Чарльз Дарвін: мавпячий процес
Свою теорію про походження тварин і людини шляхом тривалої еволюції, яка спростовувала уявлення християнської релігії про створення Землі і Всесвіту, Чарльз Дарвін опублікував у 1859 році. її практично всюди зустріли вороже. На теорію еволюції і на самого Дарвіна зірвався потік критики і брехні. У нього з'явилася сила-силенна ворогів, багато друзів відвернулися від Дарвіна.
Критики Дарвіна, як правило, не мали достатнього обсягу знань з біології і, природно, не мали у своєму розпорядженні наукових аргументів для спростування його теорії: таких просто не було. Тому вони зазвичай перекручували слова і думки творця еволюційної теорії, а на доказ своєї правоти використовували дотепні каламбури чи посилались на і Біблію і вимагали беззастережно вірити їй. Ось І кілька прикладів того, як це відбувалося.
Якось на одному із засідань, присвячених теорії еволюції, піднявся єпископ оксфордський Вілберфорс і, посміхнувшись, звернувся до залу із такими словами: «Я хотів би запитати професора Гекслі, який сидить навпроти, що він думає про походження людини від мавпи? Чи вважає він, що й сам походить від мавпи, а якщо вважає, то цікаво дізнатися, з якого боку: дідуся чи бабусі?» Зал зустрів це відверте знущання шквалом оплесків. Ще один типовий приклад. Одного разу Дарвіна відвідав адмірал Роберт Фіц-Рой, колишній капітан «Бігля». Як відомо, на цьому кораблі Дарвін здійснив кругосвітнє плавання. Експедиція тривала п'ять з половиною років. Набутий під час експедиції матеріал спонукав Дарвіна до думки про еволюцію живих організмів, і вчений зібрав необхідні для її обґрунтування докази. Очевидно, Фіц-Рой вважав, то несе деяку відповідальність за інтерпретацію Дарвіном матеріалів експедиції.
Бесіда давніх друзів неминуче торкнулася спогадів про минулу подорож. Несподівано адмірал поставив Дарвіну запитання, заради якого він, власне, і приїхав:
Ви що ж, — запитав він, — заперечуєте достовірність Біблії?
Дарвін відповів, що це не він, а сама природа її відхиляє. Адмірал скипів:
Отже, Біблія бреше? І вам не соромно?
Друже мій, — спробував заспокоїти його Дарвін, — я, як і багато хто інший, високо ціную прекрасну поезію Нового Заповіту проте...
Висловитися до кінця йому не довелося. Адмірал, грюкнувши дверима, розгнівано залишив його будинок.
Так критикували Дарвіна відразу після опублікування ним своїх наукових праць. Протягом наступних 50 років пристрасті вщухли. Передова частина вчених прийняла теорію еволюції, і вона набула поширення.
Людські раси
Государ усієї Русі, дванадцятирічний цар Петро II, зійшовши на престол, ще задовго до офіційної коронації, наказав своїм підданим, щоб у звертанні до нього у листах і проханнях перед підписом подавця ставилося «нижайший раб». Не більше й не менше!
Рабство існувало у первісному суспільстві з давніх-давен. Нова хвиля розвитку рабоволодіння і работоргівлі почалася після відкриття Америки й утворення там нових колоній.
З того часу від західних берегів Африки, від Гвінеї й Анголи, від Невільницького берега та Берега Слонової Кості потяглися вітрильники, навантажені живим товаром. Під час транспортування у наглухо заколочених трюмах часто гинула майже половина рабів, проте невільники на чорному ринку були такими дні новими, що торгівля однаково лишалася Прибутковою.
До початку боротьби з работоргівлею минули багато років, а поки що на невільницьких ринках Анголи та Конго укладалися угоди про Продаж людей. Лише в 1926 році 37 держав Підписали конвенцію Ліги Націй про повну заборону работоргівлі та спільні дії щодо боротьби :з нею.
Работоргівлю стимулювала ненаситна жадібність, прагнення до наживи. Моральним виправданням її існування слугували уявлення про неповноцінність червоношкірих, негрів, аборигенів Австралії, про неможливість вважати їх справжніми людьми. Таке ставлення до корінного населення інших континентів повністю влаштовувало громадян європейських Колоніальних імперій. Адже благами рабства користувалися не лише самі рабовласники й работоргівці, але якоюсь мірою усе населення колоніальних країн, оскільки за рахунок безплатної праці створювалась величезна кількість відносно недорогих товарів.
Чи справді між представниками різних р м- є значні відмінності? Ні, таких відмінностей немає. Сучасне людство має спільне походження, іншими словами, належить до одного виду Homo sapiens (людина розумна), що, до речі, підтверджується спільністю основних рис: будови тіла. Проте, якщо порівнювати зовнішні ознаки людей, які живуть у різних ізографічних зонах, не важко помітити деякі відмінності у кольорі шкіри, формі голови, характері волосся... Це дало підстави для спроб поділити людство на окремі групи і розробити їх класифікацію. Для позначення таких груп із зоології був запозичений спеціальний термін: раса. Нині прийнятий поділ на 3, 4 чи 5 основних рас: негроїдну, австралоїдну, монголоїдну, європейську та американську.
Виявилося, що, незважаючи на зовнішні відмінності, з генетичної точки зору людство однорідне. Довести це допомогли сучасні біохімічні та імунологічні методи дослідження, які дозволили встановити близькість груп крові, аналогічні властивості тканин тіла, подібність основних структурних білків, тобто тих, з яких побудовані клітини. У наші дні ці уявлення підтверджені дослідженнями генетиків.