невміння створити ефективно діючу систему мотивації персоналу; невміння вищих керівників проекту відслідковувати процес реалізації проекту, нерозуміння проекту в деталях; невдалий добір персоналу, несумісність людей для роботи в одній команді проекту; відсутність налагодженого оперативного моніторингу; відсутність оперативної системи інформування, підготовки рішень і їх прийняття.

4. Недоліки планування. Недостатнє врахування інфляційних процесів і помилки у прогнозуванні цінової ситуації на ринку продукції проекту та ресурсів для нього; надто оптимістичний вибір ставки, приведення майбутніх грошових потоків до сучасних умов; неврахування якогось чинника, що поступово перетворюється на значний фактор ризику;. помилки в оцінці перспектив ринку і виборі маркетингової стратегії; помилки у прогнозуванні динаміки ділової активності в економіці країни.

З метою виявлення слабких сторін в управлінні інвестиційною діяльністю підприємства нами було побудовано кореляційно-регресійну модель, яка показує залежність між рентабельністю інвестиційної діяльності, питомою вагою позикового капіталу, вартістю позикового капіталу та рівня інфляції. Вихідні дані для побудови моделі наведені у табл. 3.1.

Таблиця 3.1 Вихідні дані для побудови моделі

Рентабельність інвестиційної діяльності	Питома вага позикового капіталу	Вартість позикового капіталу	Темп інфляції
11	35	32	15
13	40	30	18
15	35	31	19
17	32	28	20
19	30	27	21
21	30	27	18
23	29	26	19
24	28	25	20
25	27	24	21
27	26	23	18

Джерело: складено автором

Результати кореляційно-регресійного аналізу представлені у табл. 3.2.

Таблиця 3.2 Результати регресійного аналізу

Регресійна статистика
Множинний R	0,982883
R-квадрат	0,966059
Нормований R-квадрат	0,949088
Стандартна похибка	1,218578
Спостереження	10

Джерело: побудовано автором

Побудована модель (3.1) є достовірною і значимою, про що свідчать значення коефіцієнтів кореляції і детермінації, а також значення критерію Фішера. Розрахункове значення критерію Фішера 56,925, що перевищує табличне значення для даної кількості спостережень.

(3.1)

Параметри моделі свідчать, при збільшенні питомої ваги позикового капіталу на 1% відбудеться зменшення рентабельності інвестиційної діяльності на 0,31%. Збільшення вартості позикового капіталу на 1% знизить рентабельність інвестиційної діяльності на 1,38%. Відносно нейтральним можна вважати вплив інфляції – збільшення інфляції на 1% може знизити рентабельність інвестиційної діяльності на 0,056%. Виходячи з отриманих результатів підприємству необхідно здійснювати пошук альтернативних джерел фінансування. На сьогодні найбільш прийнятним і реальним варіантом є залучення інвесторів на умовах співфінансування.

Шляхи підвищення ефективності інвестиційною діяльністю туристичного підприємства.

У підрозділі 3.1. ми розглянули чотири основних проблеми оцінки інвестиційних проектів. Тож розглянемо, що можна покращити в таких ситуаціях.

1) Невідповідність зовнішнім умовам. У процесі роботи над проектом потрібно оцінити його узгодженість із зовнішніми умовами, насамперед макроекономічними параметрами, прогнозованими, на період реалізації проекту. Комплекс такої макроекономічної оцінки може охоплювати показники фінансової стабільності (інфляція, девальвація, рівень бюджетного дефіциту, зростання державного боргу, стан платіжного балансу країни), кон'юнктуру внутрішнього ринку у формі прогнозованого зростання чи зниження ВВП, зміну параметрів податкової системи країни, стан банківської системи та фінансового ринку (що відбивається на вартості кредитних ресурсів). Тому макроекономічні прогнози мають відбиватися у проекті на механізмах обліку грошових потоків і виборі дисконтної ставки для приведення грошових потоків у порівнянні умови.

2) Внутрішні суперечності проекту. Особливу увагу слід приділити оцінюванню рівня ризику щодо проекту, тобто виконати варіантні розрахунки прибутковості проекту при різних зовнішніх і внутрішніх умовах реалізації проекту. Бізнес-план проекту має містити спеціальний розділ, де аналізується ризик і формуються заходи, що компенсують чи дають змогу зменшити ймовірність кризових подій при реалізації проекту. Потрібно оцінити чутливість проекту щодо найважливіших факторів, а також перевірити стійкість проекту щодо цих факторів.

