1. Характеристика відносин, що складають предмет курсу.

Предметом інвестиційного права є суспільні відносини, що виникають у процесі інвестиційної діяльності, відносини з приводу дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Суспільні відносини, що виникають в результаті здійснення інвестування, складні та багатоманітні. Саме це викликає труднощі у визначенні економічного та правового змісту поняття «інвестиції». Поняття «інвестиції», «іноземні інвестиції» визначають по-різному. Саме слово «інвестиції» англійського походження (investments) і означає «капіталовкладення». Таким чином «інвестиції» та «капіталовкладення» — це синоніми.

У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний

ефект.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Залежно від того, де вони здійснюються, інвестиції поділяються на-внутрішні (внутрішньодержавні) та зовнішні (іноземні).

Особливої уваги заслуговує аналіз правового змісту іноземних інвестицій.

Проблема визначення змісту іноземних інвестицій як в юридичній, так і в економічній літературі, викликана їхньою складністю і наявністю багатьох форм та видів інвестування. Більшість із них визначають якість, окремі риси економічного та правового змісту іноземного інвестування. Під

інвестиціями розуміють фінансування, яке забезпечує створення або розширення постійної участі у діяльності підприємства, завдяки якому інвестор може здійснювати, певною мірою, управлінський контроль над нею; операції з налагодження зарубіжного виробництва, в результаті яких встановлюється контроль над процесом прийняття рішень в іноземному філіалі. При цьому, крім матеріальних та фінансових ресурсів, за кордон переводяться такі специфічні активи, як компетенція її управляючих і технічних знань; операції компанії, що здійснюються за кордоном з метою створення чи розширення філій, а також участі в нових чи існуючих за кордоном компаніях, і які дають інвестору право контролю над цими компаніями та ін. Таким чином ми бачимо, що у світовій практиці під прямими іноземними інвестиціями розуміють капіталовкладення за кордоном, які передбачають отримання прибутку та, тою чи іншою мірою, контроль інвестора за підприємством, в яке вони вкладені.

3. Правовий режим іноземних інвестицій в Україні.

Правове регулювання іноземних інвестицій здійснюється національним законодавством, на яке має вплив міжнародне право. Внутрішньодержавне право встановлює правовий режим іноземних інвестицій, а саме: національний, пільговий чи обмежувальний. Вибір конкретних правових засобів для регулювання іноземних інвестицій залежить від конкретних соціально-економічних умов.

Модель з національним режимом характерна для індустріально розвинутих країн. Преференційний режим для іноземних інвестицій переважає в країнах, що розвиваються. Формування правового ре­жиму для іноземних інвестицій у світі свідчить про тенденцію до уніфікації умов поділу інвесторів на національних та іноземних. Суть цієї тенденції полягає в недискрнмінаційному підході до іноземних інвесторів, що охоплює не лише рівень оподаткування, але і доступ до централізованого постачання, пільгового кредитування, валютного ринку.

Погоджуючись з тим, що режим іноземного інвестування потребує спеціальних заходів стимулювання і захисту, слід зазначити: перелічені заходи можуть застосовуватися в рамках національного режиму здійснення іноземних інвестицій. Преференційний режим сам по собі не може компенсувати несприятливого інвестиційного клімату, зу­мовленого внутрішньою нестабільністю. Застосування пільг, поряд зі стабільними правовими гарантіями, має бути спрямоване насамперед на скорочення ризику втрати капіталу.

Найоптимальнішим варіантом є регулювання вітчизняних та іноземних інвестицій на однакових засадах. Але це можливо у разі досягнення країною певного рівня розвитку продуктивних сил. І на­впаки, з мстою досягнення такого рівня залучення передових технологій і коштів для їх упровадження на певному етапі слід надати іноземним інвестиціям пільговий режим. Проте допуск іноземних інвестицій в національну економіку може мати і несприятливі наслідки. У міжнародній практиці вже були прецеденти, коли транснаціональні корпорації (ТНК), які економічно потужніші, ніж вітчизняні інвестори, здійснювали значні інвестиції, що негативно впливали на політичний або економічний розвиток цих країн.

Іноземні інвестори, вкладаючи свій капітал, керуються теорією міжнародного експортного маркетингу. Відповідно до цього сприят­ливими умовами для здійснення інвестицій є:

• політична стабільність;

• економічна стабільність;

• наявність стабільного національного законодавства про іноземні інвестиції;

- стан внутрішнього ринку, ступінь його насиченості товарною продукцією та задоволення попиту споживачів, наближення до джерел сировини, собівартість виробництва інвестиційних проектів, що створюються, та терміни їх окупності, можливість транспортування та збуту продукції тощо.

І навпаки, перешкодами для іноземних інвестицій зарубіжні бізнесмени вважають:

• часті зміни інвестиційного законодавства;

• несприятливе для іноземних інвесторів податкове законодав­ство;

• відсутність вільноконвертованої національної валюти;

• недосконалість банківської системи;

• відсутність інформації щодо найбільш вигідних місць вкладення капіталу'.

Серед країн з процедурою допуску іноземних інвестицій у національну економіку особливе місце посідають Австралія та Канада, в законодавстві яких найбільш детально розроблено відповідний поря­док. У Великій Британії угода про придбання іноземними інвесторами місцевого підприємства з активами більше як 15 млн. фунтів стерлінгів або підприємства, яке володіє 25% ринку конкретного товару, має бути погоджена з антимонопольною комісією. В Сінгапурі іноземні інвестори мають одержати дозвіл тільки для інвестицій, які спрямовуються на створення нового торговельного підприємства².

Законодавство про іноземні інвестиції Грузії, Азербайджану декла­рують принцип свободи здійснення іноземних інвестицій.

Законодавство України про іноземні інвестиції комбінує принцип свободи інвестування з можливим одержанням дозволу. Такий висновок базується на тому, що здійснення певних видів іноземних інвестицій може бути обмежене відповідно до порядку, встановленого законодав­ством України. Зокрема, ст. 7 Закону України "Про режим іноземного інвестування" встановлює національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності для іноземних інвесторів, за винятками, пе­редбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Це створює основу для прийняття таких законодавчих актів, які будуть встановлювати винятки з принципу свободи іноземного інвестування.

У ст. З Закону України "Про режим іноземного інвестування" також наголошується, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формах, які не заборонені законами України. У ч. З ст. 7 цього ж Закону прямо пе­редбачена можливість визначення територій, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпе­ки. Отже, в інвестиційному законодавстві України принцип свободи інвестування поєднується з можливим одержанням дозволу при певних видах інвестиційної діяльності.