§4. Механізм зменшення основних економічних ризиків

3 метою зниження матеріально-технічних ризиків слід створювати спільні підприємства із зарубіжними фірмами, об’єднуватися з потужними і передовими вітчизняними компаніями, домагатися державної підтримки (у разі стабільного попиту на певний вид продукції), перетворю­ватись на філію крупних вітчизняних підприємств та ін.

Для зниження, а відтак і унеможливлення профільно-технологічних ризиків необхідно:

1) здійснювати диверсифікацію виробництва шляхом розширення нових технологій і видів продукції;

2) проводити диверсифікацію постачання;

3) постійно збирати економічну інформацію про мож­ливих постачальників, зокрема про освоєння нових тех­ніки і технологій,

4) встановлювати некомерційні зв’язки із реальними та потенційними постачальниками, розширювати та підтримувати особисті контакти з ними;

5) купувати акції підприємств-постачальників;

6) створювати страхові резерви основних комплектую­чих виробів.

З метою усунення постачальницько-збутових ризиків необхідно:

1) здійснювати диверсифікацію постачання;

2) розширювати склад постачальників;

3) створювати фінансові резерви;

4) залучати традиційних постачальників до діяльності підприємства або компанії шляхом укладання договорів участі в прибутках або придбанні частини акцій;

5) створювати страхові запаси найважливіших ма­теріалів;

6) заздалегідь планувати і розробляти способи фун­кціонування підприємства в умовах пошуку альтернатив­них постачальників;

7) створювати регіональні системи страхування госпо­дарсько-комерційних операцій і розробляти низку засобів перестрахування;

8) залучати банки, страхові компанії в якості гаранта цих операцій;

9) розвивати заставні операції;

10) диверсифікувати виробництво;

11) активно використовувати всі види і форми маркетингу;

12) поліпшувати якість продукції;

13) розробляти довготермінову стратегію виробництва та маркетингових досліджень;

14) освоювати гнучкі технології виробництва, що допускають швидку переорієнтацію на випуск інших видів г продукції;

15) прогнозувати динаміку цін та вдосконалювати ціно­ву політику;

16) отримувати часткову або повну передоплату;

17) систематично інформувати громадськість про підприємства, що традиційно порушують умови договорів;

18) створювати і підтримувати системи контролю за виконанням договорів на рівні місцевих органів;

19) створювати системну базу даних про реальних і потенційних споживачів продукції, про продукцію, яка виробляється на цих підприємствах-споживачах та її споживачів, а також про постачальників необхідних матеріалів і обладнання та ін.

З метою зниження виробничого ризику необхідно роз­робити стратегію техніко-технологічного розвитку і безпе­ки підприємства, постійно вдосконалювати технологічну базу, технологічну культуру та культуру праці, проводити науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, створювати венчурні підприємства та ін.

Одним з найважливіших видів економічних ризиків є кредитні. Механізм зменшення або унеможливлення кре­дитних ризиків складається з двох послідовних процесів: а) ретельний аналіз кредитних заявок та надання креди­ту; б) комплексний контроль за поточною діяльністю по­зичальника і своєчасне виявлення тих кредитів, які мо­жуть бути несвоєчасно повернуті. У країнах Західної Європи та США вироблено найдосконаліший механізм у цій сфері.

Так, в Англії система оцінки позичальника (РАРSЕR) значною мірою збігається з американською. Відповідно до назви першої літери йдеться про інформацію щодо персо­ни потенційного позичальника, його репутацію (у США — характер позичальника, тобто його репутацію, рівень відповідальності, готовність і прагнення повернути кре­дит). Друга літера “емаунг” (кількість) означає в Англії обґрунтування суми кредиту, що користується попитом (у США на другому місці називають фінансові можливості позичальника, його спроможність погасити позику). Ці критерії в Англії посідають третє місце — можливість по­гашення (“репеймент”). У США на третьому місці зна­читься капітал (володіння певними активами), що дає можливість погасити певну заборгованість. В Англії на четвертому місці — оцінка забезпечення (“сек’юриті”), у США — також наявність забезпечення, його достатність. Наступна літера в Англії означає доцільність кредиту — “експіденс”, у США — загальні умови, що визначають діловий клімат у країні (економічна кон’юнктура). Ос­таннє місце в Англії посідає винагорода банку за ризик (рівень відсоткової ставки).