3) Недосконала організація управління проектом. Ураховуючи можливий незадовільний стан підприємства, на базі якого планується реалізація проекту, потрібно здійснити всебічний аудит підприємства й оцінити ділові якості його дирекції. Такий самий підхід має бути до всіх підприємств-партнерів і учасників проекту.

4) Недоліки планування. Найважливішим для комерційної цінності проекту в ринкових умовах України є рівень маркетингового і фінансового опрацювання проекту.

Важливо дотримуватися принципів формування інвестиційного портфеля з врахуванням ризику.

Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовану множину об'єктів реального і фінансового інвестування призначений здійснювати інвестиційну діяльність у відповідності з розробленою інвестиційною стратегією.

Головною метою формування інвестиційного портфелю є забезпечення реалізації розробленої інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів і фінансових операцій.

Система цілей формування інвестиційного проекту включає:

1. Забезпечення високих темпів зростання капіталу.

2. Забезпечення високого темпу зростання поточної доходності.

3. Забезпечення раціонального ступеня ризику.

4. Забезпечення достатнього ступеня ліквідності інвестиційного портфелю.

Враховуючи деяку конфліктність поставлених цілей кожне підприємство повинно само визначити їх пріоритетність. Тому при інвестуванні також рекомендується дотримувати наступні правила, вироблені практикою.

Принцип фінансового співвідношення термінів («Золоте банківське правило») свідчить — отримання і використання засобів повинні відбуватися у встановлені терміни, а капітальні вкладення з тривалими термінами окупності доцільно фінансувати за рахунок довгострокових позикових засобів (облігаційних позик з тривалими термінами по гасіння і довгострокових банківських кредитів).

Принцип збалансованості ризику — особливо ризикові інвестиції рекомендується фінансувати за рахунок власних засобів (чистого прибутку і амортизаційних відрахувань).

Правило граничної рентабельності — доцільно вибирати такі капітальні вкладення які забезпечують інвесторові досягнення максимальної (граничною) прибутковості.

Чистий прибуток від даного вкладення капіталу повинен перевищувати її величину від приміщення засобів на банківський депозит. Рентабельність інвестицій завжди має бути вище за індекс інфляції. Рентабельність конкретного інвестиційного проекту з урахуванням чинника часу (тимчасовій вартості грошей) завжди більше прибутковості альтернативних проектів. Рентабельність активів підприємства після реалізації проекту збільшується і у будь-якому випадку перевищує середню ставку банківського відсотка по позикових засобах.

Проект, що розглядається, має відповідати головній стратегії поведінки підприємства на ринку товарів і послуг з погляду формування раціональної асортиментної структури виробництва, термінів окупності витрат, наявності фінансових джерел покриття витрат виробництва і забезпечення стабільності надходження доходів від реалізації проекту.

Інвестиції в реальні проекти – тривалий за часом процес. Тому при їх оцінці необхідно враховувати:

а) ризикована проектів – чим длительнее термін окупності витрат, тим вище інвестиційний ризик;

б) тимчасову вартість грошей, оскільки з часом гроші втрачають свою цінність унаслідок інфляції;

в) привабливість проекту в порівнянні з альтернативними варіантами вкладення капіталу з погляду максимізації доходу і зростання курсової вартості акцій компанії при мінімальному рівні риски, оскільки ця мета для інвестора визначає.

Використовуючи вказані правила на практиці, інвестор може ухвалити обґрунтоване рішення, що відповідає його стратегічним цілям.

Найбільш важливий етап в процесі ухвалення інвестиційних рішень – оцінка ефективності реальних інвестицій (капіталовкладень).

Від правильності і об'єктивності такої оцінки залежать терміни повернення вкладеного капіталу і перспективи розвитку підприємства.

Розгледимо найважливіші принципи і методичні підходи, використовувані в міжнародній практиці для оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів.

Першою з таких принципів є оцінка повернення вкладеного капіталу на основі показника грошового потоку, що формується за рахунок прибутку і амортизаційних відрахувань в процесі експлуатації проекту.

Показник грошового потоку може застосовуватися для оцінки проектів з диференціацією по окремих роках експлуатації об'єкту або як середньорічний.

