2. Психологія підприємницького ризику

Людям, які прагнуть до успіху, на думку західних уче­них, властиві такі психологічні якості та риси:

— впевненість в успішному результаті;

— готовність прийняти відповідальність і виявити рішучість у невизначених ситуаціях;

— наполегливість у досягненні поставленої мети;

— прагнення до виконання більш-менш складної ре­альної роботи;

— отримання задоволення від виконання цікавих і складних завдань;

— прагнення до розумного ризику;

— самовладання під час конкурентних змагань або пе­ревірки здібностей;

— висока здатність до подолання перешкод;

— вміння ставити реальні цілі, ускладнювати їх після досягнення успіху та усвідомлювати причини невдач.

Найважливішими серед цих якостей і рис є особиста відповідальність за вирішення поставлених проблем, фор­мування цілей підприємницької діяльності та їх досягнен­ня власними силами.

При дослідженні причин банкрутств та виживання но­вих підприємств у США в 70-х роках XX ст. виявилося, що не збанкрутували здебільшого ті фірми, які були створені підприємцями з вищим внутрішнім контролем, тобто ти­ми, хто вважає, що події в бізнесі є результатом впливу не зовнішніх сил, а власної поведінки.

Найважливішим моментом у прийнятті рішення стати підприємцем є усвідомлення ступеня ризику і можливої невдачі. Підприємці ризикують кар'єрою, благополуччям не лише фінансовим, а й сімейним. Фінансові невдачі мо­жуть мати серйозні емоційні наслідки, позначитися на здоров’ї.

Отже, основними елементами підприємницького ри­зику є загальна схильність до ризику загалом, розуміння можливості невдач, системне усвідомлення їх наслідків. Двома основними позитивними альтернативами підпри­ємницької діяльності є, з одного боку, одержання вищої винагороди і більша можливість невдачі, а з іншого — меншої винагороди і менша можливість невдачі. Досвід розвитку підприємництва у США та інших країнах пока­зав, що успішнішою є діяльність тих підприємців, які ри­зикують помірковано, порівняно з тими, хто ризикує не­достатньо або надто сильно.

3. Культура підприємницької діяльності

Така культура є складовою економічної культури, культури загалом і втілюється передусім у культурі уп­равлінської діяльності.

Культура управлінської діяльності — сукупність про­гресивних гуманістичних матеріально-духовних досяг­нень в управлінні, з одного боку, матеріально-виробничи­ми процесами на підприємстві, ставленням людей до природи, а з іншого — економічними (в тому числі органі­заційно-економічними, техніко-економічними та вироб­ничими) відносинами між людьми.

Ця культура втілюється в системі соціальних норм і цінностей, знань, світогляді, морально-етичних нормах діяльності, поведінці, свідомості, вмінні володіти собою.

Так, в управлінні матеріально-виробничими процеса­ми важливою ланкою культури управління (а отже й куль­тури підприємницької діяльності) є впровадження техніко-технологічної культури (тобто дотримання вимог експлуатації техніки, технологічної дисципліни та ін.), інформаційної культури (наявність Ґрунтовних знань що­до ефективного використання інформації, її обробки, всебічної комп’ютерної грамотності тощо).

В управлінні економічними процесами важливу роль відіграє впровадження:

1) передових форм і методів організації виробництва праці (наприклад, бригадної форми організації праці, си­стеми людських стосунків та інших, які є елементами ор­ганізаційно-економічної культури);

2) прогресивних форм контрактних, субпідрядних відносин між різними підприємствами у процесі спеціа­лізації та кооперування виробництва (що є елементами техніко-економічної культури);

3) передових форм участі найманих працівників у при­бутках, придбанні акцій тощо (що є елементами культури виробничих відносин).

Культура підприємницької діяльності повинна спира­тися на такі соціальні цінності, як рівність, справед­ливість, повага, злагода, порядок.

Розрізняють також матеріальні та духовні, особистісні та інституціональні елементи культури підприємницької діяльності. До матеріальних відносять рівень розвитку підприємства, зокрема управлінської та інформаційної техніки; до духовних — сукупність професійних знань підприємця, виробничого досвіду і навичок, економічне мислення; до особистісних — вид підприємницької діяльності, можливість збагачення, ступінь економічної свободи та ін.; до інституціональних — соціальні цінності й норми, в тому числі віру й переконання. Так, у США до таких цінностей зараховують: високі вимоги до етики взаємин працівників; поклоніння успіху; високу оцінку досягнень; схильність до ризику, а також зміни або ігно­рування правил; у Канаді — високу оцінку соціальних відносин, обережність (відсутність невиправданої схиль­ності до ризику), осуд надто сильного прагнення домогтися успіху та ін.

Для підвищення ділової культури та етики підпри­ємництва в Україні доцільно створити загальнонаціональ­ну програму “Культура підприємницької діяльності”. В межах цієї програми, по-перше, слід вивчати традиційні національні риси підприємництва ще з часів Київської Русі та етики християнських цінностей у ділових стосун­ках. Так, у Київській Русі купці та підприємці були виділені в окремий стан, за голову купця належало запла­тити втричі більший штраф, ніж за життя простої людини. Володимир Мономах запровадив устав, згідно з яким відсоток за кредит не повинен перевищувати 20%, що за­побігало паразитичному підприємництву. Православна людина засуджувала користолюбство, надмірну наживу. Цю думку відстоював і давньогрецький філософ Аристотель. Сучасне християнство засуджує незаконно нажите багатство, а чесно набуте закликає використовувати в гуманних цілях. У Біблії засуджується обман покупців, діло­вих партнерів, проголошується необхідність справедливої винагороди за працю та ін.

По-друге, централізовано або через регіональні від­ділення Союзу підприємців необхідно забезпечувати бізнесменів інформацією про міжнародні норми ділової поведінки, ведення переговорів, вирішення трудових конфліктів на підприємстві, досвіду досягнення компромісів під час ведення переговорів з іноземними парт­нерами тощо.

По-третє, навчати нинішніх підприємців доскона­ліших форм та методів ведення переговорів, а майбутніх бізнесменів — навичок групової роботи та ведення таких переговорів.

По-четверте, формування у широкої громадськості по­зитивної думки щодо підприємницької діяльності, під­ тримка у засобах масової інформації на місцевому рівні тих підприємців, які зазнали невдач (як це має місце в де­яких розвинутих країнах, зокрема у США).