Біля джерел

Дім муз

Засновник фізіології Клавдій Гален

Клавдій Гален відкриває мозок

Три шкури

Ми виходимо з лісу

Чи можна відшліфувати зір, лазячи по деревах?

Австралопітек

Чарльз Дарвін: мавпячий процес

Людські раси

Родовід

Біля Джерел

Анатомія — це наука, що вивчає форму та будову окремих органів, систем органів та людського організму в цілому. Розрізняють анатомію людини нормальну i патологічну (тобто хворих органів), анатомію тварин i анатомії рослин. Вивченням подібності та відмінності будови тварин займається порівняльна анатомія тварин.

Назва науки — анатомія — походить від грецького слова «анатомі», що в перекладі українською означає «розтин». Така назва не випадкова: розтин — основний метод дослідження, що його застосовують в анатомії.

Здавалося б, інтерес до себе, до власного тіла, його будови та функцій його органів мав зробити анатомію людини першою чи, в усякому разі, однією з перших наук, народжених допитливим людським розумом. Насправді все було не так. Інтерес до зоряного неба, наприклад, виник у людей значно раніше, ніж до власної персони, власного тіла. Люди, котрі жили всього 3—5 тисяч років тому, навдивовижу погано знали власне тіло i мало цікавились цим. Давні єгиптяни майже не знали анатомії, хоча в Єгипті наука розвивалася швидше, ніж в інших країнах. Навіть бальзамування тіл померлих, а отже, відсутність формальної заборони на їх розтинання, чомусь не сприяло набуттю анатомічних знань.

Ще гірші були справи у інших народів. У євреїв суворо заборонялося торкатися трупів, годі й говорити про анатомічні дослідження. Щоправда, з Талмуду, священної книги євреїв, відомо, що рабини іноді вдавались до анатомічних досліджень, частіше на тваринах i лише зрідка на людях. При цьому вони застосовували досить своєрідні методи дослідження, які навряд чи сприяли встановленню істини. Відомо, що у першому столітті нашої ери рабини зварили тіло молодої дівчини, вважаючи, що вчинили велике благо, бо таким чином замінили їй смертну кару через спалення на вогнищі. Вони варили злочинницю, поки м'ясо відстало від кісток, а заразом i розвалилися деякі кістки. У результаті горе-анатоми нарахували у дівчини 252 кістки, приблизно на 45 кісток більше, ніж буває у людини.

Китайці також нічого не знали про анатомію людини. За прадавніми уявленнями i уявленнями, китайці дуже боялися торкатися трупів, а їхній розтин викликав огиду.

У дещо кращому становищі перебували індуси. Їхні вірування не забороняли розтинати трупи i дозволяли легко спокутувати такий гріх. Для цього треба було лише прийняти очищувальну ванну, торкнутися корови (як відомо, вони й досі вважаються в Індії священними тваринами) чи поглянути на сонце. Це відкривало перед індусами перспективу стати найкращими у світі анатомами. Проте існуючи правила, згідно з якими розтину людських тіл мало передувати семидобове вимочування трупів у проточній воді, робили зусилля індусів марними. До того моменту, коли можна було зайнятися дослідженнями, основні тканини організму були вже зруйнованими. Не дивно, що індуси нараховували у людини більше 300 кісток.

Значно швидше ця наука розвивалась у Давній Греції. Про рівень анатомічних знань можна судити з творів Гомера. В «Іліаді» та «Одіссеї» можна знайти назви майже усіх частин людського тіла, зовнішніх і внутрішніх органів. Серед перших серйозних анатомів слід назвати філософа і лікаря Алкмеона. Він першим виявив нерви головних органів чуття, зумів простежити їхній шлях до головного мозку і першим намагався привернути увагу вчених тієї епохи до мозку як найважливішого органа людського тіла.

Найвидатніший лікар усіх часів і народів Гіппократ прекрасно розумів значення анатомії, необхідність мати точні уявлення про функції різних органів тіла. Він походив із родинної медичної школи асклепідів. Якщо відомості, котрі дійшли до наших часів, достовірні, Гіппократ належав до сімнадцятого покоління лікарів цієї школи. Ґрунтовно опанувавши науку про людину та її хвороби, він вважав достовірним лише те, що базувалося на спостереженнях, на твердо встановлених фактах та досвіді. Ось чому Гіппократ з повагою ставився до анатомії, проте сам анатомічними дослідженнями не займався. Відомості про будову органів людського тіла мало допомагали йому лікувати хворих, для нього важливіше було мати уявлення про їхні функції.