У західних банках існує відповідний лист-опитувач для оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника. У ньому дається такий перелік основних питань:

а) ім’я, адреса, рід занять потенційного позичальника;

б) дата заяви, ім’я співробітника, який веде рахунок, місцезнаходження філії, що надає кредит;

в) короткий огляд стану рахунків потенційного пози­чальника в банку, в тому числі дебетові та кредитові за­лишки;

г) детальний опис заявки кредитора (відновлений або новий обсяг, мета, тип кредиту, відсоток, графік погашен­ня, форма забезпечення та інші);

ґ) загальна сума вже наданого кредиту;

д) джерела погашення кредиту, що передбачає з’ясу­вання процесу руху грошових фондів клієнта;

е) вартість та якість, застава, імена й адреси гарантів;

є) всебічна характеристика підприємницької діяль­ності позичальника, конкурентоздатність його продукції, рівень технічного оснащення виробництва та ін., результа­тивність діяльності;

ж) аналіз фінансової звітності мінімум за три останні роки, завірений аудиторами;

з) сильні та слабкі сторони постачальника;

й) висновок про ступінь відповідності заявки пози­чальника кредитній політиці банку.

Для того щоб вирішити, надати кредит чи відмовити позичальнику, кредитне управління банку повинно отри­мати вичерпну інформацію про кредитоспроможність клієнта і на її підставі зробити відповідний висновок про правильність складання кредитного договору та захи­щеність банку і його вкладників, про можливість банку у разі порушення умов договору швидко, без значних витрат відшкодувати свої кошти.

Кредитоспроможність позичальника полягає у його можливості своєчасно здійснювати внески для погашення боргу. Це передбачає детальне вивчення таких питань кре­дитної заявки, як характер позичальника, здатність до запо­зичення, наявність обігових коштів, забезпечення умов погашення кредиту і здійснення контролю. Так, характер позичальника означає відповідальність, правдивість і серйозність намірів щодо погашення всієї заборгованості. У цьому повинен переконатися кредитний інспектор банку. Відтак йому слід упевнитись у тому, що позичальник має право подавати кредитну заявку та юридичне право підпи­сувати кредитний договір, а також у тому, що представник фірми чи компанії, який звертається за кредитом, має відповідні повноваження, надані радою директорів, на про­ведення переговорів і підписання кредитного договору від їх імені. Якщо кредитний договір підписаний не уповноваженими особами, повернення кредиту стане неможливим.

Із трьох основних джерел погашення кредитів (отри­мання готівки; продаж або ліквідація активів; залучення коштів шляхом випуску боргових зобов’язань або цінних паперів) банк вважає найкращим отримання готівки,

Оцінка грошових коштів позичальника кредитним інспектором передбачає засування наявності стабільного зростання прибутку або обсягу продажу в попередні роки і впевненості у такому зростанні упродовж терміну дії кре­дитного договору.

При оцінці активів позичальника кредитний інспектор звертає особливу увагу на термін служби основних фондів, їх стан, структуру активів тощо. Важливо дізнатися про можливе скорочення обсягу продажу або прибутку в умо­вах погіршення економічної кон'юнктури, про зростання відсоткових ставок в умовах інфляції. З цією метою більшість банків формують інформаційні бази даних. Крім того, необхідно отримати інформацію про можливу зміну законодавства та ін.

Важливе місце у виконанні позичальником своїх зо­бов’язань посідає забезпечення кредиту. Основними для банку або іншого кредитора є можливість одержання бе­зумовного права на будь-які активи, наявні для погашен­ня кредиту, з’ясування наявності інших кредиторів, які мають право на частину активів у разі ліквідації підприємства, а також відомостей про те, надав пози­чальник банку виняткове право пайової участі у визначе­них активах чи заклав дані активи на користь когось іншого. Важливо знати (особливо у разі іпотечного кре­дитування), чи були операції з майном належно за­реєстровані урядовими органами.