Другим принципом оцінки є обов'язкове приведення до справжньої вартості як вкладеного капіталу, так і величини грошових потоків. Це пов'язано з тим, що процес інвестування здійснюється не одномоментно, а минає лава етапів, що знаходить віддзеркалення в бізнес-плані інвестиційного проекту.

Аналогічно повинна приводитися до справжньої вартості і сума грошового потоку (по окремих етапах його формування).

Третім принципом оцінки є вибір диференційованого проекту (дисконту) в процесі дисконтування грошового потоку (приведення його до справжньої вартості) для різних інвестиційних проектів.

Розмір доходу від інвестицій (у формі грошового потоку) утворюється з урахуванням наступних чинників:

а) середньої реальної дисконтної ставки;

б) темпу інфляції (інфляційній премії);

в) премії за низьку ліквідність інвестицій;

г) премії за інвестиційний ризик.

З урахуванням цих чинників при порівнянні проектів з різними рівнями риски повинні застосовуватися при дисконтуванні неоднакові ставки відсотка. Вища ставка відсотка застосовується зазвичай по проектах з великим рівнем риски. Аналогічно при порівнянні два або більш за проекти з різними спільними періодами інвестування (ліквідністю інвестицій) вища ставка відсотка повинна застосовуватися за проектом з тривалішим терміном реалізації.

Четвертий принцип оцінки полягає в тому, що вибираються різні варіанти форм використовуваної ставки відсотка для дисконтування виходячи з цілей оцінки. Для визначення різних показників ефективності проектів як дисконтна ставка можуть вибиратися:

- середня депозитна або кредитна ставка по гривневих або валютних кредитах;

- індивідуальна норма прибутковості (прибутковості) інвестицій з урахуванням темпу інфляції, рівня риски і ліквідності інвестицій;

- норма прибутковості по державних цінних паперах;

- альтернативна норма прибутковості по інших аналогічних проектах;

- норма прибутковості по поточній (експлуатаційною) прибутковості підприємства.

Головна вимога до інвестиційного портфеля підприємства – його збалансованість. Це означає, що необхідно мати в своєму розпорядженні проекти, які в сьогодення або найближчий час забезпечать підприємство грошовими коштами, а також перспективними проектами, які принесуть високу віддачу (у формі прибутку) в майбутньому. Одночасно доцільно доінвестувати грошові кошти із старіючих видів виробництва в сучасніші.

Дуже часто на практиці підприємство, вибравши рентабельний проект, стикається з браком грошових коштів для його реалізації. У такому разі доцільно здійснити додаткові розрахунки з урахуванням залучення внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування.

Залучення позикових засобів для реалізації проекту нерідко підвищує рентабельність власного капіталу, вкладеного в нього. Проте це спостерігається в тому випадку, якщо прибутковість інвестицій вища за «ціну кредиту» (середньої ставки відсотка за банківським кредитом).

В даний час крупні капіталомісткі проекти мають, як правило, низькі показники прибутковості і тривалі терміни окупності. Тому вони повинні фінансуватися переважно за рахунок засобів державного бюджету. Ті сфери підприємницької діяльності, які дають швидку віддачу у формі прибутку (доходу) або мають високу оборотність вкладених засобів, доцільно фінансувати за рахунок власних засобів інвесторів (виробництво товарів народного споживання, торгівля і т д.).

З метою виявлення оптимальної структури фінансування для аналізованого підприємства нами було проаналізовано ефект фінансового левериджу (3.2).

ЕФЛ = (1 – ставка оподатковуваного прибутку) * (ЕР – СРСВ) * ПК/ВК, (3.2)

де (ЕР – СРСВ) – диференціал;

ПК/ВК – плече ЕФВ;

ЕР – економічна рентабельність активів;

СРСВ – середня розрахункова ставка відсотка (фінансові витрати на 1 грн. позикових коштів у відсотках);

ПК – позикові кошти, які несуть проценти;

ВК – власні кошти.

Найбільш важливі правила:

1. Якщо нова позика приносить підприємству збільшення рівня ЕФЛ, це вигідно. Але при цьому необхідно стежити за станом диференціала: при зростанні плеча фінансового левериджу кредитор прагне компенсувати зростання свого ризику за рахунок підвищення ціни кредиту.

2. Ризик кредитора виражається через величину диференціала: чим він більше, тим менше ризик, і навпаки.

