Френсис бэкон. Новий органон

LXX

Найкраще із усіх доказів є досвід... Той спосіб користування досвідом, який люди тепер застосовують, сліпнув і нерозумний. І тому, що вони бродять і блукають без усякої вірної дороги й керуються тільки тими речами, які попадаються назустріч, вони звертаються до чимало, але мало посуваються вперед... Якщо навіть вони ухвалюються за досвіди більш вдумливо, з більшою сталістю й працьовитістю, вони вкладають свою роботу в який-небудь один досвід, наприклад Гільберт — у магніт, алхіміки — у золото. Такий образ дій людей і неосвічений і безпомічний...

Бог у перший день утвору створив тільки світло, віддавши цій справі цілий день і не створивши в цей день нічого матеріального. Подібним же чином насамперед повинне з різноманітного досвіду витягати відкриття дійсних причин і аксіом і повинне шукати светоносних, а не плодоносних досвідів. Правильно ж відкриті й установлені аксіоми озброюють практику не поверхово, а глибоко й спричиняють численні ряди практичних додатків...

LXXXVIII

...У всіх науках ми зустрічаємо ту звичайної виверт, що ж став, що творці будь-якої науки обертають безсилля своєї науки в наклеп проти природи. І те, що недосяжне для їхньої науки, то вони на підставі тієї ж науки повідомляють неможливим і в самій природі...

XCV

Ті, хто займався науками, минулого або емпіриками або догматиками. Емпірики, подібно мурасі, тільки збирають і задовольняють зібраним. Раціоналісти, подібно павукові, роблять тканину із самих себе. Бджола ж обирає середній спосіб: вона витягає матеріал із садових і польових квітів, але розташовує й змінює його по своєму вмінню. Не відрізняється від цього й справжня справа філософії. Тому що вона не ґрунтується тільки або переважно на силах розуму й не відкладає у свідомість недоторканим матеріал, що витягається із природної історії й з механічних досвідів, але змінює його й переробляє в розумі. Отже, слід покласти добру надію на більш тісний і нерушимий (чого дотепер не було) сполучник цих здатностей — досвіду й розуму.

CIV

Не слід усе ж допускати, щоб розум перескакував від частковостей до віддалених і майже самих загальних аксіом ( які так звані початку наук і речей) і по їхній непохитній істинності випробовував би й установлював середні аксіоми. Так було дотепер: розум схиляється до цього не тільки природнім спонуканням, але й тому, що він уже давно привчений до цього доказами через силогізм. Для наук же слід очікувати добра тільки тоді, коли ми будемо сходити по дійсним сходам, по безперервних, а не переривчастим щаблям — від частковостей до менших аксіом і потім до середніх, одна вище інший, і, нарешті, до самих загальних. Тому що самі нижчі аксіоми деяким відрізняються від голого досвіду. Вищі ж і самі загальні аксіоми (які в нас є) умоглядні й абстрактні, і в них немає нічого твердого. Середні ж аксіоми дійсні, тверді й життєві, від них залежать людські справи й долі. А над ними, нарешті, розташовані найбільш загальні аксіоми — не абстрактні, але правильно обмежені цими середніми аксіомами.

Тому людському розуму треба додати не крила, а, скоріше, свинець і ваги, щоб вони стримували всякий його стрибок і поле...

CV

Для побудови аксіом повинна бути придумана інша форма індукції, чому та, якої користувалися дотепер. Ця форма повинна бути застосована не тільки для відкриття й випробування того, що називається початками, але навіть і до менших і середніх і, нарешті, до всіх аксіом. Індукція, яка відбувається шляхом простого перерахування, є дитяча річ: вона дає хибкі висновки й піддана небезпеки з боку суперечних частковостей, виносячи розв'язку здебільшого на підставі меншого, чим випливає, кількості фактів, і притім тільки тих, які є в наявності. Індукція ж, яка буде корисна для відкриття й доказу наук і мистецтв, повинна розділяти природу за допомогою винних розмежувань і виключень. І потім після достатньої кількості негативних суджень вона повинна містити про позитивний. Це дотепер не зроблене... Користуватися ж допомогою цієї індукції випливає не тільки для відкриття аксіом, але й для визначення понять. У зазначеній індукції й укладена, безсумнівно, найбільша надія.

CXXVI

Заперечать також, що, утримуючи людей від проголошення суджень і від установлення певних початків доти, поки вони у винному порядку не прийдуть через середні щаблі до найбільш загального, ми проповідуємо якесь утримання від суджень і приводимо справа до акаталепсії. У дійсності ж ми думаємо не про акаталепсії, а про евкаталепсії, тому що ми не применшуємо значення почуття, а допомагаємо йому й не зневажаємо розумом, а керуємо ім. Притім краще знати те, що треба, і все-таки вважати, що ми не знаємо цілком, чим уважати, що ми знаємо цілком, і все-таки нічого не знати про те, що треба.

Бэкон Ф. Новий Органон. Афоризми про тлумачення природи й царства людину Ц Твору. В 2т. М., 1978. Т. 2.