Родовід

Бандити пограбували банк і вивезли звідти 10 тонн золотих зливків. Жодних слідів вони не залишили, проте існує ще один шлях знайти грабіжників — дочекатися, коли вони почнуть продавати награбоване. Незважаючи на те що бандити переплавляють зливки і ставлять на них нове клеймо, упізнати вкрадене і золото зовсім неважко. Треба лише точно встанови його хімічний склад: будь-який метал чи інші корисні копалини завжди містять невелику кількість різних домішок. У кожній партії золота свої домішки, які містяться у суворо визначених кількостях. Отже, завжди Можна визначити походження благородного металу.

Подібним чином можна з'ясувати походження будь-якої істоти, дізнатися, до якого і у вона належить, хто є її найближчими родичами і хто її предки, тільки зробити це значно складніше. Способи такого аналізу розробили генетики.

Генетика — наука про спадковість та мінні кість, про передачу спадкових ознак від батьків до їхніх нащадків за допомогою генів, одиниць спадковості. Гени є обов'язковими елементами будь-яких організмів. Вони визначають усі успадковані властивості живих істот.

Кожний ген відповідає за якусь ознаку організму. Кожна клітина організму будь-якої істоти містить повний набір генів, котрі визначають форму її тіла, особливості органі іі чуття, роботу травних та інших залоз Організму, колір волосся, групу крові, структуру молекул гемоглобіну — речовини, що переносить кисень, тощо. Кожен ген може Мити кілька варіантів. У гена, що визначає групу крові, три варіанти. У гена, що відповідає за колір волосся, варіантів більше. Від того, які варіанти генів дитина отримає від батька й матері, залежить, чи буде воші брюнетом, шатеном або блондином. Розроблені генетиками методи порівняння ген і и дозволяють розібратися у родинних зв'язках організму.

Що ж показав генний аналіз людини? Виявилося, що з усіх тварин, які живуть нині на Землі, найближчими родичами людини є шимпанзе. З кожних 100 генів у нас спільні 38. Отже, шимпанзе для нас ближчі родичі, ніж леви — для тигрів, лисиці — для собак, білі ведмеді — для бурих. Наскільки значними мають бути відмінності між організмами, щоб їх уже не можна було вважати представниками одного виду? Учені гадають, що коли у істот, які порівнюються, ідентичними виявляться лише 78—83% генів, слід вважати, що виникнення різних підвидів відбулося.

Повернімося до сучасної людини. Генетичні спорідненість різних людських рас надзвичайно велика. 97% генів у нас ідентичні! Таким чином, незважаючи на зовнішні відомості, поділ людства на окремі раси не означає, що люди діляться на кілька видів чи хоча б підвидів живих організмів. Генетичний аналіз допоміг з'ясувати, як відбуваються розвиток предків людини та їх найближчих родичів — людиноподібних мавп. Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що спочатку від спільного кореня первісних мавп відділилася гілка, яка дала початок великим, уже давно вимерлим мавпам-рамапітекам, від яких потім пішли орангутанги.

Рамапітеки, імовірно, виникли 13 мільйонів років тому. Наступна гілка, яка відділилася від спільного стовбура, була людською. Це відбулося близько 7 мільйонів років тому. І вже зовсім нещодавно, лише 3-4 мільйони років тому, стовбур дав дві останні гілки: сформувались шимпанзе і горили.

Найвірогідніше, спільні пі предок людини та цих миші уже ходив на двох ногах. Якщо це справді так, то шимпанзе і горили, які стали самостійними видами, не лише уповільни темпи свого подальшого розвитку, а навіть зазнали певного регресу, ін тернувшись до життя на чотирьох ногах.

Про те, що шимпанзе і горили насправді стали знову пересуватися на чотирьох ногах, свідчить особлива манера використання рук у процесі ходіння. Ці мавпи стають на землю не підошвами передніх лап, точніше, не долонями, як усі без винятку тварини нашої планети, зокрема й інші мавпи, а спираються на тильний бік зігнутих пальців. Завдяки цьому довжина передніх кінцівок збільшується, що дає їм змогу трохи підняти передню частину тіла і голову. Можливо, такий спосіб пересування зручний для лісових мавп, проте він не придатний ані для далеких переходів, ані для мандрів за межі лісу, де упродовж більшої частини року ґрунт сухий і твердий, адже на тильному боці пальців у цих тварин немає таких товстих подушечок, як на стопах, і такої твердої шкіри.