3. Фінансовий менеджер професіонал не стане збільшувати за будь-яку ціну плече фінансового левериджу, а буде регулювати його в залежності від диференціала.

4. Диференціал не повинен бути негативним.

5. Ефект фінансового левериджу повинен дорівнювати 1/3...1/2 рівня економічної рентабельності активів.

Чим більше сила впливу фінансового левериджу, тим більше фінансовий ризик, пов’язаний з підприємством:

• зростає ризик неповернення кредиту з відсотками для кредитора;

• зростає ризик падіння дивідендів і курсу акцій для інвестора.

Розрахуємо розмір ефекту фінансового левериджу за 2009 та 2010 роки та проаналізуємо, наскільки він змінився за два звітні періоди. (табл. 3.3)

Таблиця 3.3

Динаміка коефіцієнту ефекту фінансового левериджу

Показник	2009	2010	Відхилення, %
Маржинальний прибуток	528	636	-17,0
Середня вартість активів	110 466,00	76 560,25	44,29
Економічна рентабельність активів	0,0048	0,0083	-42,17
Відношення позикового капіталу до власного капіталу,%	93,86	67,32	39,42
Ефект фінансового левериджу	0,34	0,42	-19,05

Джерело: розраховано автором

Ефект фінансового важеля на кінець 2010 року має додатне значення – 34%. Найбільший вплив здійснив розмір плеча фінансового левериджу (відношення позикового капіталу до власного капіталу).

Практика показує, що чим вище питома вага позикових засобів у загальній сумі капіталу підприємства, що використовується, тим більший рівень прибутку воно одержує на власний капітал. Якщо нове запозичення приносить підприємству збільшення рівня ефекту фінансового важеля, то таке запозичення вигідно. Ефект фінансового левериджу в 2010 році зменшився на 19,05% у порівнянні з 2009 роком, але все одно його рівень залишається досить високим. Але при цьому необхідно уважно стежити за станом диференціала: при нарощуванні плеча фінансового важеля кредитор схильний компенсувати зростання свого ризику підвищенням ціни кредиту. Як було зазначено у п. 3.1, підвищення вартості позикового капіталу негативно впливає на рентабельність інвестиційної діяльності.Тому підприємству необхідно слідкувати за динамікою вартості позикового капіталу і обрати найбільш прийнятну. Ризик кредитора виражений величиною диференціала: чим більше диференціал, тим менше ризик; чим менше диференціал, тим більше ризик. За 2010 рік диференціал був недостатньо великим, але мав додатне значення через відсутність у підприємства процентних позик. Дуже важливу роль для оптимальної структури капіталу відіграє взаємозв’язок між коефіцієнтами рентабельності власного капіталу та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства.

Розрахуємо, при якому співвідношенні позикових і власних коштів значення показника рентабельності власного капіталу буде найвищою (таблиця 3.4):

Таблиця 3.4

Залежність рентабельності капіталу від розміру власного та позикового капіталу

Показник	50:50	55:45	60:40	65:35	70:30	75:25	90:10
Власний капітал	65 976,50	59 378,85	52 781,20	46 183,55	39 585,90	32 988,25	13 195,3
Позиковий капітал	65 976,50	72 574,15	79 171,80	85 769,45	92 367,10	98 964,75	118 757,7
Коефіцієнт автономії підприємства	0,9	0,81	0,72	0,63	0,54	0,45	0,18
Рентабельність власного капіталу, %	14,7	15,2	15,8	16,7	17,8	19,4	25,23

Джерело: складено автором

Отже, для даного підприємства оптимальною є перевага позикового капіталу над власним. Провівши аналіз, виявляємо, що при відношення позикового капіталу до власного 90:10 рентабельність капіталу є найбільшою (при розмірі чистого прибутку 31 тис. грн. за 2010 рік). Тому, якщо найближчим часом чистий прибуток підприємства не зросте, збільшувати частку власного капіталу у фінансуванні інвестиційної діяльності недостатньо. Однак це лише за умови, що вартість позикового капіталу не перевищуватиме 20% (реальна відсоткова ставка).