При аналізуванні кредитоспроможності позичальника найважливішими джерелами інформації є його бухгал­терські звіти, підтверджені аудиторською фірмою, банків­ська документація про досвід діяльності позичальника у минулому, засновницькі документи фірми або компанії-позичальника, інформація з податкових органів, публікації у періодичній пресі про позичальника або про ту галузь, в якій він працює, інформація, підготовлена спеціальними службами банку, урядові статистичні збірники та ін.

Рівень кредитного ризику визначають мірою кредито- і платоспроможності підприємства.

Платоспроможність — здатність держави, юридичної або фізичної особи своєчасно і повністю виконувати свої платіжні зобов’язання перед іншими суб’єктами госпо­дарської діяльності.

Кредитоспроможність — своєчасність фізичних та юридичних осіб у розрахунках щодо раніше наданих кредитів, стабільність поточного фінансового стану, тенденції його зміни, здатність залучати різні джерела для мобілізації грошових ресурсів.

Основні вимоги до якості застави такі: стабільність ринкової ціни і відсутність різких її коливань, ліквідність (можливість швидкої реалізації на ринку), захист прав кредитора на володіння майном, швидка ідентифікація продукту (товару, послуги) і відсутність втрати ним спо­живчих властивостей.

Однією з форм забезпечення є поручительство, що пе­редбачає укладання договору, за якого поручитель зобо­в’язується перед кредитором сплатити в разі необхідності заборгованість позичальника.

Видом кредитного забезпечення є також передання ру­хомого майна (вантажного автомобіля тощо), перепосилання вимог і рахунків, заставні права на нерухомість та ін.

З метою зменшення кредитних ризиків у багатьох роз­винутих країнах світу здійснюють такі заходи:

1) створюють окремі централізовані служби ризиків або закріплюють їх за центральними банками. Так, у Фран­ції центральний банк здійснює періодичну інвентаризацію крупних кредитів (що перевищують встановлені ліміти) й обсяги заборгованості тощо і розповсюджує її результати серед відповідних установ. У США такою діяльністю зай­мається служба обміну кредитною інформацією;

2) формують банк даних про юридичних та фізичних осіб (своєрідну картотеку підприємств і підприємців) та надають їх кредитним установам;

3) створюють картотеку несплачених чеків, векселів (доміцильованих) та поширюють її серед банків, інших заінтересованих установ;

4) головне податкове управління веде картотеку бан­ківських рахунків з метою виявлення рахунків тих осіб, які не мають права виставляти чеки та заборони здійснювати цю операцію до часу задоволення потреб усіх потерпілих (так, у Франції до Головного управління щороку надхо­дить понад 50 млн відповідних запитів);

5) у масштабі країни ведуть картотеку загублених, вкрадених та інших недійсних чеків (загальна кількість та­ких чеків становила у Франції в 1993 р. понад 10 млн);

6) здійснюють загальнонаціональний облік неповернутих кредитів, які надаються фізичним особам для не­професійних цілей (наприклад, купівлі товарів у кредит);

7) створюють комплексну базу інформаційних еко­номічних ресурсів щодо народного господарства загалом, окремих сфер та галузей, а також розробляють прогнози діяльності підприємств на різний період. У США, за дани­ми Податкового управління, окремі організації ведуть роз­рахунок середніх фінансово-економічних показників діяльності крупних та середніх компаній, які публікують­ся у відповідних збірниках. Внаслідок цього аналізують звіти понад 1 млн. корпорацій за ключовими показниками прибутковості, ефективності та платоспроможності. Знан­ня цих вимог та умов надання кредитів у деяких розвину­тих країнах, механізм зменшення кредитних ризиків не­обхідні для підприємців України, надто з урахуванням прагнення вступу держави до ЄС.