§3. Лізинг і факторинг

Лізинг — довготермінова оренда основних фондів, яка передбачає можливість їх наступного викупу орендатором.

Термін оренди у цьому разі — від 6 місяців до кількох років. Основними об’єктами оренди є машини, устаткування і транспортні засоби.

Лізинг здійснюють на основі довготермінового догово­ру між лізинговою компанією або банком (тобто лізинго-давцями) і підприємством-орендатором (лізингоотримувачем). Лізингодавці купують машини або устаткування у підприємства-виробника чи оптової торговельної компанії та здають їх в оренду на тривалий термін лізингоотримувачу, який вносить орендну плату за їх використання.

Проте оплата за лізинг не повністю збігається з оренд­ною платою. Орендна плата визначається ступенем амор­тизації машин та устаткування (тобто сумою аморти­заційних відрахувань) і величиною орендного відсотка (тобто частини прибутку за користування технікою). Якщо орендодавець не отримуватиме орендного відсотка, йому буде невигідно здавати техніку в оренду.

При оплаті за лізинг зростає амортизація (оскільки до вартості техніки додаються витрати лізингової компанії), але знижується орендний відсоток. Ця знижка повинна бути такою, щоб плата за лізинг стала меншою за орендну плату. В іншому разі лізинг перестає бути вигідним.

Відмінність між орендою і лізингом полягає також у тому, що у договорі про оренду фіксується відповідаль­ність орендодавця за якість орендованої техніки, а у лізин­говому договорі — відповідальність підприємства-виробника (хоча лізингоотримувач з виробником жодними умо­вами договору не пов’язаний). Якщо лізингодавцем висту­пає банк, то такий лізинг називають банківським.

Після припинення терміну дії договору лізингоотриму­вач може укласти новий договір, викупити техніку за ос­таточною вартістю (визначається як початкова вартість мінус сума амортизаційних відрахувань протягом усього терміну експлуатації) або повернути майно лізингодавцям.

Ще одним видом банківських послуг є факторинг.

Факторинг — специфічний вид банківських послуг, які надаються комерційними банками або спеціалізованими фактор-фірмами своїм клієнтам з викупівлі вимог (права на отримання) боргів у їх (клієнтів) боржників і частковій оплаті цих боргів (в обсязі 70-90%) ще до настання терміну їх оплати.

Сума, яка залишилась (10-30%), за винятком відсотків за послугу, виплачується клієнту після того, як банки або фактор-компанії отримають всі борги від боржників.

Основними перевагами факторингу є зменшення ри­зику в поверненні боргів, скорочення термінів виплати ос­новної їх суми, а отже прискорення кругообороту капіта­лу та ін.

Ми розглянули основні форми кредиту, його джерела, банківські послуги та операції. Після того як підприємство взяло кредит, воно з самого початку повинно дбати про те, (як погасити його. Крім того, необхідно визначити таку величину кредитів, яка б не загрожувала економічній самостійності й безпеці підприємства.

§4. Кредити та платоспроможність підприємства

Коли підприємство бере кредит у банку, воно укладає з ним кредитний договір, у якому зазначаються обов’язки кожної із сторін, умови надання кредиту (передусім його термін та умови погашення), відповідальність учасників за невиконання прийнятих зобов’язань та ін.

Але перш ніж йти в банк, підприємство повинно чітко визначитись із джерелами та термінами погашення креди­ту. Це особливо актуально для України, коли ставки кре­диту у серпні 1998 р. становили понад 80%. За таких умов отримання кредиту і нечітке визначення джерел і термінів його погашення загрожують неплатоспроможності під­приємства. Така неплатоспроможність означає втрату підприємством здатності своєчасно і повністю виконувати свої фінансові зобов'язання перед кредиторами внаслідок відсутності власних коштів та своєчасно отриманих від ре­алізації запланованих обсягів збуту товарів і послуг, а та­кож від виконаних робіт.

Значну роль у платоспроможності підприємства, його стабільності має дотримання ним принципів фінансування. Зокрема, інвестиції з тривалими термінами окупності по­винні фінансуватися за рахунок довготермінових фінансо­вих надходжень, найбільш ризикові інвестиції (в тому числі капіталовкладення) слід фінансувати за власні кошти.

Крім того, для визначення стабільності та платоспро­можності підприємства використовують спеціальні показ­ники (коефіцієнти).

К

=

•100 %

оефіцієнт Сума заборгованості

заборгованості Власний капітал

(або загальна сума активів)

Оптимальне відношення заборгованості до власного капіталу неоднакове для підприємств різних галузей про­мисловості. Якщо підприємство має регулярні грошові надходження, то коефіцієнт заборгованості може бути ви­щим. Найадекватніший він для підприємств-виробників.

Конкретизацією цього показника є коефіцієнт забор­гованості лише для довготермінових кредитів. У цьому разі він визначається відношенням довготермінової креди­торської заборгованості до власного капіталу плюс довго­термінова кредиторська заборгованість.

Як можна помітити, наведені показники характеризу­ють співвідношення залученого і власного капіталів у структурі капіталу підприємства. Синтезуючим показни­ком такого співвідношення є коефіцієнт власності. Він визначається відношенням власного капіталу до всього капіталу підприємства (який складається з власного та за­лученого капіталу). Про стабільність підприємства, його платоспроможність свідчить коефіцієнт власності, не нижчий 60%.

Ще конкретнішим показником платоспроможності підприємства є відношення грошових коштів, отриманих внаслідок господарської діяльності за рік (або річного грошового потоку), до загальної суми кредиторської заборгова­ності. За рентабельної роботи підприємства річний грошо­вий потік складається із чистого прибутку та амортизації.

Річний грошовий потік підприємства також можна зіставляти з довготерміновою кредиторською заборго­ваністю.