При виборі інвестиційної стратегії підприємству необхідно враховувати життєвий цикл товару на ринку. На першій стадії (освоєння) доходи від продажів ростуть дуже повільно, оскільки об'єм збуту продукції невеликий. Ринок знайомиться з товаром. На другій стадії (зростання) спостерігається швидке збільшення об'єму продажів і прибутку. На третій стадії (зрілість) доходи від реалізації залишаються на постійному рівні, оскільки можливості залучення нових покупців вичерпані. Прибуток в цей період досягає свого максимального значення. На четвертій стадії (захід) життєвого циклу об'єм продажів падає, а прибуток прагне до нуля. Товар необхідно знімати з виробництва і замінювати його новим.

Відзначимо, що, не дивлячись на всі переваги методу аналізу чутливості проекту: об'єктивність, простоту розрахунків, їх наочність (саме ці критерії покладені в основу його практичного використання), даний метод володіє серйозним недоліком – однофакторністю. Він орієнтований тільки на зміни одного чинника проекту, що приводить до недоврахування можливостей зв'язку між окремими чинниками або недообліку їх кореляції.

Тому на практиці доцільно використовувати також метод аналізу сценаріїв. Він включає облік одночасної (паралельного) зміни лави чинників, що впливають на ступінь риски проекту. Таким чином, визначається дія одночасної зміни всіх основних змінних проекту, що характеризують його грошові потоки (притока І відтік грошових коштів). Важливою перевагою методу є той факт, що відхилення параметрів (від базових значень) розраховуються з урахуванням їх взаємозв'язків (кореляції).

ВИСНОВКИ

Виходячи з результатів проведеного дослідження, можна зробити такі висновки:

1. Розглянувши теоретичні основи інвестування, ми дійшли висновку, що розмежування понять інвестиційні товари й інвестиційні ресурси за критерієм здатності їхньої участі в утворенні та відтворенні капіталу є обов’язковим оскільки введення терміну «інвестиційні ресурси» дозволяє докладніше представити етапи інвестування – відповідно, і функції інвестицій.

2. Узагальнивши дані про інвестиційний проект та його цикли, ми побачили, що інвестиційний проект є складною розробкою, в якій представлені максимальна кількість відомостей про джерело вкладення коштів, враховуючи всі зовнішні та внутрішні фактори впливу, величину очікуваного доходу та терміни реалізації проекту. Тому ми рекомендуємо ввести у штатний розклад підприємства посаду аналітика (спеціаліста по інвестиційному менеджменту) для роботи, як з оцінкою інвестиційних проектів, так і для контролю за фінансовими показниками даного підприємства.

3. Розглянувши різні методи оцінки інвестиційних проектів, можемо сказати, що один обраний метод не може бути використаний для оцінки всіх проектів, оскільки характеризуватиме лише один показник проекту, що є недоцільним. Деякі методи мають недоліки на математичній основі, тому для оцінки проектів необхідно застосовувати кілька методів, що дасть можливість реальніше оцінити доцільність інвестування того чи іншого проекту.

5. Проаналізувавши фінансові дані ТОВ «ДЕКС» ми дійшли висновку, що підприємство ще у 2009 році було досить у кризовому стані, але вже на кінець 2012 року показники підприємства суттєво покращились, що говорить про стабілізацію позиції підприємства. Проаналізувавши динаміку матеріально-технічної бази підприємства, можна побачити, що її обсяги стрімко зростають, що характеризує розширення підприємства. Ми рекомендуємо залучити надійного інвестора для розробки і реалізації більш масштабних і прибуткових проектів.

6. Аналіз структури фінансування інвестиційних проектів показав, що збільшення частки позикового капіталу та зростання його вартості негативно впливають на рентабельність інвестиційної діяльності. Однак через недоступність інших джерел фінансування (ринок цінних паперів, венчурні фонди тощо) та обмеженість пропозицій щодо співфінансування підприємство і надалі буде використовувати позиковий капітал. На основі аналізу ефекту фінансового левериджу нами було з’ясовано, що для підприємства безпечним є фінансування за рахунок позикових коштів (до 90%) за умови, що вартість позикового капіталу не перевищить 20%.

7. Розглянувши основні проблеми у прийнятті інвестиційних рішень, ми бачимо, немає єдиної системи оцінки інвестиційних проектів. Також ми побачили, що проект оцінений різними методами, показує різні результати. Тобто оцінка проекту лише розрахунками є неприпустимою. Враховуючи спеціалізацію нашого підприємства, необхідно провести дослідження території, де буде проводитись будівництво, реконструкція чи ремонт. Оскільки ділянка під забудову нового будинку у центрі міста дає змогу отримати більший прибуток з введеної в експлуатацію споруди, ніж забудова на більш віддаленій від центру ділянці.

