27. Середньовічна освіта школи й університети

Поряд із зростанням матеріальної культури відбувалося бурхливе духовне життя, жвавий розвиток освіти, шкіл та університетів.

Спочатку школи існували тільки при монастирях; у них елементи античних знань зводилися воєдино з метою пристосувати їх до потреб християнської церкви. Позацерковні школи починають виникати на початку 12 ст., у той час, коли міста починають відчувати потребу в грамотних, освічених людях, для оформлення торгово-ремеслярських операцій, працювати в органах міського управління, складати документи, що виходили від міст, починаючи від усіляких прохань, адресованих монархам, і кінчаючи докладними, ретельно складеними комунальними хартіями. У 12-13 ст. у західній Європі починає формуватися вища школа – університет (від лат. universitas– сукупність). Так називалося

об'єднання викладачів і учнів (universitas magistrorum et scholarium).

Наприклад, Паризький університет, що одержав у 1200 р. королівську

грамоту, включав учнів, викладачів, переписувачів, посильних, аптекарів

і навіть трактирників, що обслуговують університет.

28. Лицарська культура 

Лицарська культура виробляється в феодальному середовищі. Сам стан феодалів був неоднорідним. Нечисленну еліту феодального класу утворювали найбільші землевласники — носії гучних титулів. Ці найбільш родовиті і благородні лицарі були на чолі своїх дружин, часом справжніх армій. Лицарі рангом нижче служили в цих дружинах зі своїми загонами, які з'являлись на перший поклик пана. На нижніх рівнях лицарської ієрархії стояли безземельні лицарі, все надбання яких перебувало у військовій виручці і зброї. Багато з них мандрували,

примикаючи до загонів тих або інших ватажків, стаючинайманцями, а нерідко і просто займалися грабунком. Лицарство разом з багатьма представниками церкви витворило власний кодекс етичних норм і звичаїв. Згідно з цим кодексом, рицар повинен: діяти згідно з Євангелієм;бути доблесним; будь-якою ціною боронити свою честь; завжди дотримувати слова; зберегти вірність "дамі свого серця"; ставати на оборону слабших.

29. Культура середніх віків у візантії

Протягом усієї своєї тисячолітньої історії Візантія була центром своєрідної культури, яка формувалася під впливом римської, грецької та елліністичної традицій. У культурному житті розмаїта візантійська культуроло­гія розмежовується на такі основні періоди: 1) відмирання античності і встановлення нової середньо­вічної культури в дусі християнського віровчення (IV- VII ст.); 2) культурний спад у зв'язку з економічним зане­падом та аграризацією міст (кінець VII- початок IX ст.); 3) нове культурне піднесення Константинополя та інших провінційних міст (середина IX-X ст.); 4) найвищий роз­виток візантійської культури, зумовлений розквітом місь­кого життя (XI-XII ст.); 5) занепад культури, викликаний політичним ослабленням Візантії (кінець XII-XIII ст.); 6) зародження обмеженого візантійського гуманізму, харак­терною ознакою якого було відновлення античної освіче­ності (XIV - початок XV ст.).

У середині IX ст. у Візантії утворюються вищі навчальні заклади, де поряд з філософією, математикою, астрономією, філологією викладалася також медицина.