Аристотель. Метафізика

...Більшість перших філософів уважала початком усього одні лише матеріальні початки, а саме те, із чого полягають усі речі, із чого як першого вони виникають і в що як в останнє вони, гинучи, перетворюються, причому сутність хоча й залишається, але змінюється у своїх проявах,— це вони вважають елементом і початком речей. І тому вони вважаються, що ніщо не виникає й не зникає, тому що таке єство (physis) ¹ завжди зберігається; подібно тому як і про Сократа ми не говоримо, що він взагалі стає, коли стає прекрасним або утвореним ², або що він гине, коли втрачає ці властивості, тому що залишається субстрат — сам Сократ, точно так само, говорять вони, не виникає й не зникає все інше, тому що повинне бути деяке єство — або одне, або більше одного, звідки виникає все інше, у той час як саме це єство зберігається.

(Щодо кількості й виду такого початку не все вчили однаково. Фалес — засновник такого роду філософії — затверджував, що початок — вода (тому він і заявляв, що земля перебуває на воді); до цього припущення він, можливо, прийшов, бачачи, що їжа всіх істот волога й що саме тепло виникає з вологи й нею живе ( а то, із чого все виникає,- це і є початок усього). Таким чином, він саме тому прийшов до свого припущення, так само як тому, що насіння всього по природі вологі, а початок природи вологого — вода.

Деякі ж уважаються, що й найдавніш, що жили задовго до нинішнього покоління й перші, що писали про богів, трималися саме таких поглядів на природу: Океан і Тефію ³ вони вважали творцями виникнення, а боги, на їхню думку, клялися водою, названої самими поетами Стиксом, тому що найбільш шановане — найдавніше, а то, чим клянуться,— найбільш шановане. Але чи дійсно ця думка про природу споконвічне й прадавнє, це, може бути, і недостовірно, у всякому разі про Фалесе говорять, що він саме так висловився про першу причину (що стосується Гіппона, те його, мабуть, не всякий погодиться поставити поруч із цими філософами через убогість його думок).

Анаксимен же й Діоген уважають, що повітря первинне (proteron) води, і із простих тіл переважно його ухвалюють за початок; а Гіппас із Метапонта й Геракліт з Ефеса — вогонь, Емпедокл же — чотири елементи, додаючи до названих землю як четверте. Ці елементи, на його думку, завжди зберігаються й не виникають, а у великому або малій кількості з'єднуються в одне або роз'єднуються з одного.

А Анаксагор із Клазомен, будучи старше Емпедокла, але, що написав свої твори пізніше його, затверджує, що почав нескінченно багато: за його словами, майже всі гомеомерії ⁴, так само як вода або вогонь, виникають і знищуються саме таким шляхом — тільки через з'єднання й роз'єднання, а інакше не виникають і не знищуються, а перебувають вічно.

Виходячи із цього за єдину причину можна було б визнати так звану матеріальну причину. Але в міру просування їх у цьому напрямку сама суть справи вказала їм шлях і змусила їх шукати далі. Дійсно, нехай усяке виникнення й знищення неодмінне виходить із чогось одного або з великого числа почав, але чому це відбувається й що причина цього? Адже як б то ні було, не сам же субстрат викликає власну зміну; я розумію, що, наприклад, не дерево й не мідь — причина зміни самих себе, і не дерево робить ложі, і не мідь — статуя, а щось інше є причина зміни. А шукати цю причину — значить шукати якийсь інший початок, [ а саме], як ми б сказали, то, звідки початок руху. Отож, ті, хто із самого початку узявся за подібне дослідження й заявив, що субстрат один, не випробовували ніякого невдоволення собою, але у всякому разі деякі з тих, хто визнавав один субстрат, як би під тиском цього дослідження повідомляли єдине нерухливим, як і всю природу, не тільки відносно виникнення й знищення (це прадавнє навчання, і все з ним погоджувалися), але й у відношенні всякого іншого роду зміни; і цим їх думка відрізняється від інших. Таким чином, з тих, хто проголошував світове ціле єдиним, нікому не вдалося доглянути зазначену причину^*, хіба що Парменіду, та і йому остільки, оскільки він уважається не тільки одну, але в деякому змісті дві причини ^**.Ті ж, хто визнає безліч причин, скоріше можуть про це говорити, наприклад ті, хто визнає початками тепле й холодне або вогонь і землю: вони розглядають вогонь, що як володіє руховою природою, а воду, землю й таке інше - як протилежне йому.

*

Отже, згадані філософи, як ми затверджуємо, дотепер явно стосувалися двох причин з тих, що ми розрізнили у творі про природу, - матерію й те, звідки рух, до того ж нечітко й без якої-небудь упевненості, так, як надходять у бої ненавчені: адже й вони, повертаючись в усі сторони, наносять іноді гарні удари, але не зі знанням справи; і точно так само здається, що й ці філософи не знають, що вони говорять, тому що зовсім очевидно, що вони майже зовсім не прибігають до своїх початків, хіба що в малому ступені.

*

Емпедокл, таким чином, на відміну від своїх попередників перший розділив цю [рушійну] причину, визнав не один початок руху, а два різні, і притім протилежних. Крім того, він перший назвав чотири матеріальні елементи, однак він тлумачить їх не як чотири, а немов їх тільки два: з одного боку, окремо вогонь, а з іншого — протилежні йому земля, повітря й вода як єство одного роду. Такий висновок можна зробити, вивчаючи його вірші.

*

Тут є утруднення: як ставиться матерія кожної речі до протилежностей. Наприклад, якщо тіло в можливості здорово, а здоров'ю протилежна хвороба, тобто чи тіло в можливості й те й інше? І вода — чи є вона вино й оцет у можливості? Або ж для однієї речі матерія є матерія стосовно володіння й формі, а для іншої — стосовно втраченності й преходінню всупереч своїй природі? Утруднення викликає й питання, чому вино не є матерія оцту й не є оцет у можливості (хоча оцет і утворюється з нього) і чому живий не є мертвий у можливості. Або ж інша справа не так, а руйнування — це щось привхідне, і саме сама матерія живого є, оскільки вона руйнується, можливість і матерія мертвого, як і вода — матерія оцту: адже мертвий виникає з живого й оцет виникає з вина так само, як із дня ніч. І стало бути, якщо одне в такий саме спосіб звертається в інше, то воно повинне вертатися до своєї матерії; наприклад, якщо з мертвого повинне виникнути жива істота, то він повинен спочатку звернутися у свою матерію, а потім з неї виникає жива істота; і оцет повинен звернутися у воду, а потім з неї виникає вино.