У формуванні грошового потоку проекту, а отже, його ефективності беруть участь чинники позитивного (прибуткового) і негативного (витратного) характеру. Тобто визначені в проекті очікувані грошові надходження можуть суттєво коливатися при зміні зовнішніх чи внутрішніх умов.

Отож, перед прийняттям того чи іншого інвестиційного проекту важливо оцінити його якомога ретельніше, визначити мінімальний прибуток з нього при умові настання ризикової ситуації та при необхідності залучити співінвестора для гарантування належної реалізації проекту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анискин Ю.П. Управление инвестициями : [учебное пособие] / Анискин Ю.П. – М.: ИКФ Омега-Л, 2002. – 167 с.

2. Антипенко Е.Ю. Принципы анализа капитальных вложений : [монография] / Е.Ю. Антипенко, В.И. Доненко. – Запорожье : Фазан; Дикое поле, 2005. – 420 с.

3. Антонов А.В. Розвиток наукової думки з питань інвестиційної діяльності. Економіка: проблеми теорії і практики. – 2002. –С.73-80.

4. Бакаєв Л.О. Кількісні методи в управлінні інвестиціями: Навч.посібник.Бакаєв Л.О.–К.:КНЕУ,2000

5. Верба В.А. Проектний аналіз: підручник/ В.А. Верба, О.А. Загородніх. – К. КНЕУ, 2000. – 322 с.

6. Воркут Т.А. Проектний аналіз: навч. посіб./ Т.А. Воркут. – К.: Укр.. цент духовної літератури, 2000. – 428 с.

7. Гоголев О.Д., Паєнтко Т.В. Фінанси підприємств у запитаннях і відповідях: навч. посіб. – 3-тє вид. – К.: Комп’ютерпрес, 2010. – 318 с.

8. Данилова Л.І. Лізинг як фактор інвестиційного розвитку// Фінанси України. – №11, 2003. 13-15 с.

9. Денисенко М.П.Основи інвестиційної діяльності. – К: Алерта, 2003. – 338с.

10. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. і доп. Рекомендовано МОН / Савицька Г.В. – К., 2009. – 668 с.

11. Загородній А.Г., Стадницький Ю.І. Менеджмент реальних інвестицій: Навч. посіб. – К.: Знання, КОО, 2000. – 209 с.

12. Інвестознавство: Підручник / За наук. ред. В.Г. Федоренка. – К.: МАУП, 2000.

13. Інвестування: Теорія і практика: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. Рекомендовано МОН / Борщ Л.М., Герасимова С.В. – К., 2009. – 685 с.

14. Iнвестицiї та капiтал. / Р. Грачова . – К. : Преса України , 2002. – 130 с.

15. Iнвестицiї на пiдприємствi: формування, використання, ефективнiсть / Сiдун, В.А. / / Економiка пiдприємства : Навч. посiбник / Сiдун, В.А., Пономарьова, Ю.В.. – К., 2003.

16. Клейнер Г. Современная экономика России как «экономика физических лиц» // Вопросы экономики, 1996.

17. Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент.– М.: Финансы и статистика, 2000. – 768 с.

18. Колтинюк Б.А. Інвестиційні проекти: підручник для вузів. – 2 вид., перепрац., і доп. – Спб.: Видавництво Михайлова В.А., 2002. – 622 с.

19. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навч.посібник для студентів вищих навч. закладів. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: ЦУЛ, 2004. – 376 с.

20. Митяй О.В. Проектний аналіз: навч. посіб./ О.В. Митяй. – К.: Знання, 2011. – 311 с.

21. Мойсеєнко І.П. Інвестування Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 490 с.

22. Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 406 с.

23. Основи інвестиційно-інноваційної діяльності: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: Алерта, 2004.- 431 c.

24. Пересада А.А. Інвестування: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2004. – 250 с.

25. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. К.: Видавництво «Лібра» ТОВ, 1998 – 392 с.

26. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности / Пересада А.А. – К. : “Издательство Либра” ООО, 1996. – 344 с.

27. Пересада А.А. Інвестування: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2004. – 250 с.