Певним чином вплинув на розвиток знань про людське тіло Арістотель — мабуть, найвидатніший учений давнини. Його не цікавили чиїсь думки, він вимагав точно встановлених фактів і безкомпромісно боровся з абстрактними уявленнями в науці, хоча й сам іноді грішив цим. Так, Арістотель оголосив серце центром відчуттів лише на тій підставі, що воно займає центральне положення у тілі людини й тварин, і до того ж є джерелом усієї життєдіяльності організму.

Д ім муз

Улітку 323 року до нашої ери Александр Македонський, найвидатніший полководець давнини, прибув до Вавилона, столиці своєї колосальної держави, щоб вирушити у черговий похід. Цар мріяв загарбати Карфаген та країни південного заходу Європи, які ще лишалися непідкореними. Армада кораблів уже була готова вийти в море, коли цар ураз занедужав.

Після смерті тіло Александра у золотому саркофазі перенесли до Александрії і помістили у спеціальну гробницю. Місто, назване на честь Александра, було закладене ним самим як нова столиця еллінського Єгипту. Тут оселився один із сподвижників Александра, талановитий полководець і розумний правитель Птолемей І Сотер, перший з цілої плеяди Птолемеїв. Його найбільшою заслугою перед людством є створення Мусейону, що в перекладі українською означає «дім муз».

Мусейон найбільше нагадував сучасний науково-дослідний інститут, де вчені жили й працювали на всьому готовому й були звільнені від повсякденних клопотів. Цар намагався залучити до Александрії усіх видатних поетів та вчених того часу, які працювали у різних галузях. Тут зібрався цвіт науки усього давнього світу. Александрійський Мусейон був і дослідним центром, і найбільшим музеєм давнини (від слова «мусейон» і виникло слово «музей») з парком, ботанічним садом, звіринцем та окремою обсерваторією.

Швидкому розвитку наукових досліджень сприяло щедре фінансування — у Єгипті на них грошей не шкодували. Займаючись дослідженнями, учені мали змогу щодня зустрічатися за спільними трапезами та на прогулянках у прекрасних садах Дому муз. Вони мали винятково сприятливу можливість обмінюватися досвідом, радитися, знаходити істину у дискусіях і комплексно вирішувати наукові проблеми. До того ж у Мусейоні була прекрасна бібліотека, найбільше книгосховище давнього світу.

При Мусейоні створено анатомічну школу. У ті далекі часи це було єдине місце, де зважувалися розтинати тіла померлих. Не дивно, що саме в Мусейоні зародилася анатомія, а її творцем став александрійський учений і особистий лікар Птолемея II Філадельфа Герофіл — автор «Анатомії», праці про будову людського тіла.

Герофілові належить багато анатомічних відкриттів. Він першим помітив відмінності у будові артерій і вен, детально описав будову ока, вивчив будову внутрішніх органів, а головне — з'ясував особливості їх взаємодії. Він відкрив мозок як «місцеперебування» нашої психіки і волі та його зв'язок з периферійними нервами. Важко сказати, як Герофіл здогадався, що саме мозок відповідає за розумову діяльність, адже тоді навіть не було відомо, що м'язи тварин і людини безпосередньо призначені для здійснення рухів.

Засновник фізіології Клавдій Гален

З Александрією пов'язане ім'я ще одного класика античної медицини, лейб-медика римських імператорів Марка Аврелія та його сина Коммода, великого анатома й засновника експериментальної фізіології Галена. Народився він у Пергамі в родині талановитого архітектора й всебічно освіченої людини. Початкову освіту дав йому батько, заклавши міцний фундамент математичних знань, а і 14 років Галенові довелося відвідувати заняття філософів різних філософських напрямів. Оскільки пізнання високих матерій було заважким для дитячого розуму, він ходив на заняття з батьком, який допомагав йому зрозуміти порушені на лекціях проблеми.

У Римі Гален мав величезну лікарську практику, проте це не завадило йому займатися науковими дослідженнями і читати лекції з анатомії та фізіології, супроводжуючи їх демонстраціями на трупах тварин. Йому випадало розтинати також трупи людей, але, мабуть, дуже рідко. Частіше Галенові доводилося лікувати жахливі рани гладіаторів, що були завдані їм під час поєдинків. Таким чином Гален обстежував внутрішні органи або розглядав рештки тіл злочинців, яких віддали на поживу хижакам. Слід визнати, що таким незвичайним способом він здобув чимало цінних відомостей про будову та функції людського тіла.

На відміну від Арістотеля, Гален частіше здійснював вівісекції, тобто розтинав живих тварин. По суті він був не анатомом, а фізіологом. У своїх працях Гален детально розглядав функції різних частин тіла і намагався пояснити, яким чином вони здійснюються.

