4. Закони, які управляють поведінкою підприємців-товаровиробників

Якщо предметом економічної науки є закони розвитку економічної системи, а виробництво — важлива ланка (елемент) такої системи, то звідси логічно випливає висно­вок, що виробництво, а отже діяльність товаровиробників, також регулюються певними економічними законами.

Закон зростання витрат

За переходу від виробництва одних товарів до вироб­ництва інших необхідно пристосовувати (адаптувати) ре­сурси. Адже їх неможливо повністю використати у вироб­ництві альтернативних продуктів. При цьому одні ресурси (наприклад, людські) пристосовуються легше, інші (спеціалізована техніка) — важче. Чим більше під­приємець намагатиметься виготовити альтернативних продуктів (наприклад, цукерок замість хлібобулочних ви­робів), тим активніше змушений він залучати менш придатні для виробництва цукерок ресурси. Якщо він спрямує на виготовлення хлібобулочних виробів усі ресурси, то альтернативні витрати виробництва за умови повного ви­користання всіх ресурсів будуть максимальними.

Це означає, що в разі заміни виробництва одних то­варів іншими за повної зайнятості між збільшенням об­сягів альтернативного товару і величиною альтернативних витрат встановлюються сталі й істотні зв’язки, які мають прямо пропорційний характер, що свідчить про дію зако­ну зростання витрат.

Закон зростання витрат — у разі заміни виробництва одного товару виробництвом іншого за повної зайнятості ресурсів альтернативні витрати другого виробництва зростають.

Граничні показники

Окремий товаровиробник з метою збільшення своїх до­ходів намагається зіставити доходи (користь) і витрати. Зрозуміло, що виготовлення додаткової одиниці товару ви­магає додаткових витрат, а його реалізація спричиняє пев­не збільшення валових доходів. У західній економічній літературі приріст витрат на виготовлення одиниці додат­кової продукції та відповідний приріст виручки (доходів) отримали назву граничних витрат (англ. marginal cost) і гра­ничних доходів (marginal revenue).

Перше правило, яким керується фірма (товаровироб­ник): розширювати випуск товарів можна до тих пір, по­ки додаткова одиниця продукції обходиться дешевше, ніж ціна продажу.

Щодо отримання прибутку це правило означає, що прибуток зростатиме, якщо збільшення обсягів вироб­ництва забезпечує перевищення граничними доходами ве­личини граничних витрат.

Закон спадної віддачі

Проте знання цього правила ще недостатньо, щоб постійно збільшувати обсяги виробництва. Звернемося до такого прикладу. Для виготовлення цукерок потрібні певні засоби виробництва, предмети праці (шоколад, кокосове масло, начинка тощо) та люди. Засоби виробництва є постійною величиною (збудувати новий цех миттєво не­можливо), а предмети праці та люди — змінними величи­нами (чинниками). Якщо керівництво підприємства з ме­тою збільшення обсягів виробництва почне приймати на роботу нових працівників, то гранична продуктивність знижуватиметься, оскільки наявні виробничі площі та тех­нологія розраховані лише на певну кількість працівників. При переході оптимальної межі порушуються вимоги що­до організації праці, й працівники починають заважати один одному. Це означає, що між кількістю та якістю постійних і змінних ресурсів існують внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки, наявність яких є ознакою дії окре­мого економічного закону.

Закон спадної віддачі — починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу до незмінного фіксованого ресурсу дає додатковий або гра­ничний продукт, який зменшується у розрахунку на кож­ну наступну одиницю змінного ресурсу.

Якщо формулювати його з погляду характеристики сутності економічного закону, то він означає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між одним із змінних ре­сурсів та іншими незмінними ресурсами виробництва, по­рушення яких на певному етапі призводить до зниження граничної продуктивності кожної наступної одиниці цьо­го змінного чинника.

Цей закон діє за умови, що кожний додатковий працівник на підприємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових навичок тощо. Отже, за наявної максимальної кількості зайнятих на підприємстві кожен додатковий працівник робить менший внесок у загальний обсяг виробництва порівняно зі своїм попередником.

На прикладі цього закону ще раз підтверджується істи­на, що вимоги дії економічних законів не можна порушу­вати. Попередньою умовою цього є знання сутності та ме­ханізму дії певного економічного закону. Якщо власник фірми знехтує вимогами цього закону, прибутки поступо­во знижуватимуться, і з часом фірма збанкрутує.