28. Пересада О.О., Майорова Т.В. Інвестиційне кредитування: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 271 с.

29. Пікус Р.В. Управління інвестиційними ризиками // Фінанси України. – 2001. – №11. – с. 105 – 109.

30. Проектний менеджмент: Навч. посібник /Гриньов А.В., Дмитрів І.А., Бікулова Д.І. та ін. – Х.:ХНАДУ, 2006. – 244 с.

31. Про інвестиційну діяльність: Закон України, 18 вересня 1991 року N 1560-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

32. Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України [Інструкція]: Постанова Правління Національного банку України N 388 від 21.11.97 р [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

33. Про затвердження Інструкції про складання річного фінансового звіту банків України: Постанова Правління НБУ від 17.02.2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

34. Про затвердження Інструкції про порядок складання річного фінансового звіту в банках України: Постанова Правління НБУ N 598 від 07.12.2004 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

35. Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України: Постанова Правління НБУ від 07.12.2004 N 598 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

36. Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України: Постанова Правління НБУ від 27.12.2007 N 480[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

37. Разгон В.И. Инвестиции в основной капитал и проблема экономического роста в России/ Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора экономических наук. – Иваново: Ивановский государственный университет, 1999.

38. Ревазов В.Г. Инновационные инвестиции как фактор динамического развития производственной сферы экономики / Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата экономических наук. – М.: Российская академия государственной службы при Президенте России, 2000.

39. Старик Д.Э. Как рассчитать эффективность инвестиции. – М.: Финстатинформ, 1996.

40. Стефанович Є.А. Інвестиційна діяльність як економічне явище/ Є. Стефанович// Економіка і держава. – 2010. – №11. – С. 60 – 64.

41. Тарасюк Г.М. Управління проектами: Навч. посібник для студентів ВНЗ. – 2-ге вид. – К.: Каравела, 2006. – 320 с.

42. Туріянська М.М. Інвестиційні джерела. – Донецьк: Юго-Восток, 2004. –317 с.

43. Українська асоціація інвестиційного бізнесу [електронний ресурс]. – Режим доступу: www.uaib.com.ua.

44. Український тлумачний словник [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.slovnyk.net/?swrd=%EE%EF%F2%E8%EC%B3%E7%.

45. Федорченко В.Г. та ін. Страховий та інвестиційний менеджмент – К.: МАУП,2002. – 341 c.

46. Фінансові інвестиції: Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12. Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000р. за №91. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.05.2000р. за №284/4505. [електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

47. Харрод Р.К. К теории экономической динамики классики кейнсианства: В 2 Т.: Т. 1. – М.: 1995.

48. Цветков Н. Роль банков в формировании инвестиционного климата в России. – М.: Бюллетень финансовой информации, 2000. № 12 -С. 58-61.

49. Цигилик І.І., Кропельницька С.О., Білий М.М., Мозіль О.І. Аналіз і розробка інвестиційних проектів: Навчальний посібник. –Київ: Центр навчальної літератури, 2007. –160 с.

50. Червова Л.Г., Назарчук М.І. Правове регулювання інвестиційної діяльності // Фінанси України.- 2005.- № 4.- C. 68-73.

51. Череп А.В. Інвестознавство: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – 398 с.

52. Чорна М.В. Проектний аналіз: Навч. посібник. – Х.: Консум, 2003. – 228 с.

53. Шарп У., Александер Г., Бэйли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. – М.: Инфра-М, 2001. – 1028с.

54. Швиданенко Г.О., Оголь О.В., Заїкіна В.В. Обґрунтування інвестиційних проектів у процесі трансформації форм власності: Навч. посібник / За заг. ред. Г.О. Швиданенко. – К.: КНЕУ, 1998. – 172 с.

55. Шевцова А.Я.Інвестиційне забезпечення діяльності підприємств: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.01 / Я.А. Шевцова; Східноукр. нац. ун-т ім. В.Даля. – Луганськ, 2003. – 18 с.: рис. – укp.

56. Шкура И.С. Особенности формирования финансового механизма инвестиционных процессов // Академічний огляд. – 2003. – №2. – с. 35-39.

57. Щукін Б.М. Інвестування. – К.: МАУП, 2004. – 216 с.

58. Щукін Б.М. Аналіз інвестиційних проектів: Конспект лекцій. – К.: МАУП, 2002. – 128 с.

Размещено на Allbest.ru

47