Гален здійснював дослідження на різних тваринах. Найчастіше під ніж потрапляли свині та собаки. Очевидно, вони були найбільш доступними лабораторними тваринами. Йому доводилося анатомувати левів, убитих під час римських ігрищ. Серед тварин, яких вивчав Гален, — ведмідь, слон та інші тварини, проте сам він любив проводити досліди на мавпах. Така прихильність не випадкова. Гален вважав, що «з усіх істот, які живуть нині, мавпи найбільше схожі на людину своїми нутрощами, м'язами, артеріями, венами і нервами, так само як і формою кісток».

Оскільки в епоху Галена можливості вивчення самої людини були вкрай обмеженими, почасти через особливий склад розуму, він широко використовував порівняльний метод дослідження і опису анатомо-фізіологічних закономірностей. Так, розповідаючи про руку людини, він детально порівнює її з рукою мавпи, ознайомлює читача з органами травлення, детально обговорює подібність і відмінності між шлунком мавпи, ведмедя, коня і барана, звертаючи увагу на зв'язок між будовою травного тракту та їжею, яку споживає тварина.

Експериментуючи на тваринах, Гален легко довів, що в артеріях знаходиться кров, а не повітря, як вважали його попередники. Нарешті, Гален розробив правила приготування ліків із рослинної і тваринної сировини. Такі ліки фармацевти досі називають галеновими препаратами.

Клавдій Гален відкриває мозок

Найбільш важливим і цікавим Клавдій Гален вважав вивчення будови і функцій нервово-мозкового апарату. Ще Гіппократ та пізніші античні учені висловлювали деякі слушні припущення про мозок, проте це були лише здогадки, які виникали при вивченні трупів, а Гален провів систематичне дослідження на живих мавпах. Він перерізав їм нервові відведення і спостерігав, як при цьому припинялося скорочення м'язів діафрагми та міжреберної мускулатури, м'язів обличчя, рота, грудей, передніх і задніх кінцівок. Особливо переконливими йому видавалися досліди з перерізуванням нервів язика, гортані та нервів, які відповідали за дихання. При перерізуванні одного язикового нерва частина м'язів язика переставала функціонувати, а коли перерізали обидва — язик ставав нерухомим.

Ще більш наочними були результати експериментів з гортанню. В античний період медики навіть не мріяли про знеболювання. Природно, що під час експериментів мавпи дико кричали від болю. При проведенні публічних дослідів експерименти здійснювались на молодих поросятах. Після перерізування одного з гортанних нервів чи однієї половини спинного мозку голос тварини слабшав, а коли перерізали обидва нерви чи спинний мозок, тварина відразу ставала німою.

Не менш ефектно виглядав параліч грудної клітки після перерізування нервів, які відповідали за дихальну мускулатуру. 18 століть тому такі експерименти сприймались як диво і могли видаватись чаклунством, якби Гал єн детально не пояснив їхню природу, спираючись на весь багаж знань тодішньої науки.

Ще більш дивним і незвичним сприймався ефект перерізування зорових, слухових чи нюхових нервів, після чого тварина переставала бачити, чути чи втрачала здатність відчувати запахи. У результаті цих експериментів Гал єн дійшов висновку, що існує три типи нервів: рухові, які йдуть до м'язів і змушують їх робити рухи, чутливі, призначені для сприйняття відчуттів, та нерви, які оберігають тіло від хвороб. Він висловив думку, що «без нерва немає жодної частини тіла, жодного так званого довільного руху, жодного почуття».

Головний мозок сучасному фізіологу здається такою ніжною субстанцією, що проведення на ньому будь-яких експериментів вимагає особливої обережності, і для їх організації слід мати цілий арсенал необхідної апаратури. Гален не мав ані засобів знеболювання чи знерухомлення тварин, ані спеціальної апаратури, котра дозволяла б міцно фіксувати голову тварини, позбавляючи її можливості здійснювати навіть незначні рухи, нарешті, не мав навіть сталевого інструментарію, свердел, пилок, щипців для розтину черепа, ножів для м'язів та зовсім тонких і гострих ріжучих інструментів для самого мозку. Він намагався вивчити функцію великих півкуль, зрізаючи пошарово окремі ділянки мозку. Виявилось, що при видаленні одних із них виникала втрата чутливості. Руйнування інших ділянок проявлялось у порушенні рухових реакцій.

Перша розвідка мозку подарувала важливу інформацію. Вона дала змогу виявити чи, в усякому разі, припустити, що окремі функції організму перебувають під контролем певних відділів мозку. Це допомогло зрозуміти, що мозок не залізний і не є холодильником для серця, що нібито звільняє його від надлишкової теплоти, як вважав Арістотель, а натомість він є джерелом руху, чутливості, духовних здібностей та інтелектуальної діяльності людини. Проведені експерименти переконали Галена в тому, що ні серце, ні тим паче діафрагма — грудочеревна перепона, — а саме мозок призначений для здійснення довільних рухів, відчуття і мислення.