Георг гегель. Феноменологія духа

Але яке-небудь додавання з нашої сторони зайво не тільки в тому відношенні, що поняття й предмет, критерій і те, що підлягає перевірці, перебувають у самій свідомості, але ми позбуваємося також від праці порівнювати те й інше й здійснювати перевірку у власному розумінні слова, так що й щодо цього нам залишається лише просте спостереження, оскільки свідомість перевіряє саме себе. Тому що свідомість є, з одного боку, усвідомлення предмета, а з іншого сторони, усвідомлення самого себе: свідомість того, що для нього є дійсне, і свідомість свого знання про це. Тому що обоє суть для того самого [свідомості], те воно саме є їхнє порівняння; для того самого [свідомості] з'ясовується, відповідає чи його знання про предмет останньому або .не відповідає. Правда, предмет видасться тому самому [свідомості] лише таким, яким воно його знає; здається, начебто воно не може довідатися, який він є не для того самого [свідомості], а в собі, і, отже, начебто воно не може перевірити на ньому й своє знання. Однак саме в тому, що свідомість взагалі знає про предмет, уже є в наявності відмінність, що полягає в тому, що для нього (ihm) щось є в-собі [-буття], а деякий інший момент є знання або буття предмета для (fur) свідомості. На цім розрізненні, яке є в наявності, ґрунтується перевірка. Якщо в цім порівнянні одне не відповідає іншому, те, очевидно, свідомість повинна змінити своє знання, щоб воно узгодилося із предметом; але зі зміною знання для нього фактично змінюється й сам предмет, тому що наявне знання по суті було знанням про предмет; разом зі знанням і предмет стає іншим, тому що він по суті належав цьому знанню. Тим самим для свідомості з'ясовується, що те, що колись було дано йому як в-собі [-буття], не є в собі або що воно було в собі тільки для нього. Тому що, отже, свідомість відносно свого предмета знаходить своє знання не відповідним йому, то не залишається незмінним і сам предмет; інакше кажучи, змінюється критерій перевірки, раз те, для чого він призначав бути критерієм, не витримує перевірки; і перевірка є перевірка не тільки знання, але й свого критерію.

Це діалектичний рух, чинене свідомістю в самому собі як відносно свого знання, так і відносно свого предмета — оскільки для нього виникає із цього новий дійсний предмет, є, власне кажучи, те, що називається досвідом. Щодо цього в тільки що згаданому процесі слід ще різкіше підкреслити один момент, що виявляє щось нове про наукову сторону подальшого викладу. Свідомість знає щось, цей предмет є сутність або в-собі [-буття]; але він і для свідомості в-собі [-буття]; тим самим виступає двозначність цього дійсного. Ми бачимо, що у свідомості тепер два предмети: один — перше «у собі», другий — буття цього «у собі» для свідомості. Другий предмет видасться насамперед тільки рефлексією свідомості в самого себе, процесом вистави — не деякого предмета, а тільки знання свідомості про той перший предмет. Однак, як уже було зазначено, для свідомості при цьому змінюється перший предмет: він перестає бути в-собі [-буттям] і стає для нього таким, який становить в-собі [-буття] тільки для нього; але тим самим це є тоді буття цього «у собі» для свідомості, дійсне, а це значить, що воно є сутність або предмет свідомості. Цей новий предмет містить у собі незначність першого, він є придбаний досвід щодо нього.

У цім зображенні процесу досвіду є момент, завдяки якому воно начебто не узгодиться з тим, що прийнято розуміти під досвідом. А саме, перехід від першого предмета й знання його до іншого предмета, до якого ставиться твердження, що досвід зроблений, був витлумачений таким чином, що, мол, знання про перший предмет, або те, що є перше « в-собі» для свідомості, саме повинне стати другим предметом. Всупереч цьому, звичайно здається, що ми випробовуємо неістинність нашого першого поняття на якому-небудь іншому предметі, на який ми, можна сказати, натрапляємо випадково й зовнішнім образом, так що взагалі нам залишається тільки чисте збагнення того, що є в собі й для себе. Але, згідно з наведеним поглядом, новий предмет виник завдяки звертанню (Umkehrung) самої свідомості. Цей розгляд справи є наше додавання, завдяки якому послідовний ряд різного роду досвіду свідомості піднімається до наукового процесу і яке не є для розглянутого нами свідомості. Але фактично тут таке ж стан речей, про якого вужа було мовлення вище із приводу відносини цього викладу до скептицизму, а саме: до якого б результату не привело несправжнє знання, він не повинен бути зведений до порожнього ніщо, а його необхідно розуміти як ніщо того, чого він — результат, у якому втримується те, що істинно в попередньому знанні. Тут це з'являється в наступному виді: тому що те, що спершу видалося предметом, зведено для свідомості до знання про нього, а то, що в собі, стає деяким буттям цього «у собі» для свідомості, те це є новий предмет, разом з яким виступає й нова форма існування свідомості, для якої сутність є щось інше, чому для попередньої форми. Це - та обставина й направляє всю послідовність форм існування свідомості в її необхідності. Тільки сама ця необхідність або виникнення нового предмета, який з'являється перед свідомістю, що не знають, як це відбувається, є те, що відбувається для нас як би за спиною свідомості. Завдяки цьому в рух свідомості входить момент в-собі-буття або для-нас-буття, що не проявляється для свідомості, яка охоплена самою досвідом; зміст же того, що перед нами виникає, є для свідомості, і ми маємо поняття тільки про формальну сторону його або про його чисте виникнення; для свідомості це виникле є тільки в якості предмета, для нас — разом з тим і в якості руху й становлення.

У силу цієї необхідності цей шлях до науки сам уже є наука, і тим самим по своєму змісту — наука про досвід свідомості.

Досвід, який свідомість робить щодо себе, по своєму поняттю може охопити повністю всю систему свідомості або все царство істини духу, так що моменти цієї істини проявляються в цій специфічній визначеності не як абстрактні, чисті моменти, а так, як вони суть для свідомості, або ж так, як сама свідомість виступає у своєму співвідношенні з ними, завдяки чому моменти цілого суть формоутворення свідомості. Рухаючись до свого дійсного існування, свідомість дотягнеться пункту, коли воно відмовиться від своєї ілюзії, начебто воно обтяжене чимсь чужорідним, яке є тільки для нього й у якості деякого іншого, тобто дотягнеться пункту, де явище стає рівним сутності, і тим самим зображення свідомості збігається саме із цим пунктом — зі справжньою наукою про дух⁴; і, нарешті, саме осягнувши цю свою сутність, свідомість виразить природу самого абсолютного знання.

Гегель. Феноменологія духу ⁶ // Твору. М., 1959. Т. 4. Ч. 1. С. 41-50