§2. Вивіз капіталу та його форми

Вивіз капіталу — експорт капіталу за кордон та його роз­міщення з метою привласнення максимальних прибутків.

Вивіз капіталу здійснюють у двох основних формах — підприємницькій і позичковій. Вивіз підприємницького капіталу — інвестиції у промисловість, транспорт, сіль­ськогосподарські, банківські підприємства тощо шляхом нового будівництва або купівлі вже існуючих підприємств через механізм придбання їх акцій. Внаслідок цього утво­рюється власність за кордоном.

Позичковий капітал вивозять у формі короткотерміно­вих або довготермінових позичок та кредитів. Це дає змо­гу отримання фіксованого доходу у вигляді відсотка, не призводить до утворення за кордоном власності. Загальну суму капіталу, який функціонує за кордоном, становлять іноземні інвестиції. Згодом їх джерело розширюється за рахунок капіталізації додаткової вартості, використання амортизаційних відрахувань, випуску акцій та ін.

При вивезенні підприємницького капіталу інвестиції поділяють на прямі (дають змогу здійснювати контроль над підприємством — для цього достатньо придбати до 10% акцій) та портфельні (не дають права на контроль, а лише на отримання прибутку). Разом з ними надають маркетингові, управлінські, інжинірингові послуги, здійсню­ють лізингові операції, які містять певні інвестиційні мож­ливості.

Найважливішу роль серед різних форм інвестицій відіграють прямі капіталовкладення. Вони мають такі пере­ваги:

1) суб’єкти прямих інвестицій здійснюють постійний контроль цього капіталу (тоді як капіталом в позичковій формі на час надання кредиту розпоряджається імпортер);

2) гарантують стабільний ринок (або формують осно­ву для виходу на ринки інших країн);

3) дають право безпосереднього контролю (за наяв­ності контрольного пакета акцій) або активної участі в уп­равлінні підприємством через механізм реінвестування прибутків, придбання частини акцій за кордоном (але не контрольного пакета), внутріфірмових позичок або внутріфірмової заборгованості, а також шляхом викорис­тання неакціонерних форм (укладання субконтрактних, ліцензійних угод, франчайзингу та ін..).

Франчайзинг — змішана форма крупного і дрібного підприємництва, за якої великі компанії укладають угоди з дрібними фірмами і отримують право діяти від їх імені, а дрібні підприємства при цьому здійснюють бізнес у визна­чених їм формах, отримуючи допомогу від крупних.

В епоху НТР у процесі експорту або імпорту капіталу посилюється роль торгівлі новітніми знаннями та прак­тичним досвідом наукового, техніко-технологічного, економічного (в тому числі управлінського, фінансового, ко­мерційного) характеру, тобто “ноу-хау”. При цьому укладають ліцензійний договір, в якому фіксують дозвіл на ви­користання “ноу-хау” з одночасним переданням цього специфічного товару за певну плату.

Крім того, підприємство може продавати патенти (до­кументи, які засвідчують авторство і його виключне право, тобто право власності на використання винаходу або відкриття) у повне або тимчасове користування. Такий продаж вигідний власнику патенту, оскільки дозволяє без витрат на будівництво підприємств за кордоном отримува­ти значні доходи.

Основним суб’єктом вивозу капіталу за сучасних умов є транснаціональні корпорації (ТНК). У 1996 р. активи 500 наймогутніших ТНК становили понад 32 трлн дол., при­бутки — 323 млрд дол. Загалом ТНК (їх налічувалося у 1999 р. майже 40 тис.) контролювали понад 300 тис. зарубіжних філій, дочірніх компаній і 90% усіх прямих іно­земних інвестицій. Важливо й те, що понад 75% таких інвестицій здійснюється за рахунок реінвестицій.

Важливими особливостями вивозу капіталу за сучасних умов є також постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними, спрямування основних потоків інвестицій у розвинуті країни світу та ін.

Обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку Ук­раїни наприкінці 1999 р. становив до 3,1 млрд дол. Водно­час інвестиції з України (вивіз капіталу) — лише приблиз­но 100 млн дол., з них в країни СНД і Прибалтики — 75%. Малі обсяги іноземних інвестицій в Україну зумовлені несприятливим інвестиційним кліматом (за цим показником наша держава в 1998 р. посідала 135-те місце в світі), ос­новними причинами якого є нестабільне законодавство, корупція та ін.

Наступною важливою формою міждержавних госпо­дарських зв’язків є міжнародна міграція робочої сили, в процесі якої формується світовий ринок робочої сили.