Чи можна відшліфувати зір, лазячи по деревах?

Виявляється, можна! Ймовірно, видасться дивним, що ліс, крім реконструкції кінцівок, дав поштовх до вдосконалення зору. За завісою з густого листя завжди панує напівтемрява, тому очі тварин, які мешкають тут, повинні мати високу світлочутливість. Друга вимога лісу до очей — їх швидка адаптація до світла і темряви. Навіть у густому листі вологого тропічного лісу завжди є невеликі щілини, через які може пробитися яскравий промінь світла, освітивши крихітну ділянку ґрунту біля підніжжя дерев-велетнів, а поряд усе потопає у мороці. Лісові мешканці, потрапляючи на яскраво освітлені ділянки лісу, на галяви й галявинки, а потім повертаючись під захисток густого листя, повинні мати здатність швидко пристосовуватися до змін освітлення. Інакше при переході від світла до тіні чи навпаки вони відразу б втрачали змогу орієнтуватися за допомогою зору, що мало б різко обмежити свободу їх пересування, загрожуючи небезпечними інцидентами.

Уявіть гібонів. Ці великі людиноподібні мавпи при пересуванні у лісових нетрях користуються переважно руками. Коли гібони поспішають, вони, розгойдавшись, летять лісом, наче гарматне ядро, хапаючись за гілки то правою, то лівою рукою. Ноги при цьому вони притискають до тіла, щоб не заважали. Швидкість пересування величезна. Уявляєте, що відбудеться з мавпою, коли вона із сутінків лісу вилетить па яскраво освітлену галявину. Якщо її очі миттєво не перелаштуються, не переключаться на режим роботи в умовах високої освітленості, аварія неминуча, а мавпи часто пересуваються на висоті 30 метрів і вище, тобто на висоті десятиповерхового будинку!

Проте найважливіше удосконалення очей полягає у тому, що зір лісових мешканців став бінокулярним, тобто кожен предмет вони розглядають обов'язково обома очима. Це дозволяє надзвичайно точно визначити відстань до об'єкта, який цікавить тварину. Повірте, для деревних тварин ця здатність вельми актуальна. Без неї неможливо здійснювати прицільні стрибки з гілки на гілку, важко схопити рукою вподобаний плід, а тим більше метку ящірку чи жука. Сталося так, що розвиток рук, більш широке їх використання для різноманітної діяльності, стало серйозним стимулом для удосконалення бінокулярного зору, а бінокулярний зір, дозволяючи контролювати точність маніпуляцій, які здійснюють верхні кінцівки, у свою чергу створив умови для їх інтенсивного розвитку. Зрештою, бінокулярний зір дозволив здійснювати точне управління руками.

Австралопітек

У 1859 році видатний англійський учений Чарльз Дарвін опублікував головну працю свого життя «Походження видів шляхом природного добору...». У ній він показав, що рослини і тварини поступово змінюються, а ті, які існують нині, виникли природним шляхом від інших видів. 12 років потому, після серйозних вагань, Дарвін зважився заявити, що людина має спільне з тваринами походження, а нашими предками були вимерлі людиноподібні мавпи. Зважитися на такий крок йому було нелегко, оскільки це суперечило основним канонам християнської релігії.

Антропологи давно почали пошуки кісткових решток викопних мавполюдей, тієї проміжної ланки, від якої пішли люди. Проте лише XX століття дало перші результати. На острові Ява були знайдені великі кутні зуби, їжі на зуби сучасних мавп, а згодом і частими черепа, більшого, ніж черепи відомих нам мавп. Учені вирішили, що це і є мавполюдина і назвали її пітекантропом, склавши назву з двох грецьких слів: пітекос (мавпа) і антропос (.людина).

Кісткові тканини зуба — найміцніші та найстійкіші тканини людського тіла. Вони краще зберігаються і частіше від інших кісток потрапляють до рук археологів. У Китаї, наприклад, знайшли рештки так званої китайської людини: 5 черепів, 29 дрібних уламків різних кісток та 152 зуби! Особливо багато знахідок було в Африці. Африканського людиноподібного предка назвали австралопітеком, тобто південною мавпою.

Учені довго не могли вирішити, які були австралопітеки — високорозвинені мавпи чи примітивні первісні люди. Розмір їхнього мозку був надто малий, щоб приймати їх за людей, а те, що вони пересувались на двох н огах, також не давало права вважати їх такими. Може видатися дивним, проте вчені вирішили, що найточнішу відповідь на це запитання можуть дати зуби. Було виділено 11 ознак, за якими вдалося визначити, кому належать знайдені зуби: людям чи мавпам. Таким чином, усіх знайдених в Африці людиноподібних істот стали вважати рештками мавп, хоча у них були ознаки і мавп, і людей, проте мавпячі все-таки виражені більше. Усі вони належать до роду австралопітеків. Ось, виявляється, якою важливою частиною тіла є зуби.